Сніжинка

Там, де місячна доріжка з небом обрієм зустрілась,

в чорно-синім оксамиті яскрава Зірка народилась.

І темне небо освітила весела, гомінка пустунка...

Ночі Різдвяної вона була святковим подарунком.

В небо-просторі без краю з сестрами між хмарок грала,

І свої пісні казкові срібним дзвоником співала.

І в безмежності космічній

кришталь-луками гуляла

І з крихких примарних квітів Пилок Чудовий назбирала.

В ті, чарівнІ дзвінкі крихтинки вітання- побажання вклала.

А потім, в танці невагомім яскрава Зірочка кружляла...

І зололотий Чарівний Пил навколо себе розсипала.

І з темного нічного неба вітання Зірочки злітали...

Від подиху Зими-чаклунки вони Сніжинками ставали.

Немов зірки - різноманітні.

Холодні, але всеж, привітні,

бо, попри люті Зими чари, вони несуть вітання щирі.

Тендітні, немов світлі Мрії,

Легкі, як чисті добріі дії,

Крихкі, немов кришталь Надії.

Як сяйво Віри - білосніжні

Немов Любові подих - ніжні.

* * *

Ти в різдвяну ніч казкову злови літаючу Сніжинку.

І не жалкуй, якщо вона перетвориться в краплинку.

Бо, коли в твоїй долонці Сніжинка-зірочка розтане

Побажанню чарівному здійснитися пора настане.

16.12.22