Електронні книги / #дерево (8)

Єднає Всесвіт Дерево Життя,

Несе у паростках енергію та силу,

Неначе витинанкою буття

Пов'язане прийдешнє і минуле стліле.

Гілки горішні — то небесний сад,

Де сонце з місяцем по черзі спочивають,

Де світлі душі здобувають лад,

Де вогняні плоди на вітах достигають.

Там сокіл Рід на золотій горі

Господар Вирію, творець його, хранитель,

Дух мудрості в любові і добрі,

Сім'ї й родини непорушний покровитель.

Народжений з криштальної сльози,

Що Око серед Вічності вронило,

Дасть воду й твердь, щоб дивної краси

З них Першодрево зеленці пустило.

Тяглось крізь морок й хаос в височінь.

Тисячоліття Птах плекав своє створіння.

Гіллям сплітались долі поколінь,

В яких допоки не пробилося коріння.

Густий туман у вихорі думок,

Все власноруч робити довго й не розумно.

У відповідь ледь задзюрчав струмок,

З води прекрасна Лада піднялась безшумно.

Їй в пару в теплім подиху постав

Коваль Сварог, вогню та світла частка Рода.

Світ первозданний біля ніг лежав,

Чекала створення й пробудження природа.

Зазеленіли проміжні гілки,

Земля укрилася родючим покривалом,

Побігли по артеріях річки,

Частину суші приховало океаном.

Полізли в вишину верхівки гір,

Лісів густа щетина та духмяні трави,

Прорізав простір риком дикий звір,

Ясніли пір'я й луски в променях яскраво.

Настала черга створення людей,

В них протилежності змішали наче зілля,

Додали розум для відтворення ідей,

Жагу до знань та в рішеннях свавілля.

Прабога дітьми їх назвав Сварог,

Ремеслам вчив та землю плугом обробляти,

Відкрив законів сутність багатьох,

Секрет вогню і як його контролювати.

Значний недолік був у цих створінь —

Років життя у кволім тілі дуже мало.

Серпанком мерехтіла смерті тінь,

У Потойбіччі сонмища збирала.

Підземне царство — місце для мерців,

Для духів різних, що у темряві з'являлись,

Таємних знань, забутих голосів,

Глибин історії, що у віках мінялась.

Бог Велес там володар головний

Заступник магії, тварин і сили лісу.

Він спокій забезпечує стійкий,

Щоб в світ живих підтримати завісу.

Так вірили у сиву давнину,

Пробився символ Древа крізь століття,

Несе в собі ідею він значну,

Про єдність, про красу, про розмаїття.

30 серпня 2024

Коли все скінчиться, я стану кимось іще,

І комусь згадається моя посмішка, що торкалася вуст.

Я буду кимось іншим, кого любити буде набагато простіше

І при зустрічах, вже не так буде битися пульс.

Можливо, я буду теплим літнім дощем,

Коли нАвколо трави зів'ялі та небо у сірих тонах,

І хтось згадає, коли душу огорне болючий щем,

І я з ним поплачу на парасолі у рідних краях.

Можливо, я стану деревом, з якого чекатимуть плід,

А чи вербою, що схилить над річкою коси.

Я своїм тілом тягтимусь у небо, в далекий світ,

І буду чекати, що прИйде весна, чи може осінь.

Можливо, я буду прозорою тихою річкою.

Будуть приходить до мене люди у радості та у відчаї,

Хтось задля забави жбурне в мене камінчиком,

А я ловитиму посмішку сонця. Такі ж мої звичаї.

Я буду мурашкою, хмаркою, котиком, квіткою.

Я буду! Та вже не такою, нажаль, як раніше.

Бджілкою, пташкою, що тихо співає під вікнами...

Коли все скінчиться, згадуй мене, як щось найрідніше.