квітка

я такий радий,

що слова

більш

не просяться!..

що це, душа

так до неба зноситься?

а земля

хай лишається

поміж гриж і

проблем...

як же довго нам

ще до уявного

едему!

ти десь там

розкошуєш поміж

утіх тілесних?

я ж бо шукаю,

де душа

моя воскресне!

ах, як же

хочеться байдужості

поміж горя

й зла!

мрія наче

дзенькіт

розбитого скла.

відстань та

час, яких не існує...

твої губи

відкриті, наче

мрево – груди!..

твої стегна кличуть

й розкішниця мліє...

вітер крила надимає,

виднокрай –

світліє!