Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Гумор (1096)

Роздуми

Хіба ж я письменник? -

Збентежено запитаєте ви.

В прозі моїй мають бути люди,

Коли там одні лиш чорти.

Письменники пишуть про силу,

Перемогу добра над вічним злом.

Я ж пишу, що бажаю,

І в героїв моїх вічний облом.

Творю я у старих жанрах,

Які одиниці читають по суті.

Теми чіпаю складні,

І трагедії зазвичай сильно роздуті.

Нажаль не виходить у мене,

Достойний уваги твір написати.

Хто ж я тоді насправді

І чому митцем себе важко назвати?

...

Тамара Рудик

ВСЕОХОПНА

Вона всеохопна, різка і раптова,

Зіходить із неба, як віра Христова.

Вона довгождана та неуникненна,

Здіймає угору вогненні знамена.

Вона чудернацька та точна до біса,

Як спалах осяяв – летить вже завіса.

Вона відшукає, торкне й обігріє:

Бавовна кохається. З військом росії.

...

Євген Сонях

Джиперс Криперс 2. Частина 1

Двадцять третя весна настала.

Він прокинувся, аби поїсти.

Всім, кому цікаво стало,

Пропоную, щоб з ніг не впали, сісти.

Він - жахливе створіння у плащі,

Гидке обличчя прикриває капелюх.

Має випучені пусті очі,

Але гострий зір та нюх.

Спершу він украв чуже дитя,

Хлопцеві було всього тринадцять.

Через кров випив все його життя,

І кості викинув на трасі.

На тій самій трасі, по якій котився

Жовтий автобус з школярами.

Хтось із них співав, радів чи злився,

І ще не уявляв, що буде далі.

Вони їхали додому, коли раптом щось сталось з колесом. Пробите!

Ніхто не зрозумів, що відбулось,

Та що далі їм робити.

Колесо замінили швидко на нове,

І в ту ж мить відправились в дорогу.

Та знову трапилося те,

Що змусило кликати на допомогу.

Жаль, на поклик ніхто не відповідав,

І лишились вони сам на сам їз темнотою.

Лиходій здалеку вже спостерігав,

Та тішився своєю підлотою.

Взмахнув він крилами і полетів на полювання.

Першого схопив, помітивши в людей велике здивування.

Все зводилось до одного, до виживання.

Або він, або оці створіння, жертви природи глузування.

...

Тамара Рудик

ЕКЗОРЦИЗМ

Путін Росії не пара,

Путіну краще піти,

Путін пекельна почвара,

Путіну служать чорти.

Бо почуття охололи

За двадцять років життя.

Путін, верни нашу волю!

Путін, іди в небуття!

Спинимо ми путінізм

Златним тризубом, срібним хрестом!

Проведемо екзорцизм –

Путіна гучно назвемо брехлом!

І якщо не допоможе

Нам екзорцизм «Путін-брехло»,

То ми його переможем

Смертельним закляттям «Путін-ху*ло»!

Путіна Рашка любила,

Та ті часи вже пройшли:

Гострять на Путіна вила.

Путін, від нас відвали!

З пекла успішно прийшов ти,

Та цей гамбіт ти програв!

Путін, у пекло пішов ти!

Путін, ти всіх задовбав!

Спинимо ми путінізм

Златним тризубом, срібним хрестом!

Проведемо екзорцизм –

Путіна гучно назвемо брехлом!

І якщо не допоможе

Нам екзорцизм «Путін-брехло»,

То ми його переможем

Смертельним закляттям «Путін-ху*ло»!

2021

...

Георг Аджаріані

Пінгвін

Ночі в лютому холодні, я вдивлявся у безодню

Із газетою «Сегодня» у клозеті я сидів.

Завивав між дошок вітер, очі бігали між літер,

Грюкіт двох залізних відер враз мене наполошив.

«Хтось гуляє по городу», - я собі проговорив,

Та терпіть не мав я сил.

Добре пам’ятав те літо, і нема де правди діти

Жах прийняти треба вміти, що життя іде дарма.

Телевізор не поможе, не врятують сині рожі,

Думка в голові ворожа, що Одарки вже нема,

Головою об оглоблю п’яна врізалась вона,

Світ накрила вмить пітьма.

Посидів би ще я трошки, слухав як клозетні дошки

Уночі скриплять потрошку, тільки холод все пройма.

Сильний біль прорізав шлунок – як останній порятунок

Від жахіть я випив трунок, але вийшло, що дарма.

Замість смерті поцілунку діарею я піймав.

Краще б у могилі спав.

Тільки гуркіт знов на дворі, чи в сараї, чи в коморі,

Може цуплять помідори, що я в банках закатав.

