🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (7006)

Херсон

День 605 (21.10.23)

Військові події навколо Херсону

Декілька днів у центрі новин.

Кидають там бомби керовані знову,

На літаках з московських глибин.

Два літаки СУ-34

Спрямовані у́ Корабельний район.

Мирні будинки - для них орієнтири,

Вбити цивільних - кремлівський шаблон.

Бомби бандитам здалося замало,

Обстріли міста з гармат додали́.

Та ЗСУ їхні плани зламали,

Хлопці плацдарм там вночі зайняли.

З правого берега групами малими

Не викриваючи наміри геть,

Вибили ворога діями вдалими,

Знають кацапи: чекала там смерть.

Декілька днів новини приховують,

Що́би упевнитись в тім до кінця.

А у кремлі в це не вірять, з'ясовують,

Не хвилювать щоб начальства серця.

Дуже важливий плацдарм там сформовано,

Звідки можливо в наступ піти.

НАТО таким було вельми здивовано,

Не уявляли, щоб це досягти.

Не поспішають із наступом хлопці,

Сили збирають, щоб збільшити міць.

Є окупанти в повному шоці,

Інші готові знов до дурниць.

Молимось разом за всіх, хто воює,

В наступ іде, в обороні стоїть.

Кожне життя наших хлопців хвилює,

Хто Україну сьогодні хистить.

...

Галина Студінська

Чужинець

Знов ідеш, похнюпивши ніс.

Ну, чого ти?

Навіть місто навколо тебе

рожевощоке,

на перший погляд.

Ти ж бо — випавший з тасування колоди джокер.

Не потрібний собі, тим паче тому, хто поряд.

Востаннє підводив очі на перехресті, коло церкви,

де старіє вкопаний дороговказ.

Довелось обирати із двох доріг

і ти вибрав найгірше — нас.

По жовтим цеглинам украденої бруківки,

До карткових будинків з однаковим номіналом.

Головне, щоб не було вітру, а так нормально.

Навіть можна жити, та це не точно.

Заблукалий чужинець,

студент-заочник,

скинутий у таблиці на саме дно.

Нíчого з тебе взяти нормальним людям,

хіба що...

Покажеш знову свій фокус?

Перетвориш воду в вино?

...

Теплий сніг

Не шумить в нас більше..

Не шумить в нас більше сумнів,

Не шепоче страх брехні..

Ми розсталися з тобою

В том тонучом кораблі

Розійшлись повік дороги,

Слід несказаних речей..

Припинилися розмови

Про весілля та дітей

Не домовились про дружбу,

Час гукав та швидко втік

Не пройшла моя та служба

У служінню своїх мрій

Не затерся слід любові,

Спогад в пам'яті живий

Не заквітнув цвіт той болі,

Що приніс словами ти

...

Gqvwvwg

Марсове поле

Це місце, де мовчать,

Де біль вчепився в наші вуха,

Гулом вітрів і майорінням прапорів.

Це місце, де букет - не теплий подарунок,

а тихий, знівечений смертю рідних крик.

Війна, війна все йде і ми вримаєм,

І з кожним новим прапором на полі

на десяток більше болю,

На сотню більше спогадів і терпких слів.

Із кожним кроком, із кожним метром за спиною ти, мовби, падаєш униз,

І плачуть тихо, і безмовно, обмиваючи могилу люди -

Справжні вороги катів.

...

Анастасія Горицвіт

ОСТАННЯ ОСІНЬ ВІЙНИ

Продовжується клята війна,

Друга осінь ледве кульгає…

Під ракетні удари вона

Своє листя знову скидає.

А яскраві на небі зірки

Чують гул сирен по країні

І вже ночі холодні такі,

Що не гріє чай на коліні.

Осінь чує як кулі свистять,

Дає вітер на допомогу

І вони в інший бік всі летять,

Наближаючи перемогу.

Хмари граються з сонцем мило:

То далеко, то поруч із ним.

А у бою не зрозуміло:

Чи то хмари під сонцем, чи дим…

Друга осінь ледве кульгає,

Залишаючи холодні сни…

Я не думаю – точно знаю,

Що це остання осінь війни.

20.10.2023.

...

Мирослав Манюк

Невчасна зустріч

Якщо знову зустрінемось,

прошу, пришвидши крок

і без упину рухайся вниз по вулиці.

Спинишся на хвилину

і з вулика бджіл-думок

вирвуться дикі круки.

Кинуться цілувати

розплющені сірі очі.

Якби мали з тобою дочку,

б'юсь об заклад,

у неї були б такі ж.

Відріж, відречись від цього, пали мости,

що довго тримались, не в змозі перенести

тебе крізь роки в минуле життя,

до мене.

У двокімнатний тераріум

двох довгоногих ящірок.

Де завжди було холодно

і надлишково затишно.

Де замикались сенси і полюси

в цілі світи під картатою шерстю ковдри.

Під скрип бабусиної софи,

спадку на добру пам'ять.

Де залишився светр

на згадку про тебе мені.

Якщо до лиця піднести —

здавалося що це ти,

доки запах не став отруйним.

Губи так близько,

що я майже їх цілую.

Ти так схожий на себе,

що майже тебе вбиваю.

Тож просто іди,

вдай, що мене не знаєш.

А я зроблю вигляд, що

врешті-решт,

відпускаю.

...

Теплий сніг

День 603 (19.10.23)

Вибухи чув уночі Миколаїв,

Два пролунало потужних, важких.

Місто це знало, а тому не спало,

Поки не пишуть у пресі про них.

З лівобережжя Херсон обстріляли,

Ще дістає до міста москаль.

Там ППО літаки розпізнали

Заздалегідь. Це важлива деталь.

Встигли людей попередити вчасно,

Вибір свідомий у кожного є.

Знали: літак із ракетами, ясно -

Ворог з повітря залюбки б'є.

У Кривим Розі також не спали,

Була ракетна загроза і там.

Вже кілька днів його не чіпали,

Отже не йметься злочинцям-катам.

Наші війська Дніпро форсували,

Та про деталі нічого нема.

Навіть, якщо тільки страху нагнали,

Це все бу́ло, вочевидь, недарма

Кроком за крок, не потрібно все знати,

Маємо вірити всі в ЗСУ,

Зможуть вони москаля подолати,

В нашій країні не бути ярму.

...

Галина Студінська

Пітьма, з якою я колись товаришував

Пітьма,

з якою я колись товаришував.

Довгополий одяг

ідолопоклонників.

Зелений тролейбус

з оманливими колесами.

Усе згадкою попільною

від з-захмарного місяця бігом

поршневим

запорошеною сірим снігом

дорогою блиснуло.

Крейдяним пальцем пройшлася

стінами глухими тунелю,

засмальцьованим мотлохом волоцюг.

Слід на тій стіні

крейди безсонячної й млявої досі.

Де її ніздрі

запах зрізали сірчаний.

Дерева

знітились

від ядерного вибуху зіткнення,

люди

завмерли,

поля,

що згоріли полуденним полум’ям,

сколихнулися,

ввігнулися,

розшматувалися.

Калейдоскопу візерунок шибку розбив,

і кривавий місяць голови не полишив

мляво-білявої.

Он уже черв майже у шлунку,

он де ще одне негідне поселиться.

«Завваж!» – дерево серце із сокирою плутає

й кричить.

(останнім?)

...

Vladyslav Pavlov

Тої ночі я почув перемовини

Тої ночі я почув

перемовини геть інших пацюків, жахіття

інші сновиддями наснилися

пульсуючому мозку.

Та іскра всередині безкапілярної

маси породила переживання більші від

римської пожежі чи

останнього стукоту серця.

Великі схвильовані тролейбуси

мчали до мрій, що вже не здійсняться.

Там, озираючись та задкуючи, вони вставляли

свої роги

у величезні розетки та живилися тими

мертвими затхлими сподіванками, поки їх не

скорцюбило

від переповнення.

«Геть,

в дупу,

ми є моторами, які звільняють вас від надуманого

вами ж

раніше лайна.

Ми тролейбуси!

Очі долу, вклонитися, покидьки-маргінали», – волали ті,

червонорозполосані на боках, нелюдські механізми.

Лиш вітер гнав перекотиполе покинутими

трамвайними лініями.

Поржавілі стовпи,

розламані бетонні плити попід ногами,

недобудовані

червоної цегли споруди поруділи від розпуки

безкінечного неприйняття їх на небі.

Проте не тут

живляться ті нелюдські

схвильовані та агресивні від власної слабкості тролейбуси.

Ні, вони приїжджають до вас у ліжко

й батогом винюхують мрії, поки ви думаєте,

що спите.

...

Vladyslav Pavlov

То була пітьма

То була пітьма.

Я бачив її так само, як наразі чую

твій

зашарілий подих. Вона пройшла

поважною ходою, і подумки кожний бажав її.

Лишити собі та мати

в кишені, щоби на ніч дітей лякати

тою пітьмою – от цяцька добра.

Бажаючи, лиш відгонять її.

І хто міг би здогадуватися, що

колись ми з нею

приятелювали.

Тоді дощ усе линув до єства пітьми,

цибулинним лушпинням

огортаючи священні яйця. Але не всі.

Частину з них –

ще до лушпиння –

до світу праотців повертали.

Он де дівчина з усмішкою, що б раніше

ніяковілою

називалася, а тепер уже кінчики губ

у тремтінні донизу опущені,

й усміх вустами подружки руйнується.

«Хряк» –

яйце в руці її жовтком змащує поміж ніг колежанки,

допоки ту не затрусить.

А шкаралупи охайно в схроні збережені.

До нового врожаю.

...

Vladyslav Pavlov
16+

Музо Евтерпо, не будь для неї погибеллю

Поетеса писала без рими вірші про кохання.

Дві ночі не спала, чекала Евтерпи.

Музи Поезії,

Чаклунки, що звабить її.

П'янитиме, спокушатиме,

Губами прошепоче:" Цими вустами втамую, твій жар..."

Руки гладили волосся,

Губи цілували зніяковіле обличчя.

Не піднімаючи очей, не дивлячись на багряне обличчя Евтерпи,

Підтягла, Поетеса музу до себе.

Її Натхнення, дмухнула на вушко червоне, обпечене вуглинками, що були ще гарячі.

"Подивись на мене..."- полум'я, наче обсмалило щоку,

Очі коханок зустрілися знову,

Злилися в поцілунку, нової спокуси з смаком терпкого вина зі свіжозібраного винограду з плантації...

Покусування губи,

Шия закинута назад від поцілунків.

Тихі хтиві мольби, призначені лише для Поезії:

"Зігрій мене, Евтерпо, від нестерпної буденної журби, полиш мене від туги, що з кожним днем наростає..."

Та, що писала вірші про нещасне кохання, повсякдення Сапфо на острові Лесбос,

Відчула, як тліє багаття,

Ніби навколо неї охололо повітря.

Так в середині неї щось завмерло,

муза Евтерпа пішла від неї.

Зникла так несподівано, як ждано з'явилась.

Благодатний вогонь натхнення, надто часто згоратиме,

То дощі, то сильний вітер вестиме не туди.

Евтерпо- музо Поезії,

Як покличе Поетеса прийди.

Не каліч ту, коли найбільше тебе жадатиме.

Не зникай, допоки біль не вщухне.

Замість сліз, піде глибше у серце печаль,

Кинджал холодний.

Зустрінеш її, просто поглянь наскільки без тебе її світ не повний.

...

☾ ִ ࣪. ࣪⭒

Саморуйнування

Хочеться вирвати разом із гландами легені

Щоб перестати дихати.

Зануритися глибоко в пітьму,

Щоб забути що таке світло.

Дати відчаю втопити себе, та вирвати свої крила.

Поринути у саморуйнування,

Щоб наново налаштувати струни в душі.

Відчути злість всередині себе,

Щоб торкнутися дна,

І виринути назад

На поверхню

У світ.

Навчитися наново дихати,

Відростити самій собі крила

І з жадністю жити надалі собі.

...

Anita_Lucy_chan

Очі аскета надіються на Бога.

Очі аскета надіються на Бога. 

Лице було з сумішшю гонору,

Таке беземоційне і пусте,

А очі, очі блакитного кольору,

І волосся пшеничне, густе.

Дбайливо посаджені два озерця

На синь далеку і пусту подібні

На дуб велетенський: ядро корабля,

Бо гілки його від туману: срібні.

І дуб, як Бог, віти до небес підніс,

А з джерела дзюркотить потічок,

Біля якого він давним-давно зріс,

Для захисту від буревію пташечок.

Очі аскета надіються на Бога,

Бо він і так в його душі живе

І паркан встає стіною в небога

Від хаосу всього. Бог понад усе.

Литва.                  Емір Рибак

...

Емір Рибак

Діти, то як квіточки яскраві

Діти, то як квіточки яскраві

Сіре небо тихо плаче,

Сонце наче хто сховав.

Не бий голову козаче,

ти в боях Свободу відстояв.

Буде Сонце в небі голубому

і тоді наступить золота пора.

Раді Добрій Феї, ельфу, гному

у дитинстві наша весела дітвора.

Діти, то як квіточки яскраві,

для батьків на кожний день,

ми до них прихильні та ласкаві

у розмаю всіх без переліку імен...

Емір Рибак.  Литва.

...

Емір Рибак
18+

Сон(?)

Мені наснився сон,

Де ти брав біля дзеркала мене,

Ми почали коло дверей,

Ти повільно підійшов,

Поклав свої руки на мою талію,

Провів ними вниз по бедрам,

Потім вверх по животі,

Далі аж до шиї та ключиць,

Ти робив це дивлячись у мої очі,

Потім повільно мене поцілував,

Твій язик неспішно проник у мій рот,

Він приносить задоволення,

Не розриваючи поцілунок,

Ти опустив ліву руку на мою талію,

Та повів мене до дзеркала,

Потім взяв мене під бедра,

І посадив на столик,

Став між моїми розведеними ногами,

Руки знов на моїй талії,

Ти міцно прижимаєшся до мене,

І все це не розриваючи поцілунок,

Мої руки на твоїх плечах,

Я знімаю твою куртку,

Повільно проводжу ними вниз,

Чіпляю низ твоєї кофти,

Та знімаю її з тебе,

Повільно проводжу своїми руками,

По твоїх грудях до плечей,

Ти цілуєш мою шию,

Проводиш руками по бедрам вверх,

Чіпляєш мою вже кофту пальцями,

Тягнеш її вгору та знімаєш,

Далі ти цілуєш мої ключиці,

Розстібаєш та знімаєш мій бюстгалтер,

Знову цілуєш мої губи,

Права рука на талії,

Ліва проводить між грудей,

Зупиняється на шиї,

Твої губи перейшли на скули,

Зупинились за правим вухом,

Далі знов на шиї,

Мені так добре,

Твої руки знов на моїй талії,

Міцно її зжимають,

Повільно проводять по поясниці,

Опускаються на бедра,

Ти ведеш ними під юбкою,

Шукаєш білизну,

Але не знаходиш,

Задоволенно посміхаєшся,

Як же я люблю твої пальці,

Вони знають як зробити мені добре,

Ти шепочеш мені у вухо,

Як любиш мої стогони,

Але я теж не відстаю,

Опускаю свої руки на твій ремінь,

Розцібаю його,

Спускаю твої штани вниз,

Я теж знаю як зробити тобі добре,

Ти вже майже на лінії,

Зупиняєш мене,

Знову цілуєш,

Та повільно входиш,

Як я люблю,

Ми цілуємось майже до крові,

Поки ти береш мене біля дзеркала,

Столик хитається,

З нього все падає,

Але нам всеодно,

Ми вже майже на краї,

Коли ти виходиш,

Та знімаєш мені з поверхні,

Розвертаєш лицем до дзеркала,

Дивишся мені у очі,

Доки входиш ззаду,

Ти це дуже любиш,

Знову руки міцно на талії,

Знову столик хитається,

Ми разом доходим до краю,

І я прокидяюсь,

Та чую дзвінок у двері.

...

НеDiana

Цугцванг

День 599 (15.10.23)

В шахах є термін доволі цікавий,

Цу́гцванг гравцю віщує біду.

Щоб не робив, все погіршує справу,

Не приведе ця гра до ладу.

Можна вважати, що цу́гцванг - поразка,

Той, хто потрапив у нього, програв.

Краще здаватись, печальна розв'язка,

Сильний гравець слабака покарав.

Нащо я зараз про цу́гцванг згадала?

Влада країни застрягла у нім.

Правда з Америки їх наздогнала,

Вдарила сильно зелених, як грім.

Наш президент отримав перелік

Вимог до влади та дії її.

Викликав цілу хвилю істерик,

Адже сказали: «В ОП шахраї».

Вимога - швидше реформи почати,

І Конституцію ніц не чіпать,

Щоби корупцію геть подолати,

Всіх нагорі́ вже час помінять.

Час вже пройшов, але рухів ніяких

З боку того, хто це мав би зробить.

Висновків, мабуть, шукає двояких,

Шкода найближче коло звільнить.

Банкова з цього хвилюється трохи,

Гроші в бюджет США нам не дасть.

Як не погодяться ті скоморохи,

Їхні бажання країні - не в масть.

В тім і цугцва́нг: що ти не зробиш,

Владу втрачаєш, як не крути.

Не захистиш та не огородиш,

Мають буть звільнені всюди кроти.

Ох, як не хочеться їх відпускати,

Владу загребли, як в царські часи.

До Конституції слушними стати,

Чути народу свого голоси.

Не уявляю невиконання,

Адже суспільство чекає на те.

В тім українське спільне бажання

Жити в добробуті, справді, просте.

...

Галина Студінська

На дні

На дні водойм завжди панує рівновага,

Захована під товщею бурхливих хвиль

Колосальним тиском світового океану

Супроти жадібній експансії ссавців.

Тут спочиває таємнича Атлантида,

Яка поринула у володіння Посейдона,

Коли пізнала каверзність земних сусідів

І світу досі показатись не готова.

Прадавній світ незмінно процвітає,

Насичений незнаних для науки видів

Фауни і флори, без явного використання,

Вільних від людського осуду й огиди.

Ці глибини фантастичні не пізнали жаху,

Що панує суходолом. Епідемії і війни

Обходять стороною цю колиску блага.

Може й нам не варто втручатися довіку?

...

Інгвар

Проміння

Тепер у мене немає улюбленого поета,

Я намагаюсь виплекати його із засушених речей

Притрушених пилюкою на горищі, як античні філософи,

Що народжували з неї мишей.

Юність викохує величну строкату квітку,

Обриваючи пелюстки з жовтих і білих голів,

Витягуючи із пустого забрала –

Червоні

І тоді піднімає його в страшну круговерть,

І допоки в повітрі п’янка та напевна смерть

Вона усміхається

Під трояндами Геліогабала.

Ніхто не мовчить, як немає чого сказати.

Це в театрі буває навмисна павза опісля вдалих реприз,

Коли якийсь, доволі хороший автор виливає у дзвін мізансцени

І нею дзвенить

Розливаючись до кінця спектаклю.

Та голос поета німує в моїх очах.

Речі припадають пилюкою і грузнуть у часовинні,

Немов перевертаєш спаяні колби з піском

Чи підкидуєш зерна рядків до вітру

Цілуєш друковані літери з’єднані у любов

Перебираєш вустами, наче вдихаєш повітря

І шумують макові голови, закликаючи сон.

Частину землі виїдають тіні, і штучне світло.

О, так

На цьому горищі, поета ніколи і не було.

Він приходить із сонцем і зникає в його промінні.

10.09.2023

...

Володимир Каразуб

Штиль

Пульсує в ритмі серця життя

У грудях несвідомого поета,

Супутніх роздумів натхнення

Писати ці рядочки спонука.

Вчергове важко обирати наратив

З нестримного круговороту думки,

Багатогранного переплетіння духу,

Гартованого досвідом рясних років.

Писав Я про природу й різні почуття,

Про грізний відчай, боротьбу з собою,

Самотні мандри і різноманіття долі,

Пошуки балансу й рівноваги зачіпав.

Бурхливий розум спокій охопив,

Довгоочікуваний мир сумління,

Сповìльнилась річка часоплину;

Може щось мені порадите,

шановні читачі?

...

Інгвар

Монолог сонного

В цей світ, що з каменю, землі й піску,

Води та пилу, куряви і вітру,

Дощів холодних, злив, громів тріскучих,

Гарячих сонць і білоклубних хмар,

Приходять сни розбурхані під небом

Стихій, війни, любові, чванства, страху

Химер, що тіні прихистку снують

І тягнуть душі в п’ятий вимір світла

У світ чуттєвих яв, чи навпаки

Лякають віщим голосом із серця,

Що п’є моря у сяєві нічнім.

І там живуть здимаючи вітрила

Грудей. Вони, здається, наче спроба

Збагнути світ із клаптиків, по суті,

Ніколи не написаних віршів.

Немов вони твої осколки болю,

Гурма птахів, що кинулися в небо

І там у небі, мов примхливий почерк,

Мережать хвилі втаєних рядків.

07.10.2023

...

Володимир Каразуб

гами

хвилі моря з небесами

б'є об берег лютий шторм,

наче грає лунко гами -

сі-ля-соль-фа-мі-ре-до.

і збігали води хвильні

з клавіш сірих піскових

та зникали в небосхилі

у нещадних бурях злих.

потім знову наче окрик

істеричний та гучний

падав небом моря поклик,

гуком гуркіт кам'яний... -

то стогнав та бився в берег

у полоні буревій!

в піні вод - печалі шерех

безпорадності лихій.

і крізь цю шалену бурю

в пісню неба, в сповідь вод,

в цей хаос, в стихію хмурну,

в руйнівний коловорот... -

крізь цей гуркіт, крик нестямний,

наче відчай над усім

на роялі грались гами -

до-ре-мі-фа-соль-ля-сі.......

...

Ем Скитаній

Жінка з Діополісу

Стільки струмків у тобі, рік, озер,

Стільки зеленого листя і вітру багряного,

Стільки безодні і темних вузьких печер,

І стільки іще не розгаданого.

Знаю, що ти непоступлива і пливка

Туманом холодним з відлуннями залізниці,

Далека, як обрій, як сонце, але близька

Тяглістю в чорних на простяж віків зіницях.

Здається, що й скали чи міста холодний руст

Означать тебе і риси твого обличчя, що

Вгадуєш контур волосся твого та бюст,

Які проступають у формі, щоб далі снитися.

І всюди, куди не поглянеш — це ти, все — ти,

А я наче вільна, та змучена тінь лакея,

Все плентаюсь містом, яким довелось версти

Спраглим поетам, що втрапили в Лаодікею.

10.10.2021

...

Володимир Каразуб

Потяг

Розмова заводиться зовсім раптово,

З перетину сигаретним димом особистих кордонів.

З перетину спітнілим поглядом чорного неба.

І запала пекельно-довга тиша.

Його голос стривожений осіннім снігом

І занепалим опівнічним криком

(посеред цілодобового кафетерію)

Промовляє до мене з материнською любов'ю

Промовляє з питанням: "Що сталось з тобою?",

А потім зникає між чорних ребер.

Потяг рушив приблизно о другій годині

Він каже: "Ти тут, ніби в другій родині"

І знову ж тупиться порожнє вікно,

Проїжджаємо чорний перон.

Ти, – каже, – зовсім не знаєш як тут в санаторії.

Як правила мають тут вигляд пародії,

частіше пласкої демагогії.,

Паралізованої жовчу суспільства.

Ти знаєш, – каже, – як світ з тонкої ілюзії,

Набрав силу у реальні інклюзії,

А потім спалах.

Холодна сталь дзвенить у жилах,

Вимальовуючись в стислий шарж.

І замовкає.

Не говорить до мене годину,

А потім очима дитини

Слідкує за моїми діями.

І відчуваю як дещо тисне у грудях,

Перетинається в тихі ілюзії.

А потім, як санаторійний дурень

Я кричу на весь потяг "О!".

Відчуття, що його існування жахливе,

А навіть дещо неможливе,

Паралізує у скронях дух.

А розум, як серце людини,

Натякає, що це тільки фантом.

Ну і сон. НУ І СОН!

Це ж все не правда, а я просто сплю.

Напевно я знову заснув у тривозі,

А це просто сон, розділений з подорожнім.

...

Вітольд Хмара

Лицемірка

Мила я,мила я,

поки потрібна мені

поміч твоя, (твоя).

Не кажу, не кажу,

співаю слова,

поки можу, (можу).

Усміхай, усміхай

мені противно від тебе,

але нехай, (нехай~).

Вуха наповнює липовий мед,

солодким я починаю куплет.

Гірким закінчу, без дьогтю нікуди.

Тільки не плач, вода й так вже повсюди.

Сірий кардинал, піран'я цих ігр,

ти водомірка між плавців моїх.

Нема серця в грудях і сумління - ні.

Там пусто (розумієш?), рефлексую на мілині.

Почуттів своїх не відчуваю, о?

Маска обличчям стала (вже) давно.

Сміюся з тебе щоб не плакати гірко,

коли гукнеш мене "Лицемірка!"

Мила я,мила я,

поки потрібна мені

поміч твоя, (твоя).

Не кажу, не кажу,

співаю слова,

поки можу, (можу).

Усміхай, усміхай

мені противно від тебе,

але нехай, (нехай~).

...

Silver_M

Про пам'ять мого папуги

Він був маленьким,

Голубий колір пір'я мав

І зранку кричав щосили,

Бо біоритми такі мав.

Він був дикий, неспокійний,

Не зуміла я його приручити.

Але дивитися на нього

Було цікаво й заспокійливо.

Він пір'я чистив,

Завжди був гарний,

І спав він висячи під стелею

Своєї клітки, невеличкий.

І життя пройшло, неначе сон

І що він бачив, крім кімнати?

І що він буде пам'ятати?

Уже нічого...

Маленьке тіло нерухоме,

Хвороба всіх нас забере,

І смерть нікого не мине.

Ніколи не будемо ми вдома.

І на очах у мене сльози,

Не чекаєш поганого так скоро.

Життя прожити – не поле перейти.

У клітці не будь, поки ти ще живий.

– 02.10.2023

...

Надя Кулик

Одеса

День 594 (10.10.23)

На Півдні бандюги розгул влаштували,

Перлина хвилює уяву кремля.

Одеса не спала: Shahed-и не дали,

В угоду цинічного геть короля.

Чотири десятки над містом кружляли,

А збили лише їх там двадцять і сім.

Достатньо зусиль до Одеси приклали,

Зерно їх цікавило передусім.

Хвилює проклятих логістика наша,

Не все зруйнували в південних портах.

Фуражним зерном годується раша,

А на десерт ковтає свій страх.

Херсон, Миколаїв атакували,

Та більшість їх зграї в Перлину летить.

Всі майже в опівніч туди «завітали»,

Вже вкотре Одеса зовсім не спить.

Обрали Shahed-и сто тридцять шості,

Що більшими є за «молодших братів».

З таким «подарунком» РФ ходить в гості,

Болото московське із інших світів.

В новинах про наслідки зовсім нічого,

Боюсь уявити ті наслідки я.

У хворих бандитів немає святого,

Тому не потрібна така нам «рідня».

...

Галина Студінська

Ти пам'ятаєш?

Ти пам'ятаєш? Я згадала

Як весело колись було.

Емоцій хвилю підіймало

Тихе "Привіт" або "Ало"...

Ти знаєш? Правди не казала,

Ховала все в собі завжди...

Так пристрастно колись кохала,

Та все ж промовчала "Зажди..."

Про це ніколи ти не взнаєш,

А я повернусь ще колись

До сумних мрій, що не здійснились,

Все знов згадаю... ще колись.

09.10.23

...

Ascker Ckiars

Зникати не треба

На вулицях міст є свої переходи

Вони завжди там де у них є потреба

Вони сотні літ не виходять із моди

Прохання: у Львові зникати не треба

ЗВисокого Замку видно далеко

Могутня планета і ми тут амеби

І різні думки виринають у спеку

Прохання: зі Львова зникати не треба

І навіть коли вже фінальні акорди

Емоції й спогади линуть у небо

На вулиці гарна вечірня погода

Прохання: до Львова зникати не треба

...

Ярек

Плач і страх

Закрути мене.

Закрути мене, ніби я останній.

Ніби я став тим єдиним,

Хто пройняв цей світ наскрізь,

А потім спинись.

Твої сльози грозою висохли на щоках

і більше не опишу про сльози нічого,

Бо важко дивитись як страх

Малює на мені спогад.

Я твоїм сонцем так і не став,

Я твоїм сонцем так і не стану.

...

Вітольд Хмара

День другий. Пастка павука

Марафон від Фан Арк. " Паралелі"

День другий. Пастка павука

Вірш

Жила собі мушка й горя незнала.

Та втрапила бідна в павучі лещата.

Павук знай собі був спритний малий.

Всміхався про себе:" Ох вдалий улов!"

—А можна останнє бажання?__ почув він слова полонянки , що борсалась в гирлі павучої пастки.

—Останнє бажання? Ото новина!__ всміхнувсь глузливо .

"Ти ще б в суд на мене за це подала!"

—Та з їсте мене потім, шановний павуче ! Не дінуся я з цих грат липучих! __ молила все муха про милість бажання того потайного.

—Ну що ж коли так розказуй!

"Душа як то кажуть бажала розваг !"

Хотіла би я танцювати! __ муха стала завивати.

"Ач дотанцювалася сердега! Тобі ще мало!"__ хихотів павук сам до себе.

—Мені би перед смертю з павуком покружляти. Не хочу сама танцювати.

Павук вже й розридався з сміху

"Оце так потіха! Давно я не бачив такого лиха! Ще б лев з антилопою вшкварив гопак."

"Та що ж був би з того потішний сказ — станцювати з мухою хоч раз. "

Дилему тую він вирішив швидко, Обнявши у танці приречену муху.

Не знав він , що сам же потрапив в обійми власних пут

А мушка на волі впинилась у мить,

Зумівши кривдника обдурить!

...

Альона Сохацька

Зрада

Вона мріяла, кохала і прощала.

А він по ночам з іншою гуляв.

Вона й це пробачала.

І в одну лиш мить,

Усе хотілось їй змінить.

Вона почала думать:

«А нащо він мені?»

Він казав: «Кохаю лиш тебе»,

Але в клубах з іншою сидів. Подружці все розповідала,

А та мовчала.

Мовчала, бо вона – причина розставання

...

Лілія Мандаринка

Тепла октава

Теплими ґанками шириться холод...

І тільки лучі намалюють провалля,..

Тільки задуха і змусить кричать.

Ми не самі, де лягає пізнання

І гнуться тополі, аби відчувать,

Як дихає солодом тиха забава...

Ми не останні у цьому депо.

І знов опускається тепла октава,

Аби увінчати належне тавро...

Ми не одягнені в цілісну тишу,

Ми не омиті мотивом очей.

Усе загорілось і зникло у нішу,

А світ залиши́всь і пірнув у людей.

Віддано час і зруйновано плинне...

Стане зорею останнє перо,

Якщо тільки подих не зі́рве незмінне,

Якщо тільки пил не зітре́, що було...

29.09.2023

...

Сара Ґоллард

Харків 6.10.23

Щоденний терор агресивний москаль

Проводить у нас в Україні.

І кожного дня він вбиває, нажаль,

Щоб панувать на чужині.

Сьогодні вночі був жахливий удар,

По Харкову били ракети.

Не може утриматись їх государ,

Кричить щось стосовно вендети.

Цинізм тої «помсти» пробив, мабуть, дно,

Напали, щоденно вбивають.

Нічого людського у ка́тів давно

Немає. І всі про це знають.

Катують військових, що взяли в полон,

Катують і мирних в домівках.

Туди, де приходить - армагедон,

Бо криза в імперських верхівках.

Будинок у Харкові вщент рознесли,

В завалах людей ще шукають.

Вже двадцять дорослих, хлопчину спасли,

Поранених швидко «латають».

Навколо будинки всто́ять змогли

Та втратили вікна і двері.

Від щирого серця «допомогли»:

«Зруйновано» - «гарний» критерій.

Планує Європа допомогти,

Нам дать ППО додатково.

Та маю усіх застерегти:

Захищені будем частково.

Тримаємось разом, бігом в укриття,

Коли ми почули тривогу.

Немає цінніше за наше життя,

Щоб разом зустріть Перемогу.

...

Галина Студінська

Село і місто

Я вже не витримую, чесно.

Чому настільки все важко?

Скільки тих проблем вже назбиралось...

Та головне, що я жива, і мама з татом, бабка теж тримається нівроку.

Навколо жахіть вистачає, це точно,

Навіщо про них говорить?

Я краще розкажу про літо,

Хоч його й давно не було...

Спробую нагадати про сонце,

Адже важко не тільки мені.

Пам'ятаєш оті колоски?

А волошки, річку, вербу?

Стареньку бабусину хату, котика в ганку, танок босоніж...?

Це все про дитинство в селі...

Я дуже рада, що не зразу побачила місто,

Тепер я шукаю там волю, а не "крутість" поміж задир.

Тому, поки люди втрачають можливості кожного дня,

Я стараюсь дивитись в майбутнє і шукати правду в очах.

...

Ангеліна Паламар

Харків

Кремль заспокоїтись врешті не може,

Харків відмовив зустріть як гостей,

Дивна реакція, навіть, ворожа,

Не розуміють орди цінносте́й.

Харків не здався як сто років тому,

Він відбиватись почав в перший ж день.

Довго чекали на харківську втому

Та не злякали ні смерть, ні злидень.

Певну мету досягли московити -

Фобія на́ все російське вже є.

Впевнені виживших будуть судити,

Тих кого там ЗСУ не доб'є.

Наступ звільнив регіон біля міста

Та до кордону рукою подать,

Тож «допомога» кремля урочиста:

Кожного дня - бомбувать, руйнувать.

В ніч на сьогодні скинули бомбу,

Авіабомбу на Борову́.

Тільки на це й вистачає апломбу,

Що довело їх роль світову.

Це терористи, убивці та кати,

Ґвалтівники, мародери, орда,

Їх до людей табу підпускати,

Там де москаль, за́вжди була біда.

Близько опівночі вони скерували

Бомбу оту на дитячий садок.

Поряд будинки вщент зруйнували -

Це не останній ганебний мазок.

Важко усім та повинні триматись,

Важче бійцям, хто стоїть на «нулі».

Ворог не хоче програти, здаватись,

Знищені будуть на нашій землі.

...

Галина Студінська

осіннього вітру наспів...

душевно граєш...грай, саксофоністе.

цю пізню осінь, сутінки сумні...

моє життя летить пожовклим листям

і за вікном в дощах минають дні.

ввійду туди, у зморені тумани,

в порив рвучкий осінньої журби.

здіймає вітер золото оманне

і хмари в небі мов червоний пил.

...так дивно граєш!...грай, музико вправний,

мій біль душі...тривож печаль...молю!

я у коханні спогади розбавив.

з того чуття мої все у хмелю.

її там погляд мов любові заспів,

яка для неї просто звична гра...

зіграй, прошу, журбу мою на саксі,

музико гарний...оповідь зіграй.

хай оповідь візьму собі на згадку

і увійду у свій холодний дім.

...там, у саду... - там вітер ліру ладить

на спів осінній, тихий в самоті,

гойдає в ніч в спаданні сонне листя

і вже останню рве в зорю струну...

і за вікном нашіптував - так близько! -

мелодію бурхливу та сумну.

...

Ем Скитаній

День 586 (02.10.23)

Сьогодні Харків та Херсон

Від ворога страждали,

Розбита ніч, розірван сон:

Shahed-и зустрічали.

Не захистили небо там

Славетні Patriot-и.

Вдалось влучити все ж катам,

Радіють тож істоти.

Таке потужнє ППО,

Як маєм у столиці,

Могли б доставити давно,

Боялись щоб «мисливці».

Усі міста прифронтові

Від бомбувань страждають.

«Вітання щирі братові»

Щоденно підкидають.

Все, що в запасі у орди:

Ракети, бомби, міни,

Кидають купою сюди,

Щоб люди очманіли.

Розбили церкву і завод,

Як «центр військових рішень».

Не розслаблявся щоб народ,

Війна убивства спише.

Пошкодили будинки знов,

Поранили дівчаток.

Така «братерська» їх любов

В жовтневий у початок.

За кожним промахом стоять

Життя дітей, дорослих.

Ці вбивства ворога п'янять,

Та й б'ють вони наосліп.

Ми маєм вистоять усі

Херсон і Харків, Київ,

Батьки, малеча, дідусі,

Збулись щоб наші мрії.

А мріємо ми про одне:

Про нашу Перемогу,

Коли той ворог дремене ..

Здолаємо облогу.

...

Галина Студінська

Покрова

Константинополь був під облогою

Ворог погрожував місту вогнем.

Божая матір прийшла з допомогою

Та покривалом хистила всіх днем.

За перемогу, за всіх нас молилася,

Чудо створила і ворог пішов.

Божая матір над нами схилилася,

Щоб захистити від вражих оков.

Як непомітно з'явилась у помічі,

Так і пішла непомітно для всіх.

Та розлетілась зграя вороняча,

Встояти далі загарбник не зміг.

Тисячоліття як все це відбулося

Пам'ять подію людська береже.

Іншому ворогу теж заманулося,

Занапастити нас хоче хиже.

Воїни наші у захист піднялися,

Щоб боронити землю свою.

Поряд жінки та дівчата узялися

Дати підтримку в тилу та в бою.

Матір покровом накрила країну,

Дати щоб сил та всіх нас захистить,

Всю українську велику родину,

Щоб Перемоги наблизити мить.

Захисники та усі захисниці,

Молимось разом за кожного з вас!

Сил та здоров'я із Божій криниці,

Хай береже вас Господь повсякчас.

...

Галина Студінська

Скажи, тато...

Тато, скажи, тобі сниться як ти літаєш?

Як розсікаєш крилом блакитне небо?

Від темних дум і безглуздих фраз вислизаєш...

І забуваєш, де межа між буваль і небуль?

Як ти всіма грудьми дихаєш у зорю з вітрами?

Та як пронизаний ніжною волею світла

Пісню співаєш про Вічне Кохання зі світами...

Даруєш мить падіння у рай теплого літа?..

Як ковзає адреналін у венах ніжним спокоєм,

І наповнюються змістом усі дні сподівання?

Як десь у серці потужним солоним прибоєм

Море і небо повінчані... і немає мовчання?

Тато, а скажи, чи існують крила

Ті, що несуть в далечінь заповітних мрій і свободи?

Як гадаєш, чи стоять такого зусилля

Ці миті в небі?... Скажи, тату, тобі сняться польоти?

~18•11•2017~

...

Lexa T. Kuro

Бумеранг

В прикордонне село Курській області

Бумеранг повертає борги

За атаки «російської доблесті»,

Що руйнують усе навкруги.

Українські міста, села, селища,

Енергетику, наше зерно.

Палахають в полі стере́нища,

В небесах від пожеж тих чорно́.

Повертати борги починаємо,

Мають знати в обличчя війну.

Обережно допоки влучаємо

В енергетики їх царину.

Хай відчують на власному досвіді,

Як в blackout-і жити хоч день.

Не потрібно нам їхньої сповіді,

ЗСУ обирає мішень.

Дістаємо їх власною зброєю,

Адже слово козацьке дали,

Тож не будемо гратися з долею,

Честь, як волю, завжди берегли.

Попередили щиро ми ворога:

«Бумеранг не в останнє летить.

Обійдеться війна вам в тридорога,

Розпочали? З цим будете жить».

Ми закінчим війну Перемогою,

Україна обрала свій шлях.

А тебе агресивно - убогую

Вже чекає майбутнє в лаптях.

...

Галина Студінська

Колись ти була таємничою як світанок

Колись ти була таємничою як світанок

На вокзальній станції,

З пустими перонами, лавами,

Лункою залою і вицвілими плафонами.

Вітер погойдував кронами лип і зривав каштани,

Поодинокі птахи пролітали над лісом за колією,

А потім здалеку вчувалось гудіння потяга,

Дзеленчав семафор у легкому тумані,

Що був моїм особистим знеболюючим.

Вірші забирають тебе отримавши право на власність,

Не бажаючи миритись з минулим життям та втратами.

Сновигаючи тут в спомутнілій вокзальній станції,

Ти омиваєш руки туманами.

О так,

Філософія – обмилок в заводненій мильниці обивателя

На кожнім забутім, загубленім перестанку.

Немов спохватившись зі сну ти записуєш зболені строфи

Намагаєшся все пригадати за тими рядками

А вони мов сповита імлою залізнична колія,

Зникають, мов вічність, яку не здогониш словами.

А потім,

Голос твій віддаляється зі світанком. Зникає ця тиша, у краплях роси - туманами

І вітер витає пероном, чіпляючись за верхів'я, наче

Знову дійшов до краю золотистий тонар під хмарами,

І просто собі шурхоче...

26.09.2023

...

Володимир Каразуб

ДІМ

У жовтневому саду, в сутінках бузкових,

Він стоїть, як одинак, звичний до розлуки,

Загубився у світах, у гаях дубових,

У роках і у туманних соковитих луках.

І зорить у осінь він поглядом завмерлим,

До дороги вдалину вічно прикипілим,

Із питанням у очах - зрадженим і ревним,

Із благанням у очах, що припало пилом.

Він дивується чому все не йдуть так довго

Ті, що вийшли із воріт ніби на хвилину,

Він не знає чом не чуть більш людської мови,

І чому поїла цвіль запащну хлібину.

І чому за роком рік із дерев в садочку

Важко гупають плоди аритмічним серцем,

І у листя кучугурі здичавіла квочка

Гріє крилами курчат у старім відерці.

І заплів рядном павук і сервіз, і скрипку,

І немає більше рук, щоб співали струни.

Дах вже п'ятий рік тече, і розбито шибку,

І виводить на стіні плющ зелені руни.

Буде час - почуєш сміх, заскриплять ворота,

Знов сокири й молотки застучать над краєм,

Запах фарби і вапна, чистота й турбота,

І у дівчинки в руках скрипочка заграє.

...

Максим Сальва

День 581

Сонце ще палить, тож тіні шукаєм

Вересень майже скотивсь до кінця.

Вітер із листям як дитятко грає,

Ніби дає деревцям гребінця.

Навіть природа допомагає

Витримать біль, що війна нам несе.

Ніжно у зиму готує, бо знає,

Рік промине і усе воскресе.

Є щось чарівне, просте та важливе

В кожному циклі природи, життя.

Оберігає планету дбайливо,

Подарувати щоб їй майбуття.

В цьому спасіння, майбутнєє людства,

Кожний наш крок залишає свій слід.

Може помилка стать самогубством,

Іншу біду нам додать в супровід.

Шкода, сусідка у нас ненаситна,

Живиться смертю та горем чужим.

Знищити - мрія її непохитна,

Та встановити імперський режим.

Баче проклята, що Крим вже втрачає,

Флоту російському скоро кінець.

Нові шляхи в суходолі шукає,

Щоб постачати війну навпростець.

Вирішив кремль залізницю прокласти,

Впевнений цар, допоможе їм це.

Бачуть спасіння, аби не пропасти,

Та зберегти перед світом лице.

Армія друга лише в Україні,

Першими є у нас ЗСУ.

Били чужинців завжди, тож віднині

Матиме тільки презирство й ганьбу.

...

Галина Студінська
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Завіса таємниці потроху відкривається Максиміліан Степовий
20.07.2024
Всім привіт! З кожним новим розділом книга "Таємниці дому пані Дорсет" стає все дедалі більшою за об ... Детальніше
Графічні описи насилля в літ-ріІя Лін & Ізумі Хо
19.07.2024
Частенько в коментах чи просто балачках трапляються відгуки про якісь книги або авторів, що налякали ... Детальніше
Ірині ФаріонMia
20.07.2024
Можливо хтось скаже кілька слів в пам'ять про цю відважну жінку, яка ніколи не боялася захищати укра ... Детальніше
На кого я підписанаМавка (Ганна Заворотна)
19.07.2024
Не співпадає із опублікованим раніше ТОПом) Олена Шапран: https://arkush.net/user/2818 Кумівство)) А ... Детальніше
Сучасний світ Мері Поппінс
20.07.2024
Стільки всього хочеться сказати, стільки думок крутиться у голові, стільки ідей... Але ж як усе це с ... Детальніше
Посмертні присвятиХаотика Душі
20.07.2024
Пишучи свій перший роман, я відчула щось незвичайне. Коли я дійшла до кінця, то вирішила написати пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11843читачів
145185коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: