Катря Костюченко

Минув вже лютий, зими кінець розтанув хутко з ним.

Весна прийшла примарою гіркою.

Ми не стрічали сонцецвіт, а березень прозвали лютим,

Бо гідних і невинних кров рікою

Застлала сонце й радість митей.

Веснянок діти не співали дзвінко в мирі,

Бо підлий дикий ворог посягав

На їхні світлі долю, майбуття і волю, на мрії щирі.

Забрати все це ницо зажадав

Аби покрасти у народу право жити.

Та землю рідну, і народ, і правду оборонити є кому.

Звитяжно і незламно встати

Між нами й ворогом. Й, долаючи глуху пітьму,

Вкраїнські Воїни стирають окупантів

З лиця землі, зі Всесвіту Людського.

Вже місяць лютий березень минає в боротьбі зі злом.

Ось і веселики додому прилітають.

В полях Вкраїнських хто зайнятий із добривом, а хто — з зерном.

Вже скоро, вірю я, не буде ворог шастать

Країною моєю. Й хутко зникне. Росою.

Настане час: здолають українці ворогів, які зневажили кордони.

Й, коли останній із загарбників отримає відплату

За кров, за сльози, мрії втрачені, не пройдені дороги,

За кожну долю зламану й розбиту хату,

І всяке інше зло, настане мир у Краю.

30.03.2022