Електронні книги / #психоаналіз (8)

Голова моя. Голоси в ній гудуть.

І на глузд вони схожі й на зашкварену муть.

Один живо бадьорить, другий топить на дно.

Третій тільки співає, а четвертий - лайно!

П'ятий наче і хоче розумне сказати,

Але є номер шість, йому срати і чхати!

Сьомий каже, що восьмий не дасть йому жити,

Обіцяє з дев'ятим супрОти дружити.

А за номером десять вже не голос, а Галас

Верещить: "всьо пропало, треба зйобувать в Даллас!"

І за цім всім зашкваром щось тихенько бурмоче:

"На хуйню не ведися і роби те, що хочеш!

А якщо пощастить, то почуєш ти тишу,

Що є фоном думок і для вух наймиліша!"

Не розкриєш рота - не промовиш слово.

Не підвозиш цеглу - не зросте будова.

Не почуєш окрик - поїзд переїде.

Пес насрав у хаті - баба лає діда.

У волоссях гниди - десь там є і воші.

Любиш довго спати - не заробиш грошей.

Як не мити сраку - відвернуться люди.

Якщо тільки дрочиш - то дітей не буде.

Як прийдеш у Всесвіт - знай його закони!

Нема розуміння - будуть перепони.

Треба озиратись увесь час навколо,

Розірвати щоби ті кармічні кола.

Колесо Сансари щоб не роздавило

І лице у Будди не почервоніло!

Бо як він побачить, що ти п'єш сивуху,

Виставить рахунок аж по самі вуха.

І черговий цикл перероду буде

Не на твою користь, а як скаже Будда:

Лагідно всміхнеться, щось промовить дивне

І тебе призначить підаром пасивним!

Поміж гілками дуба зеленого

Дятел музики ритми вистукує.

Морзе шифрами б'є голова його,

Щось смачне під корою розшукує.

І перерва йому невідома,

До роботи він дуже охочий.

Він не знає таких слів, як втома,

З насолоди заплющує очі.

А дуби надають свої стовбури

І привітно розмахують гілками:

Розуміють, щоб вирости дОгори

Треба, щоб хробаки не хіхікали.

І для лісу та користь безмежна.

І нічого ти з цим не поробиш.

Тільки хочу спитать обережно:

А що, дятел, у сні моїм робиш?

Завітав ти до мене у хату,

Ще й на палець мені приземлився.

Тих оказій в житті не багато.

Може й в мЕні хробак десь завівся?

І гризе мені душу потрохи.

А я зовсім про це і не знаю.

І відьмує мене, як Солоха.

І штовхає до прірви, до краю.

Тож ти, дятел, берись за роботу:

Дзьобом бий хробака прямо в серце!

І позбав від цієй нечистоти,

Щоб проснувся здоровим я перцем!

Думав, ранній віршик я вам зачитаю

Виявив одразу, що таких немає.....

(Не вдалося мені хокку,

Та й свербить ще трохи збоку)

Не писав раніше, бо не перли перли

Не хотів я лізти на таку Говерлу

Але, щось змінилось , рима як сказилась,

Хоча ранні вірші так і не з'явились

І сиджу/сумую: де ти була, муза ?

Може римувати заважало пузо?

Піднімався з ліжка не на ту я ногу,

І тому виходив не на ту дорогу?

Заважала думка, що писати - сором?

Страх був опинитись голим під забором?

Як не спрИймуть творчість, будуть кепкувати,

Тикать перстом в скроню?

І, що скаже мати?

Що там Юнг із Фройдом на таке казали?

Може на діагноз матер'ялу мало?

Ну, а може досить корчить з себе псіха?

Ніж мізки єбати, краще з'їм горіха!

Буква π у греків є.

І числом вона є теж.

Колу співвідношення дає.

Застосовують її без меж.

Але, раптом, у останній час

Виникло нове застосування π:

Прикривають нею раз за раз

На пристойність голоси скупі.

Десь соромливо запікують, а інде

Не вважають за потрібне це.

Вже від мату заховатись ніде:

Будь- то вулиця, чи будь-який ліцей.

Я не прагну бути моралістом.

Буква π у кожного своя.

Щоб без мату спілкуватись чисто,

Треба розум і по-іншому ніяк!

Та, хоча й адепт ти даосізму

І плекаєш спокій у грудях,

Іноді потрібно когось впиздить

І уже без π послати нах....