Електронні книги / #перевертень (46)

На березі стрімкім Смородини-річки,

Де трави колишуться в танку,

Порою нічною зустрілися Двоє

Щоб разом побути до ранку.

Тут падають зорі у чорнії води,

Ніч Всесвіт обплутує снами.

Долоня в долоні, і скроня до скроні -

Спливає земля під ногами.

Години минають – одна за другою.

Крайнеба жевріє світанок.

З хмаринок спада на верхівки дерев

Туману сріблястий серпанок.

Додому пора вже... Он в’юниться стежка

Крізь ліс і чагарник густий.

Милуючись, йдуть оті Двоє, аж раптом

На стежку виходить старий.

Безбровий, розпатланий, мох в бороді,

Низенький і трохи клишавий,

Одягнений в білий з червоним каптан,

Застібнутий зліва направо...

Стоять і не дихають Двоє. Лішак

Ціпком перепнув їм стежину.

Сердега на місці закляк і не може

Відвести очей від дівчини.

Він просить її залишитися з ним,

Навік розлучитись з коханим своїм.

Багатство і владу Лішак обіцяє:

Зариті по лісу скарби,

Болото, малинник, оленяче стадо –

Все буде по волі її!

Натомість благає він – тільки і того! –

Розкрити гарячі обійми для нього.

У відповідь, звісно, - відмова тверда:

„Перш небо на землю впаде

I ріки назад потечуть, якщо я

Колись зраджу серце своє!”

„Зухвале дівчисько! – бурмоче Лішак.

Зневагу таку я не вибачу,

Та винагороджу сміливість твою.

Погляньмо, на що її вистачить!”

На крок відступивши, він вийняв з кишені

Облізле пташине перо,

Торкнувся дівчини: „Тримай подарунок –

На шубу розкішне хутро”

Звихрилось повітря, десь грім загирчав.

На місці красуні-дівиці

Горою здійнялась на повний свій зріст

Голодна і зла ведмедиця.

„Сім років носити їй шубу ведмежу.

Сім років – година в годину.

Якщо в кінці строку за нею не прийдеш,

Дівчину візьму за дружину”

Невже оці пазурі, ікла і хвіст –

Дівчини теперішня суть?!

В маленьких очицях – нічого людського,

Самісінькі злоба і лють...

Реве ведмедиця, трясе головою,

На парубка суне важкою ходою.

Не витримав хлопець, злякавсь, відступив

І геть навтіки припустився.

Лішак тричі костуром стукнув і враз

Крізь землю сиру провалився.

Відтак, кажуть люди з навколишніх селищ,

Ходити в той ліс не годиться.

Вже понад сім років у лісі панує

Та проклята ведмедиця:

Із ранку до ночі – як дика тварина,

Iз ночі до ранку – прекрасна дівчина.

Щодень – випаса оленят на узліссі,

Щоніч – Лішакова коханка.

У лісі живе проти волі своєї –

Його господиня і бранка.

Бешкетник.

В корчмі завзято веселився люд.

Там найманці, веселощі та блуд.

Місцевий пан давав винагороду,

Тому хто в лісі вб’є лиху негоду.

За хмари й зливу повний місяць заховався,

Травити звіра п’яний люд зібрався.

Рікою міцне слово ллється,

І золото в кишенях б’ється.

Там мерехтять нічні повії,

Легко порхають хтиві вії.

Хлопчина молодий в таверну завалився,

І не шкодуючи грошей швидесенько напився.

Розлий-душа та нісенітниці верзе,

Про подвиги свої він бесіди веде.

Сміються мужики, регочуть.

А хлопець знай своє толоче:

Як легко лицарів долав, з в’язниці короля тікав.

Як самотужки тролю пику зніс,

Що в ніч піде сьогодні на ведмедя в ліс.

Рікою міцне слово ллється,

І золото в кишенях б’ється.

Там мерехтять нічні повії,

Легко порхають хтиві вії.

Стихає гомін, затаївся сміх,

Коли хлопчина свій оскалив клик.

Таємно місяць крізь віконце заглядав,

А вовк кривавий танець смерті танцював.

Світанок двір таверни освітив,

І найманців печальну нагороду,

Мисливець хитру гру повів,

Скриваючи свою природу.

Рікою міцне слово ллється,

І золото в кишенях б’ється.

Там мерехтять нічні повії,

Легко порхають хтиві вії.