Електронні книги / #таїна (3)

я такий радий,

що слова

більш

не просяться!..

що це, душа

так до неба зноситься?

а земля

хай лишається

поміж гриж і

проблем...

як же довго нам

ще до уявного

едему!

ти десь там

розкошуєш поміж

утіх тілесних?

я ж бо шукаю,

де душа

моя воскресне!

ах, як же

хочеться байдужості

поміж горя

й зла!

мрія наче

дзенькіт

розбитого скла.

відстань та

час, яких не існує...

твої губи

відкриті, наче

мрево – груди!..

твої стегна кличуть

й розкішниця мліє...

вітер крила надимає,

виднокрай –

світліє!

в замрії осінь у природі.

дощі та вітер.

день мов сон.

краса та лагідність...

негода -

як примха,

дійсність

та закон...

і стука дощ у парасолю

дрібними крапками імжи.

і стука як весела доля.

...чи то кохання у олжі?...

все загадково і не просто,

дилемою добра та зла...

а, може, то сріблясті коси

імжею коси розплела?... -

в калюжі (вимиті свічада),

в люстерка неба у імлі

лягло волосся водоспадом

на листя жовкле по землі.

і золоті на вітах локи -

на тротуари та стежки,

спадають звивисті в потоки

немов кораблики ріки.

які полинуть у майбутнє

крізь тайну осені в дощі...

Я бачив Вас ще в час малого Сходу,

Як розводив у глеках мідну хну,

Коли дививсь мов в дзеркало у воду,

І бачив Вас, тоді коли без згоди,

Свою любов розмарену вдихнув.

Я бачив Вас, здається, поза часом,

В пливких дрижаннях сонця на воді,

І хвилювались образи невчасні,

Коли і сліз не розбереш в цій чаші,

Яку подали випити Тобі.

Я бачив Вас, і не в числі забутих,

Потоплених у пам’яті моїй,

Коли словам минулим не вернутись,

Коли без неї серцю не відбутись,

Заснувши в човнику вогких повік її.

26.11.2019