Крикнув я «Ану, скотина, яко скурвленого сина

Будь ти привид чи людина, нащо ти сюди припхав?

Навкруги нічна година, вдома краще б ти поспав».

Гучно вітер завивав.

Довго в темряву вдивлявся, сам до себе посміхався,

Що я вітру настрахався, й швидше підтягнув штани.

Вже хотів іти додому, відчував у тілі втому,

Та бурління в шлунку знову привело мене сюди.

Відібрало в мене мову, як побачив я сліди.

Символ цей – чекай біди.

І над діркою повільно я присів і крехнув сильно,

Кожен м’яз я мимовільно піднапружив в мить оту.

Раптом знову стук почувся, «Заспокійся, не нервуйся»

Сам до себе відгукнувся та вдивився в чорноту.

«То лиш вітер мені чувся, завиває у трубу.

То лиш вітер, біс йому»

Двері я штовхнув рукою, з думкою змиривсь гіркою,

Та із темряви нічної до клозету зачвалав

Темний Пінгвін – символ смерті, серед снігу круговерті,

Погляд мудрий та упертий він на мене направляв.

Умостився за дверима і мій подив споглядав.

Все дивився і мовчав.

Був похмурим, мов могила. Добре відчувалась сила,

Що століття в ньому жила, мов прадавнє чорне зло.

«Хто ти, гість із потойбіччя, покажи своє обличчя,

Хоч година опівнічна, не боюся я його.

Демон ти з середньовіччя, і твій дім – Аїда дно».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Здивувавсь я неймовірно. Вот зе фак – промовив гнівно.

Бо такого, безсумнівно, не траплялося давно.

Щоб так чітко птах балакав і до мене причалапав

Крилами махав незграбно, що аж снігом замело.

Так поводився нахабно, що мене аж пройняло.

Пінгвін з йменням «Все гівно».

Та Пінгвін був незворушним, хоч зима та стало душно

Намагався відчайдушно я підвестись нарівно.

Та промовив «Все минає, в землю самогон стікає,

Нас життя всіх викидає, наче Башлачов в вікно.

Й ти підеш, я точно знаю, і мені це все одно»

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Хоч незвична була фраза, і лунала як образа,

«Мабуть то його, зараза, наче вчений у кіно.

Наш полярник дуже хвацький, що на станції Вернадський

Дуже весело, по-братськи, вивчив говорить ото.

І на долю на бідацьку, ми з якою живемо

Він кричить Гівно, Гівно».

Розсміявся я від того, та чому це дивне слово

Вивчив птах цей пречудовий та повторює його.

Може пророкує горе, натякаючи прозоро:

Кара Содома й Гомори на моє впадуть чоло?

Може час втікти у гори, заховатись від всього?

Що ж приховує «Гівно»?

Мовчки ми оттак стояли та спокійно споглядали,

Наче сенс буття пізнали, та знеславили його.

Я обперся до одвірку, застудить боявся нирки,

Зазирнув у темну дірку – замерзає там воно,

Наче глиба монолітна. Не розіб’є долото

Скаменіле те гівно.

Та задушлива, як пара, піднялася з ями хмара,

Обрис прийняла примара, що плекав я так давно.

І вдивлявся я у хмарку, бачив в ній свою Одарку,

Всіх думок моїх владарку. Її шепіт був чутно

«Милий перехилим чарку, в мене є сухе вино».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

І у розпачі страшному, я кричав «Шуруй додому,

В світлі місяця блідому, бачте, привалило чмо.

Розкудахтався чванливо, походжає тут гордливо,

Та із тебе треба мило та біфштекс зробить давно.

Можеш в дупу запихнути свої крики». Все одно

Крикнув пінгвін «Все гівно».

«Демон ти? Пророк пернатий? Ходиш чом довкола хати,

Заклинаю замовчати клюв паскудний. Сатано,

Чи мене ти спокушаєш? Бо мої страждання знаєш,

Цього чорта підсилаєш, щоб страху знайшов зерно.

В моїм серці ти палаєш і химерне бачиш зло».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Замахнувся я з розпуки, душу розривали муки,

Сатанинські хижі трюки остогиділи давно.

Пекла дітище пернате, ти огидне та пузате,

І не треба підіймати до небес своє крило.

Не народжений літати кому повзати дано.

Крикнув пінгвін «Все гівно».

І стовбичив непорушно, гад бездушний, гад бездушний,

Я ж невдало підслизнувшись, полетів на ями дно.

Очі мертві та холодні бачив дивлячись з безодні

Поки випари мерзотні проникали у нутро.

Смерть приходить неприродна, Пінгвін чухає хутро,

А довкола лиш гівно.

...

Satarialist

Раптова кобиляча голова

Якось темненької ночі

Йшов із кнайпи неборака,

П'яний в зюзю, залив очі,

Був ще той невдаха

Там спіткнувся,

Там упав,

Чортихнувся,

Але встав

Раптом перед ним нізвідки,

Наче ворог із засідки,

Появляється, овва!

Кобиляча голова!

— Гей, козаче, маю справу

Та, біда, не маю ніг.

Чи віднести, будь ласкавий,

Ти мене б туди не зміг?

Неборак не розгубився,

Хоч й до біса був напився.

— Тю, віднести, то таке,

Що я матиму за те?

Торгувалися неслабо

Голова та неборака.

У всіх кишенях до одної

Дзвін монети золотої

Підтюпцем, а десь і раком

Йшов із кнайпи неборака

І на плечах у нього

Тільки й чути "іго-го"

Злий, веселий, п'яний в сраку

Йшов із кнайпи неборака

А в кишенях у нього

Кобиляче лиш лайно.

...

Олександр Молодецький

Про борщ

Він вийшов в осінній дощ,

І склались думки в вірші.

Вона не зварила борщ,

А він так любив борщі.

З сметаной та навіть без,

Із м'ясом, що важливіш,

Завжди виїдав увесь.

"Бо борщ - він як той же вірш,

Де в ритмі однім ідуть

всі овочі та м'ясце,

Ти краще ввімкни плиту,

Ніж пишеш сидиш оце!

Не треба мені роман,

Поему чи там сонет,

Із голоду, бачиш, сам

Уже я немов поет.

Звари хоч простенький суп

І парочку відбивних...

Побачив тепер я суть

Поетів, кохання їх.

Не хочу я без борщу

Чи супчику помирать,

Тож дуже тебе прошу:

По-людськи навчись кохать!

2021 р.

...

Сафі Байс

Про сходи

Мармуровий монумент чи драбини — ламались шиї.

Діагонально, вертикально — ширяючи нагору, сповзаючи вниз,

Але на «козячі стежки» тисячоліттями людство вже хворіє...

Тому не зрозуміло, «сходи Пенроуза*» — «земля обітована» або повний «парадиз»:)

~2020~

*Сходи Пенроуза (нескінченні сходи, неможливі сходи) — одна з основних неможливих фігур, відкрита Оскаром Рутерсвардом. Її модель була розроблена Лайонелом і Роджером Пенроузом. Це така конструкція сходів, при якій в разі руху по ній проти годинникової стрілки людина буде безкінечно підійматися, а при русі за годинниковою — постійно спускатися. При цьому після завершення візуального маршруту людина опиниться в тій же точці, з якої почала своє пересування. Сходи сконструйовані таким чином, що їхнє існування в реальному світі здається неможливим. Проте, як і більшість неможливих фігур, її модель може бути відтворена в реальності за правильного ракурсу /Джерело: Вікіпедія/

...

Lexa T. Kuro

Не висни

Бувають дні, коли не видно світла через думки некорисні...

Та ти вперто у двері не ломись, на крок лише відійди.

Придивись уважніше в сюжет, на «матричному» не висни —

Може побачиш у темряві просвіт ідей, подолаєш все,

І не важливо, які попереду будуть повороти чи чужі сліди.

~2018~

...

Lexa T. Kuro
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
💚 З Днем Києва! 💚Аркуш
26.05.2024

Де колишуться віти
Закоханих мрій...
Як тебе не любити,
Києве мій!

... Детальніше
Як вища історична освіта допомагає творчостіМавка (Ганна Заворотна)
26.05.2024
Як магістр історії й археолог в анамнезі я чітко уявляю світ своїх фентезі в історично-культурному к ... Детальніше
I на мудрім дідько на Лису гору їздитьЛана Філлі
26.05.2024
Або чому так важливо невпинно перевіряти інформацію. Блог-каяття. Пам'ятаєте мій блог про подарунок? ... Детальніше
ПАРТНЕРИ ПРОЄКТУБосорка
26.05.2024
Дорогі автори грандіозного роману «Босорка»! Від імені керівництва Міжрегіональної Академії управлін ... Детальніше
Поділіться вашим досвідом — збагатіть сучасну історіюProza.ik
25.05.2024
Доброго часу доби, аркушівці! Привіт вам від прозаїків 🌚✨ Маємо для вас ініціативу: розповісти про ... Детальніше
Марафончик взаємного читання.Крапка
07.05.2024
Бачу на Аркуші різні конкурси та цікавинки. От і собі вирішила спробувати. Хочу перенести досвід з ... Детальніше
На Аркуші вже:
11065читачів
127187коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: