Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Спогад

Я смикну спогад за ледь зриму кіску

Про ту весну, задовго до війни,

Про дощ, який так само довго виснув,

Й цвіли морелі, наче навісні.

Яскраво соняхом сміялась парасоля,

Рука завмерла у його руці…

А вперта віра гріла, ніби вчора,

У янгола на правому плечі.

З бруньок бузку випурхували мрії,

Як її погляд у його тонув,

Безжурно серце множило надії…

Вона була і він тоді ще був…

Тремтить весна в життєвій нетерплячці,

Під берцями розбризкується твань,

Знов обстріл, в очерет сховались крячки.

Робота, бій, рішучо, без вагань

Із дня у день, щоб ряст буяв у лісі,

Щоб цвітом шаленів вцілілий сад,

Весняний дощик тихо падав в місті,

Над кимось парасолю ніс солдат.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Знову

Знову страти, знову "Вічна пам'ять!", Знову клятви відплати, знову зусталь і знову плáчі,

Обмінні фонди забиті, погублені діти, дати

б мені водою омити ріки тремтячі.

Атланти уже не хочуть стояти

І знічений птах тихо у небі старому закляче ,

Тож плечі доводиться нам підставляти.

І не спламенитися нам у крові киплячій,

І не стати нам внóчі забутими тінями,

У вóгню породжені, у землі святій і погребені,

Під калиновими гіллями могили нам зведені.

Розстріли, лунає черга від автоматів,

Спочатку коліна а потім і серце прострелені.

І десь на перехресті своїх постулатів,

Я стою одна, серед залитою кров'ю зéлені,

І мертвих, пустих та старих силуетів.

...

Віадала Роса

Павук

Павук - майстер рукоділля досконало плете сітку.

Павутиннячко прозоре часто зустрічаєм влітку.

Сітка та - для полювання (це так звикли ми вважати),

А Павук - лише мисливець, здатний всіх комах вбивати.

Та, навіщо ж Павуку стільки часу витрачати,

Сподіваючись що поряд муха буде пролітали...

Примітивна людська думка павуків, напевне, тішить.

Та, насправді звісно, все - набагато цікавіше.

Уночі, коли на небо зірки вийшли погуляти,

А маленькі діти в ліжках стали міцно засинати,

Казкар-Місяць сни чарівні шле на землю з срібним пилом.

І вони леб'яжим пухом м'яко линуть небосхилом...

Та, кружляючи повільно, потрапляють... в павутиння.

І примарно-срібна сітка поглинається світінням.

То спалахують веселкой легкі сни - кришталі дрібні

І крізь сітку павутиння ллють добро, дітям потрібне.

Сни ж важкі, сумні і темні павутиння не відпустить.

Ворожбит-Павук ніколи смолу-смуток не пропустить.

Сни, що мали просочитись дітям в подушку сльозою,

З першим променем, уранці, упадуть в траву росою.

Після ночі візерунок павук пильно оглядає.

Місце, де порвалась сітка срібной ниткою латає.

І чаклунсько-павучинний танок починає знову.

Ну, а вдень комахи в сітку потрапляють випадково.

09.08.22

,

...

Irina Velika

Конспект

у нас було вікно. ми пили каву

та говорили в хмарі тютюну

про те куди тікав григорій сава

про те як наша влада лове ґави

про москалів і певно про війну

слова свої печатаючи міддю

майбутнім поколінням на покон

аби не забувало те поріддя

про те які сумні які ми бідні

неначе двічі компостований талон

як сильно щастя їм намолотили

боргів собі набравши наперед

чогО збулось і чОго нам кортіло

як ми живемо тут в одному тілі

і як у нас буває тет-а-тет

і пальці розчепіривши по-панськи

ми в розумовий грали коркотяг

напилися заради бідолах

немов Бальзак та Евеліна Ганська

та вийшли в місто наче проповідник

що все кричить на іноземній мові

про щось важливе. Певно про Христа,

вважаючи, що тут земля поганська

...

undyber

рогата миша

шипить і плеще в очі срібна піна

пливуть хмарин поплетені вінки

серед березового цукру і проміння

вони муркочуть кішки та жінки

ми біжимо торкаючись губами

межи деревами які біжать назад

немов налякані тікають білі дами

яких жене у ніч страшний пірат

нам шумовиння очі виїдає

і сльози падають через веселий сміх

немов русалки нас заскоботали

і кинули вмирати тут на сніг

сміятися нас кинули на сльози

у кішок натовпі в оточенні жінок

ми потопаючи хапаємо за лози

і за небес незгасливий вінок

і хвилями тіла на берег плещуть

у горлі тріпаючи дзвінко язиком

кішки муркочуть і деруть нам ноги

і місяця пливе рогатий ком

і місяця пливе рогата миша

на чорному дірявому листку

а ми цілуємось неначе світу більше

не буть уже на нашому віку

...

undyber

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (4)

Коли

хвилі закипають, я не

можу дати собі ради, не

можу спинитися в лавинах солоних туманів...

Моя робота -

по вісім годин на день слухати

Фата Моргану,

привид з обличчям Коцюбинського,

але стогне він словами Шевченка,

словами, що котять на мене

через Міст Джорджа Вашінґтона

із глибини Нью-Джерзі -

моя робота -

вісім годин перепиняти слова Фата Моргани, але

я не вправляюся з обов'язками, коли

хвилі закипають.

Начальство зиркає на мене скоса, але

я не зважаю на те, коли закипають хвилі.

Я кидаю робоче місце і

повертаюся до нього,

я заходжу до

вічноголодної пащі макдональдса,

і мене питають: "Чого ти хочеш?", але

я випливаю раніше, ніж встигаю відповісти,

бо хвилі знову спузирило, а

я не можу говорити, коли

хвилі закипають...

Мене хвалять,

мене беруть на кпини,

виносять догану, але я

розштовхую плечем юрму, що

доля нанесла мені до ніг,

бо ж море грає,

викидаючи

величезні пухирі інертного газу,

заради якого вмирає моя

кохана, вмирає і ніяк

не помре,

хай буде проклятий день, коли я

зустрів її вперше,

такого ж дощового вечора

під баштою мертвого маяка!..

...

undyber

Великдень

Звеселись! Скоро свято велике-то Пасха

І прийде надія в життя,

Весь біль і смуток піде.

Ми знаємо Господа нашого Рятівника,

Всюди і повсякчас Він твердиня моя!

Вербна Неділя й Великдень час молитв,

Нехай не буде ніяких битв,

Промовимо в Небо і будемо почутими,

Ступимо без гордині перед Ним роззутими.

Я знаю: ніхто так не подбає про мене як Творець,

Готую я на вечерю Йому млинець

І чекаю приходу в гості з родиною за столом,

В цей День всі турботи й страхи стануть сном.

...

Діана Гобой

ми

Це станеться після війни,

Коли ми побачимось після тяжкої зими.

Я кохатиму її нестямно,

І щоразу цілуватиму,

Так, ніби, востаннє.

Вона буде моєю любов'ю, моїм коханням,

Моїм безмежним захопленням.

Ми будемо щоночі дивитись на зорі.

Ми любитимемо ці ночі безмежно.

І вже ніхто, нікуди не піде - ні я, ні ти.

Тепер ми разом

Назавжди...

...

Сонце Без Дому

плач

Ти малюєш плями на папері,

Поки я плачу, захлинаючись слізьми.

Відчиняй мені в квартиру двері.

Щоб знов почути ці голоси.

Голоси що страждають,

І не можуть жити в спокої,

Хоча цього вони так бажають.

Бо ти їм не даєш.

Це ж ти їх такими зробив,

Ти навіть не знаєш

Вони були щасливі,

Але постукало в серця двері кохання

І вони стали дивні.

Впустило серце, не знаючи,

Що чекає попереду горе.

Бо ти ж не любиш,

Ти не кохаєш мене.

А сльози ллються потоками,

Перетворюючись в ріки, моря.

Почуття, почуття, почуття...

...

Сонце Без Дому

Про кохання

Кохання дивне почуття,

Воно породжує наші мрії...

Кохання дивне почуття,

Воно воскрешає надію...

Але чому всі,

Так надіяться на нього?

Кохання оманливе почуття,

З ним ти не станеш сильним

Воно також породжує біль,

Убиває віру

Невже ніхто не бачить,

Що воно пожирає з середини?

Вбиває мене,

Розриваючи душу,

На маленькі шматочки,

Які потім не збереш

І серце розривається від кохання.

І більше нічого не буде

Таким гарним

...

Сонце Без Дому

Неповторність весни

Чую шепіт я вітрів,

Несуть вони мене понад горами

Й в захопленні голос мій німів,

Коли ішов дорогу довгу я роками.

І чую спів птахів в степу

І місяць молодий споглядаю,

А весна радо приймає пісню мою,

Яку в птахів переймаю.

Розправив руки назустріч я весні

І плив гірськими водоспадами,

Під дощем купався на зорі

І щастям наповнявся як градами.

І вдихав чарівний цвіт весни,

Що в глиб манив і чарував,

Вивчав усі її дари

І разом з ними як роса переливав.

Незбагненна дощова погода,

Утім капризна назавжди,

Вона як райська насолода,

Хай тільки гарний настрій їй прийди.

Весну як Бога відчуваю,

Її окутавшись красою її безмірно солодко вдихаю,

Вона кругом- вона завжди зі мною!

...

Діана Гобой

ЕПІТАФІЯ

Ти захищав цю землю, дану Богом,

Завжди доводив ділом, а не словом.

Для своїх дітей ти не хотів війни

І щоб цю біду побачили вони.

Ти все одно приблизиш перемогу –

На небі, допомагаючи Богу.

В наших серцях ти будеш вічно жити –

Знай: тебе люблять дружина та діти.

05.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Це вперше

Це вперше

Ти не відвів погляду

З моїх очей,

В яких виднілись краплі холоду.

Це вперше

Я зазнала такої відвертості.

Ніби прочитав ти всю мене,

Не полишивши жодної таємниці.

Це вперше

Хтось відкрився мені настільки,

Дозволивши так довго

Дивитися в очі,

Повні прозорого смутку і тільки.

...

Вікторія Сиволап

Знаєш, я завжди боялась самотності

Знаєш, я завжди боялась самотності.

Принаймні так я казала собі.

Випробовувала різні хоббі,

Шукаючи нові способи скоротити дні.

Видаляла пісні з плейлистів,

Бо асоціювалися вони тільки з тобою.

І намагалася жити в теперішньому,

Намагалася бути собою.

Мені здавалося, що це дійсно працює,

Адже я почувалась доволі спокійно.

Хто ж знав, що в звичайну суботу

Сльози виділятимуться настільки обільно.

...

Вікторія Сиволап

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (3)

Вранці

до мене приходить

безумна Знайда,

сідає на попіл згорілих зірок, обтягує

на гострих колінах своє плаття -

джутовий мішок,

і дивиться разом зі мною на

сталевий полиск човна

під січневими хвилями Атлантики,

незворушно вслухається у стукіт

кулачків Люди, в її

голос в інтеркомі...

"Вона

сьогодні

задихається гірше звичайного, -

кажу я німій Знайді,

гладячи її нещадно обскубану голову. -

В повітрі там

майже немає кисню, а

ізоляція не випускає жару тіл -

з роками температура тільки росте..."

Знайда мовчки

піднімає на мене очі повні сліз.

Вона знає мої слова напам'ять.

Вона любить мене, як я Люду.

Вона любить Люду, як мене.

Температура в човні вже

сягнула 100 000 за шкалою

Кельвіна...

нещасна Люда,

вона обпікає руки, аби вистукати

S.O.S

об розпечену біло сталь субмарини

Я починаю

вити через зуби,

стиснені так, що кришаться,

і Знайда

веде мене від

моря додому, де в підземних комірках лежать

дідусі, зморшкуваті перлини,

скатані мушлею чужої держави,

і так само викинуті на

смітник, як мене кинуто

на цей берег

привидом шхуни "Колумб".

Я лягаю на своє ліжко

лицем до стіни,

німа Знайда

сідає коло мене

і гладить мене по голові.

Колись її тіло вдягнуть у пластиковий мішок

і поведуть на зорю, де її зустріне натовп

таких же німих, як

вона, щаслива.

Вона ще зустрінеться з

Людою.

[...кілька заключних рядків англійською, тематично не важливих...]

...

undyber

Солодким медом став твій поклик

Я розіллюсь солодким медом по стінках дотику ночей

І може жити так не треба та правда дощ вже без очей.

Та правда ранок вже, як вечір, світає сонцем перед сном,

Шукаю серце серед течій, щоб був лиш спокій за вікном.

Шукаю смутком власну долю, її не бачив вже два дні,

Так добре, що сидиш зі мною, очима щастя серед слів.

Так добре, що ти моя пісня, пахучо свіжа неземна,

Сьогодні сніг прийде із півдня й роздягне погляд догола.

Сьогодні ти, як смак безсоння, як дотик вітру на щоці,

Можливо я ще не в долонях, бо мало нам цих теплих днів.

Та мало нам ще крику світу і лик безглуздості притих,

Ти просто знай, що я не звикну, до темряви холодних вік.

Та розіллюсь солодким медом по дотику твого тепла,

Нам жити просто зараз треба та правда дощик без житла.

Та правда ранок не як вечір, заходить сонцем перед сном,

Шукаю погляд серед течій, бо чую стукіт за вікном.

Бо чую, що ти зовсім близько, солодкий смак торкай ніс,

Можливо вдосвіта ще слизько та ноги б'ються об поріг.

Можливо я не чую дотик і сміхом ваблю сторінки,

Солодким медом став твій поклик, у тіні протягу руки.

...

Клемед

кохання?

Знаєте серце розривається навіть коли кохає,

хоча якщо так,то це кохання?

чому коли слова холодні летять,коли навіть мовчання,

ти сприймеш це як найболючіше прощання?

і як би ти не згладжував провину,і не казав солодких слів,

розбите серце завжди покаже вихід,і не залишить на душі слідів.

...

julii

Ось твій паспорт переселенки

Ось твій паспорт переселенки, квиток на потяг й старі штани.

Крокуй за допомогою тіла, яке народилось тоді, коли ще не було війни.

За допомогою тіла - воно таке ненадійне, таке слабке.

Це для тебе воно непідйомне, а для вибуху воно паперове, воно легке.

Крокуй повз дрібну крамничку, яка працює під час тривог.

Повз міську божевільну, яка гадає, що винен бог.

Повз бетонні брили, повз залізні рейки, повз блокпости.

Повз весняні дерева, повз дерева, ще не порубані на хрести.

Повз паркан, на якому сидить величезний та ситий крук.

Повз історії які ніхто і ніколи не візьме у друк.

Повз небо, повз землю, повз місяць і повз зірки.

Повз тижні, повз місяці, повз весни і повз роки.

2022

...

Mina

Весна, її роль в дощах і естетичному розташуванні черв'яків

Ну,

ця погода вже дістала,

і плине дим у небесах,

і сіре небо, дощ і хмари,

і черв'яки свої тіла,

взяли й повикидали.

І йдеш по вулиці вологій,

холодний біль стискає в скронях,

та ще й стріляє в очі, брови,

смертельно зблідла ця весна.

Та зовсім скоро буде сонце

і вигляне з-за хмар тепло,

і зникне сум, і зникне втома,

Мої троянди розцвітуть.

І знову прийде час натхнення.

Мов чистий витвір Прометея,

і спалахнуть в думках простори,

і знов відчую я весну.

...

Citrus _S_M
12+

l.

оголена шия, зап'ястя тонкі,

червона помада і всмішка яскрава.

ловлю я губами повітря морське,

чи будемо разом, я досі не знаю.

ти граєш зі мною, прекрасна, n'est-ce pas?

дурне серце бронюєш приблизно на вічність.

шкода, що мій погляд тобі рідним не став,

язик обпіка гіркота. непокірність.

відмова коритися примусам долі,

мій меч стікав кров'ю вогняних перешкод.

як відчуєш палаючих тих храмів сморід,

знай, я палю сансари веретено.

наш десятий аркан не послабить цю нить,

ми приречені поруч блукати, кохана,

я боюсь цього звернення, час все горить,

ми ніколи не будемо більшим, це карма.

подай знак, чи я можу наблизитись ще?

поможи віднайти ключ до серця твого.

хотіла забути, та просить чудес

душа. вперто скиглить і хоче тебе.

якщо ти жартуєш, прошу, зупинись,

примарні цілунки горять на плечах.

бо тебе я спіймаю, потрібен лиш час,

а як обійму — не дозволю втекти.

...

ріґель.
12+

не йди спати

«не йди поки спати, залишся зі мною,

ще хоч би хвилину в обіймах цих теплих» —

слабкий шепіт з губ, поцілунок у скроню.

не стримати в ніч почуттів бриз таємних.

боялась пірнути в новий ураган,

він лякав, наче вперше, збивав мене з ніг.

минуле тягнуло на дно, я блукала,

серце кров'ю стікало, захлиналася в ній.

ти т𝒂кож лякала мене, не збрешу.

хто дозволив тобі знов вогонь запалити

в напівмертвій душі, де нічого, крім мук?

до мозолей на пальцях пишу т𝒐бі листи...

...і одразу спалю. не відправлю рядки,

що написані не чорнилами — кров'ю серця мого.

минула моя залишила страх ним кохати —

завжди в ранах від інших, по м'язах мороз.

мені страшно прийняти, що втрачаю контроль,

вірним псом сиджу в тв𝒐їх ногах — скажи «геть!».

не дай вірити в щирість, зміни свою роль,

якщо граєш — не більше, не тягни цей момент.

«я хочу й буду любити», — розказала би морю,

та чужина сміється, душить і полонить.

мені боляче буде. та хіба я не вст𝒐ю?

любов варта страждань, не обрізати нить.

темний досвід кричить: «міркування ці — помилка, стій!»

проте жити від страху більше я не бажаю.

спину рівно, лиш серце — гідний мій орієнтир,

дійсне кохання злом ніколи не стане.

увесь світ подолаю, дістануся Дому.

ти чекатимеш, правда? не дозволь сподіватись дарма.

в мене стільки історій, стільки хочеться розповісти,

а поки в уяві моїй

ми удвох поряд і

мовчимо.

...

ріґель.

в одній руці стискаю перо, а в іншій — меч

в одній руці стискаю перо, а в іншій — меч.

пишу вірші, прозу, листи,

огортаю любов'ю, підкоряю смерчі...

шрами ховаю — «світи».

сідайте зручніше, беріть всю байдужість —

я почну розповідь нудну свою,

як воїн — дитя моря, лісів й революцій,

свій шлях до мети мечом зі сталі проклав.

його руки в крові — ворогів, друзів, власній.

його очі горять — в них вогонь лихих днів.

ноги міцно стоять на землі — не втечуть, приймуть бій,

щоб одного дня дістатись рідних берегів.

зуби скалить хижим оскалом,

ричить, наче звір, відчайдушно кидається вбік.

він один, його вибір не знайомий зі страхом —

до груді притискає помаранчевий самоцвіт.

«світи та борись» — голос зривався завжди.

ці маяки так далеко, йому не дійти!

«потони в цьому жалю» — шепоче чужак, —

«нехай забере життя твоє буря.»

прокинувся воїн, підняв очі до сонця —

воно м'яко гріло крізь хмари пухкі.

«не лише гострий меч — твоя славетна зброя,

запусти світло в серце, дослухайся до сліз»

дорогоцінні краплі по кривавим ланітам —

змивають весь бруд з серця й шкіри, рятують.

сіль дере рани, кривить лице гримаса зневір'я.

«я був собі ворогом» — судинами тече люта ртуть.

казки завжди мають щасливий кінець —

наш герой знайде щастя, дістанеться моря.

воїн цей — моє відображення в дзеркалі вірне,

а значить, і я не погоджусь тонути в жалю.

...

ріґель.
12+

воїн

крила свободи тягнули на дно

хаотичних обставин і в'язких думок.

золото пір'їв не простить помилок,

мечем долі карає, беручи у полон.

цей воїн упертий. короля не признає.

на коліна впаде лише в разі поразки.

голову вище — і вперед, за метою,

дух мятежника в ньому — підвищились ставки.

«дурень ти, гордий наш самогубець!

підкорися чужому мечу, не дуркуй.

біля ніг монарха славу й успіх здобудеш,

а відмова принесе лиш задушену смерть.»

на це воїн тихо всміхався —

гостро, холодно, ніби усмішка — сталь:

«якби ж я так гидко за життя це чіплявся,

вбився б сам швидко й болісно — така в мене мораль.»

затихали всі пани, відходили подалі,

проте жах цей тремтячий заважав утекти.

на них пильно дивились два озера-вулкани —

яскравий бурштин палав лютим вогнем.

шкіряні чоботи трощили кістки ворогів,

срібний меч розчищав всі дороги до цілі.

небезпечний оскал, погляд жорсткий, шалений —

воїн йшов проти всіх, хто готував кайдани.

кров'ю недругів лицар плямував обладунки.

байдужо зітхав, стираючи червоне з ланіт.

очі палали яскравіше, наче

море крові та трупів — найцінніший трофей.

він горів, як багаття в купалову ніч,

він спалив все минуле, порвав ланцюги.

вільна птиця розправила крила. бойовий клич...

та кохання могутніше за королівські тортури.

під ребрами вибухнув солодкий біль,

післясмак апельсинів воскресив вбите минуле.

кривавий безжалісний шлях позбавив надій,

та прозоро-блакитне море звихрювало серце пожухле.

на слабких ногах воїн йшов до води,

бліді губи тремтіли, глотку стиснули сльози.

солоні краплі, солоне море, сіль на шкірі, на зброї —

поцілунки вітру загоювали рани.

бурштинові вулкани яскрилися дивом,

жага самостійності й вбивств поступово вщухала.

лицар обронив меч на пухнастий пісок,

опустився на коліна поруч з ним і схилився.

рука впевнено зависла над серцем у німій клятві,

в обіцянці довірити життя, волю, силу, тіло й думки.

лагідним, бурхливо-спокійним морем поцілований,

дух воїна знову палав обраною покірністю.

жоден король не схилить його перед собою,

жоден монарх не заволодіє цими духом і вірністю.

біло-спокійні хвилі блимнули німою усмішкою.

«ви подарували мені мету найсвітлішу.»

сонце підіймалося небесним полотном.

«світи, воїне бравий, захищай — не руйнуй.»

твердий погляд темно-солодкого меду

нарешті дізнався, що ж таке є «кохання».

...

ріґель.

інструмент світла

як важко почати.

як важко пірнути,

відкритися серцю, цей голос почути.

«горіти, щоб гріти,

їм в бурю світити —

в піщану, морську, грозову, всіх відтінків.»

"інструмент", — шепоче хтось другий.

вуха закриваю, тремчу від туги я:

«замовкни, неправда, я більше, ніж це!»

"собі нагло брешеш", — сміється в лице, —

"візьми своє серце, мій сонячний Данко,

віддай його людям, врятуй бідні души."

«я відмовляюсь, це буде нечесно!»

заплакала раптом, смак гіркий відчувши.

як дивно змінилося все в одну мить —

раніше пишалась теплим мерехтінням.

вела за собой, зігрівала спасінням,

призначенням бачила цей простий принцип.

тепер на колінах, я зовсім одна.

світ бачу спотвореним, лячним, холодним.

"це твоя доля", — голос жорстокий.

«мені дуже страшно» — і знову війна.

нестерпно, та вірю я кожному слову.

цей голос болить, скаженіє, волає.

«чи, може, ілюзія?» — підіймаю вмить зброю,

та сили на постріл в собі не відчуваю.

«дитя моря й зірок, йди за грою гітари,

Юпітер і Ріґель — твої маяки.

послання моє відправляю вітрами,

склади цей екзамен, вчини навпаки —

молилась на Місяць, просила любові,

яскраво світити хотіла для всіх.

закохалась у дзвін тепла всмішки чужої,

жадала дарувати щастя і сміх.

згадай, душа бога, прокинься від сну!

твоя ДНК пам'ятає про силу,

дива, які можуть прогнати пітьму,

і щастя — іскритиметься любові блиском.

бажання твоє я тобі подарую,

але це випробування тебе перевірить —

чи зможе медаль цю вогнисту прийняти

без болю й жалю твоє серце барвисте?»

очі пекло, повідомлення вщухло,

голос Всесвіту в серці моєму затих.

воно билося рівно, спокійно, ледь чутно,

ламало м'які ребра від вдихів важких.

і тоді зрозуміла я всі ці слова,

усвідомлення боляче гризло кістки.

«усе, що бажала, було вже в мені»

чую ноти мелодії моєї душі.

інструмент? можливо, частково,

та ніхто не обмежить жаги до життя,

у неба блакить задивилась казкову —

«я хочу світити, моя це мета».

...

ріґель.

морю (і мені шістнадцятирічній)

море моє, скажи, як не тонути в тобі?

як під контроль почуття свої взяти?

я потребую тебе, я так скучила крізь довгі роки,

але ти мене, янголе мій, навряд пам'ятаєш.

скільки таких вже, як я, погубив,

а скільки погубиш поглядом синім?

твоя недосяжність — моя параноя,

не дай вірі згаснути, я хочу до тебе.

(але ж ти не чуєш; твій шум — моя зброя.)

могутність твоя — то моє нетерпіння,

ти завжди, мій скарбе, мене надихало.

давало опору і крила... а потім штовхало:

«ти тільки пилинка, слабке і мляве творіння,

ці глибини, повір, не стануть для тебе спасінням.

така мила й налякана,

(-врятуй мене-)

(-добий мене-)

я кричала

від страху, самотності...

від твоєї байдужості:

«не дай мені впасти! я вірю твоїй непідвладній могутності!»

а ти тільки холодно й пильно дивилося.

стукіт коліс по залізній дорозі

бив через вуха у камери серця,

з твоїми словами лунав в унісон:

«не очікуй багато, дитя прибережжя,

не в'яжи свою душу підступною, злою залежністю.

ця отрута в тобі замість крові гарячої, жвавої.»

застигла без сил — знов перед роздоріжжям.

навіщо мене ти, о боже, покинув?

не знаю, що буде наступної ночі,

я чую, як кров істерично регоче:

«твоя доля — це Башта, шістнадцята карта.

ви з нею так схожі, вона відчуває,

запрошує тебе на танець повільний,

уважно, принцесо, ці чари не згинуть.

довірся своєму спокійному голосу —

всередині мірно шепоче "не бійся, зроби

останній свій крок, віддайся ти пафосу.

життя нецікаве без драми і сліз."

змивай макіяж і виходь на пісок золотий.

дозволь сірим хвилям сказати — "на тебе чекали".

не тони в цих бажаннях любов віднайти,

і тоді вона знайде тебе, схопить м'які легені,

добереться до серця і скрутиться змієм тендітним.

(не сплутай любов з одержимістю демоном скритним.)»

ніжний, світлий поклик моря видерне з липких думок —

«бачу, зоряне творіння, дух твій істину знайшов,

не будуй сліпих надій — все крихке, немов кришталь,

віддавай кохання світу, не з'їси ти все сама,

теплі промені любові тіні проженуть з кутка.

не тримайся ти за інших, навіть я колись піду,

тільки внутрішнє багаття освітить твою пітьму.»

я стояла перед морем, хвилі цілували шкіру.

сльози цілували шкіру — зігрівали, берегли.

«почуття — спалахи молній, але, янголе мій, більше я не сама!

навіть коли в чатах порожньо, моє серце стучить недарма.

воно жадібно, в'юнко сміється. б'ється сильно, від болю не гине.

цей світанок я бачу чарівний

як початок нової ери.»

...

ріґель.

Муки душі

Найгірше для людини,

Коли душа її рветься на частини,

Бо не бідність і не холод

І навіть не голод,

Людину зморюють- ведуть в погибель

Це неначе потрапити під ливень,

А ніде прихиститись- утекти,

Бо що поробиш коли їй долею призначено прийти.

Так же як і ливень- від мук духовних не втечеш

І що поробиш- така доля, від неї не втечеш,

Ніхто не питатиме -хочеш чи не хочеш,

Ніхто не зверне уваги- можеш чи не можеш,

А прийде час- приймеш випробування як покору

Яка радість і щастя розгонить наче вітер хмару.

Може випробування людині для того, щоб вона розумнішала,

Тільки от чому її духовна природа не гарнішала?

І як знайти рівновагу серед страждань і мук,

Що серце пронизають- наче лук?

Коли знайдете відповідь- скажіть мені,

А то у мене тільки запитання одні

І вони без відповіді душеньку не гріють,

А лиш серце розриваючись- тліють!

...

Діана Гобой

Можливо, хто-небудь врятується

Можливо, хто-небудь врятується,

Та в жодному разі не ми.

Така для нас доля гартується,

Такі нам співають сурми.

Такі для нас ранки недоспані

Опісля вогняних ночей.

Така наша сповідь і розповідь

У зморшках довкола очей.

Такі наші дії та висновки,

Така нам ухвала і суд.

Ми будемо спалахом блискавки

Й навіки лишимося тут.

2023

...

Mina

Ми мали жити іншеє життя

Ми мали жити іншеє життя.

Ми мали їздити за обміном в Європу,

Здригаючись в щемких передчуттях,

Складать нові маршрути автостопу.

Ловить нейтріно, де панує лід,

Чи олімпійські ставити рекорди.

На стадіоні чуть Aerosmith,

Чи Iron Maiden бойові акорди.

Пірнати аж на дно у океан,

Не знаючи ні втоми ні спочину,

І виходити в ранок крізь туман,

Штурмуючи скелястих гір вершини.

Або, вхопивши марочний мускат,

Літать до друзів у Стокгольм по п'яні,

Де згадувати той чемпіонат,

Де стрілись на трибуні у фіналі.

Досліджувати нескінченний світ

І Україну - вільну і прекрасну.

І по дорозі з заходу на схід

Відвідувать Бахмут або Попасну.

Куплять намети й спальнії мішки,

Щоб навесні в Криму ходити в гори.

Про Бучу знати: "ліс" і "шашлики",

А Маріуполь - "індустрія" й "море".

Вивчати армії булих тисячоліть,

Гадати, чи волхву потрібен посох,

Кувать кіраси замість бронеплит

І шити сукні замість плитоносок.

Проектувати мали кораблі,

Дивитись, як летять метеорити,

Нові знімати фільми з Павлом Лі.

Ми мали жити. Мали просто жити.

Не об'їжджати в місті їжаків.

Не чути про убитих за браслети.

Не розрізнять приціли й теплаки.

Не знати про спасковдри й турнікети..

Не зазирать в новини кожну мить.

Не бачить знаків "Обережно, міни".

Не намагатись дітям пояснить,

Чому їх тато більше не зустріне.

Не вигрібати з попелу книжки,

Що залишилися в напівзгорілій хаті.

Не йти з металошукачем в ліси

І друзів, вами вбитих, не ховати.

Не прокидатись під сирен виття,

Не розрізняти виходи й приходи.

Ми мали жити іншеє життя.

І проживем. За всіх. Але без вас. Уроди.

...

Аліна Ларіонова

" Борис forever "

Аристократ з "моднявою" зачіскою, з усмішкою везе ракети нам, як справжній рицар із середньовіччя, він хоче дати в пику моzкалям!

Нехай тремтить та двоголова курка, бо Лев вже хоче їй на голови стрибнуть, не знає та "обпатрана" куріпка, яка насправді є Левина лють.

Борис Левове Серце - Ти наш Друже, не кинув нас коли прийшла орда, за все ми дякуємо дуже, Нехай же Лева, омина біда!

...

Дід Сашко

Літаючи про землю забували

Літаючи про землю забували,

Повзучи не дивилися на хмари,

Але ж землі без неба не буває,

Як хмар з озерної чи річкової пари.

Всміхаючись, у серці проклинали

Тікали щоби тільки повернутись.

Навчали інших, та самі не знали.

Боялись, лиш бажаючи торкнутись.

І вірячи у всьому сумнівались.

І бачучи на все закрили очі

Бо ж з ними це ніколи не траплялось,

Бажаючи казали, що не хочуть.

І брешучи казали, що кохають.

Кохаючи брехали всім і всюди.

Робили з себе ніби ідеалів,

Але насправді, лише дрібні люди.

Йдучи на мить, потрібно зупинитись.

Літаючи, присісти на гіллі.

Й невірячи, але часом молитись.

І підніматись будучи на дні .

...

Svitlana.Turchuk

Стіни

А стіни не мовчать, а криком сповіщають.

Сміються, плачуть від зорі і до зорі.

Вглядаються удалечінь, чекають

Тієї миті, щоб дістатись висоти.

Розповісти комусь про все, що пам’ятають.

Адже в людей частенько люди є,

А стіни, хоч самотності й не знають,

Та в кожної нутро, воно своє.

Це дивний образ, дивний вірш і дивні рими,

Та стіни кажуть про усе сповна.

Все чують, бачать, відчуваючи незримо

Клітинку кожного приміщення. ДО дна.

Здалека звідкись голос буде чутний,

Бо стіни не рятують ворогів.

Крізь них все видно чітко й незабутньо

Й не оберешся власних ти слідів.

І стіни, хоч не вміють рятувати,

Та обдарують світлом оборонця.

Стояти будуть проти супостата

До чудоз’яви в небозводі сонця.

(березень 2023 р).

...

Віршотвориця

Нікалай, крабам пісню заспівай!

Краби ті що на " москві ", трохи вже скучають; "золоте очко росії", вгості виглядають! Коли коля припливе, до них із концертом! Клешні вже всі нагострили, будуть його жерти! "На х..й, коля, тільки на х..й", знаем координати, не потрібно крабів наших, заставлять чекати!

...

Дід Сашко

Моя улюблена пора року

Уже настала осінь, дощі ідуть

Літо вже пройшло, холода прийдуть.

Романтика осіння в дім прийшла

І променем осіннім засяяла і зацвіла.

Моя улюблена пора року прийшла

І у всі куточки серця зайшла!

І золоті шати осінь розпустила

В свої широкі обійми мене впустила.

А під ногами шурхіт листя манить

І краплями дощу по вікнах ніби мелодія бринить.

Й плоди на полі вже збирають,

Завдяки осені що поїсти взимку мають.

І повітря прохолодне до любові взиває

І всі серця гарним настроєм наповняє.

Багата золотава осінь в наших серцях назавжди,

Ми тебе ждемо осінь, тільки прийди!

...

Діана Гобой

Імпортозамєщєніє

Натяга кацапик лапті , замість "Адідаса", Та вмикае зомбоящик слухать "карабаса", "Карабас"- то заслаба, рима для скотини, Самі там вже поміркуйте та підставте риму!

Їдем далі: в нас сьогодні тема "замещенье", Ну не знаю як у Вас в мене "отвращенье", От того що та "орда", щось на щось змінила, Зараз трохи розберемось що там намутили!

Замість кави мох сибірський кидають у чашку, П'ють гидоту ту вонючу й прославляють рашку, Пепсіколу замінили на воду з варенням, називають оту жижу "супер угощеньем",

"Магдональдси" замінили на "вкусно і точка", букву "М" замалювали на усіх"примочках", "Гнілой Запад не пройдьот,"- гордо заявляють, Букву "М" швиденько боком вони повертають,

Дядя Ваня "палучілся і звучіт прікольна" вся яскравість зникла швидко та вони -"давольні"! Білоруський трикотаж витіснив все модне, тепер лого "картоплина", стало там народним!

"Бульбашенко" от - кутюр, всих пообшиває,

своїх "братьев і сестьор", трошки повдягае! Коротенько пробіжуся я по автопрому , поки пхаеш - поки й їдеш тут ясно любому!

Порше, ауді та джипи у них вже не в моді, "Масквіч лучшє и раднєє", стане при нагоді! Жіночки, що полюбляють силікон запхати, доведеться паралоном форми доганяти.

Губи "уточкой" зробить, вже не має змоги, ну хіба по п'яні "мілий" порівняе трохи! Щоб маразм весь охопить аркушів не стане, і здаеться цей народ із колін не встане! Так і будуть цілий вік для царька ляльками, не одного "карабас", розітре руками!

...

Дід Сашко

Я люблю вас невчасно

Я люблю вас невчасно, а тому недоречно

Чекати на ваші зітхання й незручності,

Злитись на ваше мовчання, чи в ньому,

Знаходити підступи безсердечності.

Все-таки небо словам не відкрилось,

Небо нахмурилось — сонце заплющило,

І просвітліло очистившись зливою,

Наче від скалки любові звільнилось.

Словом, звільнилося,

Мов на відпущення.

24.10.2020

...

Володимир Каразуб

Щоб вся планета ожила

Нам треба просто мати ноги, щоб нести сіль своїх пригод,

Щоб в час коли не сплять незгоди, ми з'їли крик тонких хвороб.

Хоча і руки варті сонця і дощ подій теж прагне їх,

Напевно дощ не йде з безсоння, коли на тлі німіє сніг.

Нам варто також мати очі, щоб ними бити спокій дат,

Щоб реагент проблем дороги, не знав твоїх-моїх проклять.

Не знав, що завтра зовсім близько, вже чути звуки холодних дуг,

Можливо тратити все низько, та все ж немає більше слуг.

Та все ж немає більше вікон, немає днів, що їли лик,

Можливо вітер любить лікоть, та жити тут ще і не звик.

Він просто спить без змін антрактів, без болю поклику століть,

Хоча хотів вже стати батьком, у тіні марності боліт.

Напевно нам потрібний розум, щоб північ з заходу прийшла,

Щоб якось зовсім без тривоги, забула північ де весна.

Згадала тільки про народність, про ницість заздрісних царів,

Потрібна серцю лиш природність, а ви даєте сум мостів.

Нам треба просто мати ноги, щоб нести сіль своїх пригод,

Щоб збиті поглядом пороги, не вмерли завтра без негод.

Та я забув про очі світу, про біль холодного чола,

Так хочеться побути вітром, щоб ця планета ожила.

...

Клемед

Стукайте

Стукайте-стукайте

І вам відкриють.

Тільки не захоплюйтесь,

Не товчіть кулаками,

Бо може бути

Прикра ситуація,

Що вдома

Нікого

І Він

Поїхав до мами.

Стукайте-стукайте

І вам відкриють.

Приходьте вчасно,

Пишіть в соцмережі.

Заваримо кави,

З'їмо щось солодке,

Розбавимо словом.

І хай несеться

Жива розмова

У гурті друзів

Про все, що було.

Як пазли склались,

Які новини

І що з батьками?

Ви вже зрозуміли,

До чого допишусь

І що повторю

Вчергове

Рядками:

Стукайте-стукайте

І вам відкриють,

Тільки не захоплюйтесь,

Не товчіть кулаками,

Бо може бути

Прикра ситуація,

Що вдома

Нікого

І вОнА

поїхаЛА до мами.

26.03

2023

© Богдан Кухта

...

Богдан Кухта

Моя душа у клітці

Моя душа мов у клітці

І ловить диявол мене у сітці,

Вириваюсь і борюсь як можу

Лиш в християн я бачу долю схожу.

Страждає серце, сильно б*ється

І остання воля на вітрові в*ється.

Дощ іде ,змиваючи усі надії

І спопеляє вогонь людських підступностей мрії.

Ніхто нікого в світі не розуміє,

Лиш злочинами втягуючись мліє.

Усі усіх зраджують не уступаючи ні в чому

І правда щира полягає в тому,

Що люди безбожні живуть у світі цьому

І віддають себе на службу злому.

Ах, як хочеться кричати від болю

І як тут віднайти духовну волю?

Коли усі усіх втоптують в грязь

І зодягаються у лицемірну масть.

Ніхто мене не чує,

Кожен щось своє будує,

Але коли ти не такий як всі- ніхто не вчує

А лиш долю твою зруйнує.

Ісус теж був не такий як усі

Тому Його не слухалися люди,

Занадто розумними вважали себе- ходили в пітьмі

І спотикалися через гріхи усюди.

...

Діана Гобой
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: