Лія Вайсман

Не знаю, в кого як…

А у мене точно

природне щеплення

від мороку…

І кожен ранок пахне не світанком,

а попелом доріг і давніх втрат.

Душа навчилась жити під серпанком

тривог, що вже не просяться назад.

Війна вплелась у зморшки, у мовчання,

у погляд тих, хто вистояв в біді.

І біль давно уже не покарання

він просто знак, що я іще в пітьмі.

Мене вже не лякає темінь ночі

я бачила, як темно серед дня.

Та є одне, чого війна не зможе:

зробити темрявою

ким є яяяяяяя

Я маю щеплення від мороку!

Хай ця війна залишила тавро.

Я стільки раз дивилася у темряву

та не впустила у себе зло!

Хай болить!

Хай пам’ять не відпустить!

Хай залишає шрами на мені!

Я маю щеплення від мороку

бо світло досі є в мені!

Світло є в мені…

Світло є в мені…

Мій біль не вщухне він живе зі мною,

у пам’яті про тих, кого нема.

І став частиною моєю другою,

де оселилась назавжди зима.

Коли земля від вибухів клекоче

і смерть збирає імена людей,

я знаю: навіть найтемніші ночі

не заберуть у нас прийдешній день.

Бо кожен, хто крізь темряву проходить,

назавжди носить власне це тавро.

Та світло тільки більшої набуде сили,

якщо не впустиш

зло.

Я маю щеплення від мороку!

Хай ця війна залишила тавро.

Я стільки раз дивилася у темряву

та не впустила у себе зло!

Хай болить!

Хай пам’ять не відпустить!

Хай залишає шрами на мені!

Я маю щеплення від мороку

бо світло досі є в мені!

Я не забула.

Я не пробачила.

Я просто більше

темряви не боюсь.

Тих, кого втратила,

несу у пам’яті.

І доки світло є в мені

я залишусь.

Я МАЮ ЩЕПЛЕННЯ ВІД МОРОКУ!

І хай на серці тисяча тавро!

Я бачила, як світ ставав без кольору

ТА НЕ ВПУСТИЛА У СЕБЕ ЗЛО!

Хай болить!

Я все одно не згасну!

І навіть серед попелу війни

Я МАЮ ЩЕПЛЕННЯ ВІД МОРОКУ!

БО СВІТЛО

ДОСІ

Є

В МЕНІ!

Не знаю, в кого як…

А у мене точно

щеплення

від мороку.

Чуєш?..

То не вітер говорить у полі.

То земля пам’ятає наші голоси.

Від Карпат

і до моря...

Ми є.

Ми народжені небом і хлібом,

Теплим світлом батьківських вікон.

Де Дніпро обіймається з вітром,

Де свобода живе у серцях.

Нас учили вставати крізь бурі,

Берегти своє ім’я і свій дім.

Та сьогодні ми сильні не болем

Ми сильні тим,

що живемо на своїй землі.

І хай грім прокотиться степами,

Хай озвуться Карпати й поля.

Ми були...

Ми є.

Ми будем!

Україна моя!

Україно, ми є!

Ми є світло твоє!

Наша воля жива,

Наша правда в серцях.

Україно, живи!

Крізь віки майорить

Синє небо твоє

Над золотими полями.

Ми є!

Ми є!

Ми є!

Україна

це ми!

Не чекали ми долі від світу

Свою долю творили самі.

Наші руки ростили пшеницю,

Наші пісні долітали крізь віки.

В наших жилах і пам’ять, і сила,

В наших дітях майбутнє росте.

І допоки ми любимо землю

Україна живе!

Вдарять литаври

озветься країна!

Степ відповість,

і Карпати озвуться!

Ми були!

Ми є!

Ми будем!

Вільними!

Україно, ми є!

Ми є світло твоє!

Наша воля жива,

Наша правда в серцях.

Україно, живи!

Наша сила в єднанні.

Через темряву й бурі

Ми несемо свій стяг!

Ми є!

Ми є!

Ми є!

Україна

це ми!

Не страх визначає наш шлях.

Воля.

Не темрява пише майбутнє.

Ми.

Не хтось подарує нам завтра.

Ми створимо

його самі.

І прийде день...

Нашої Перемоги.

Бо можна спинити мить

та не народ.

Можна затьмарити небо

та не свободу.

Можна випробувати Україну

Та неможливо

її перемогти!

Ми є!

Ми є!

Ми є!

І Перемога

буде наша!

Україно, ми є!

І допоки ми є

Буде вільною воля!

Буде жити земля!

Від Карпат до степів,

Від Дніпра і до моря

Наша пісня летить:

Україна жива!

Україна жива!

Україна вільна!

Україна непереможна!

Наша воля!

Наша земля!

Наша Перемога!

Україно моя!

Непереможна!

Ми були!

Ми є!

Ми будем!

УКРАЇНА!

Ми є.

І ми будемо.

Завжди.

Що залишається, коли навколо грім,

Коли світанок губиться в тумані?

Любов до тих, із ким ділиш свій дім,

І теплий дотик рідної долоні.

А як почуєш серед тиші солов’я,

Побачиш сонце в крапельці роси,

Тоді збагнеш: ця мить лише твоя,

І скільки в світі справжньої краси.

Допоки сонце сходить угорі,

Допоки вітер обіймає поле,

Ми відшукаємо всі барви на землі,

Бо серце завжди обирає волю.

Допоки серце б’ється

Життя у нас триває.

Допоки серце б’ється

Надія не згасає.

Допоки ми кохаємо,

Допоки поруч свої,

Ми світло відшукаємо

Навіть у темні дні.

Допоки серце б’ється

Живи!

Допоки серце б’ється

Люби!

І кожну мить, даровану життям,

Тримай у серці.

Не віддавай.

Ми стали помічати навесні,

Як перший цвіт пробився крізь каміння,

Як пахнуть трави в рідній стороні,

Як тягнеться до сонця молоде насіння.

Як добре чути голос: «Я живий».

Як добре знати: вдома тебе ждуть.

І навіть найдовший, найважчий шлях земний

Колись приводить знов на рідну путь.

І вже не треба тисячі причин,

Щоб просто небу зранку усміхнутись.

Бо щастя в неповторності хвилин,

До яких серцем хочеться вернутись.

Допоки серце б’ється

Життя у нас триває.

Допоки серце б’ється

Надія не згасає.

Допоки ми кохаємо,

Допоки поруч свої,

Ми світло відшукаємо

Навіть у темні дні.

Б’ється...

Б’ється...

Серце ще б’ється...

Живи...

Люби...

Допоки серце б’ється.

І прийде день

стихатиме гроза.

І сонце знов

зігріє кожен дім.

Розквітнуть маки,

зашумлять жита,

І сміх дитячий

задзвенить над ним.

Бо після ночі

народжується день.

Бо після тиші

повертаються пісні.

І після тисяч

непройдених шляхів

Ми повертаємось

до світла і весни.

ДОПОКИ СЕРЦЕ Б’ЄТЬСЯ

ЖИТТЯ ПЕРЕМАГАЄ!

ДОПОКИ СЕРЦЕ Б’ЄТЬСЯ

ЛЮБОВ НЕ ВІДПУСКАЄ!

Допоки ми кохаємо,

Допоки поруч свої,

Ми світло запалюємо

У кожному новому дні.

Допоки серце б’ється

ЖИВИ!

Допоки серце б’ється

ЛЮБИ!

Допоки серце б’ється

ВІР!

Допоки серце б’ється

МРІЙ!

І знов розквітнуть маки,

І зашумлять жита.

І буде наша Україна

Щаслива і жива!

Допоки серце б’ється...

Живи.

Люби.

Мрій.

Бо серце б’ється...

Значить

є життя

Учора цивільний сьогодні у стрій,

Новий починається шлях бойовий.

Полігон зустрічає і вітром, й дощем,

Та крок за кроком ми далі ідем.

Буває так важко, що хочеться геть,

Здається простіше усе обірвать.

Та мужність не в тому, щоб страху не мати,

А впасти, піднятись і далі триматись.

Ще крок. Ще один. Не спіши відступати.

Ми тут, щоб навчити. Ми поруч, щоб знати:

Як вистояти там, де палають вогні,

Як вижити самому й врятувати своїх!

ТРИМАЙСЯ! ВЧИСЯ! НЕ ЗДАВАЙСЯ!

Навіть як важко не зупиняйся!

БЗВП це не просто полігон,

Це знання, що рятують життя у бою!

ТРИМАЙСЯ! ВЧИСЯ! НЕ ЗДАВАЙСЯ!

Поруч із тими, хто поруч, лишайся!

Сьогодні навчаєшся, завтра в бою

Збережеш побратима. Збережешся рідню.

Тут перша аптечка і перший окоп,

Тут зброя і тактика, рух і урок.

Тут вчишся почути, побачити, знати,

Коли наступати, коли зачекати.

Інструктор не скаже: «Все буде легко»,

Бо легких доріг на війні не дано.

Він вчитиме діяти чітко і вміло,

Щоб розум був гострим, а серце сміливим.

Не кожен приходить сюди без вагань,

Не кожен готовий до цих випробувань.

Та перш ніж сказати собі: «Не зумію»,

Зроби іще крок. Ти сильніший, ніж мріяв.

ТРИМАЙСЯ! ВЧИСЯ! НЕ ЗДАВАЙСЯ!

Навіть як важко — не зупиняйся!

БЗВП — це не просто полігон,

Це знання, що рятують життя у бою!

ТРИМАЙСЯ! ВЧИСЯ! НЕ ЗДАВАЙСЯ!

Поруч із тими, хто поруч, лишайся!

Сьогодні навчаєшся, завтра в бою

Збережеш побратима. Збережеш рідню.

Хтось тихо промовить:

«Не можу. Не йде».

Хтось вибере СЗЧ

і просто піде.

Бо страх іноді шепоче:

«Тікай».

Та перш ніж піти

зупинись. Не тікай.

Скажи, якщо важко.

Не мовчи. Говори.

Не залишайся зі страхом один.

Бо поруч є ті,

хто цей шлях вже пройшов,

хто знає ціну

цих важких перемог.

Полігон!

БЗВП!

День за днем!

Крок за кроком!

Навчаємо!

Готуємо!

Підтримуємо!

Бережемо життя!

ТРИМАЙСЯ! ВЧИСЯ! НЕ ЗДАВАЙСЯ!

Впав підіймись і вперед повертайся!

Те, що сьогодні здається важким,

Завтра дозволить вернутися живим!

ТРИМАЙСЯ! ВЧИСЯ! НЕ ЗДАВАЙСЯ!

Ти не один тільки не закривайся!

Навчальний батальйон твій перший рубіж,

Де вчать берегти найдорожче життя!

НАВЧАТИ!

ГОТУВАТИ!

ПІДТРИМУВАТИ!

БУТИ ПОРУЧ!

ЗНАННЯ РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ!

Навчись сьогодні...

щоб завтра повернутися живим.

Над нами небо безмежний екран,

Крізь хмари і дим він бачить наш стан.

У пальцях пілота упевнена мить,

І крила без пір’я здійнявши летить.

SHARK бачить далеко крізь морок і дим,

«Лелека» над полем кружляє за ним.

«Фурія» пильно читає сліди,

Щоб бачити ворога навіть тоді,

Коли він ховається в тіні землі,

Коли маскування розчиниться в млі.

Та небо не спить і не зводить очей

Розвідка веде нас до точних речей.

Крізь вітер і темряву, холод і грім

Ми бачимо те, що сховалося в нім.

Від першого злету до вирішальних хвилин

Є небо. Є пілот. Є машина. Один ритм!

ЛЕТИ! БАЧ! ПРАЦЮЙ!

Крізь темряву неба дорогу малюй!

ЛЕТИ! ЗНАЙДИ! ДІСТАНЬ!

Над нами свобода, під нами наш край!

Пілоти тримають невидиму нить,

Розвідка знаходить удар долетить.

Ворожа техніка, склади і броня

Вже знають, що бачить їх наша земля!

А «Бобер» рушає у дальній політ,

Де ворог сховав свій військовий об’єкт.

«Паляниця» креслить вогненний маршрут

Далекі рубежі її не спинять тут.

UJ-22 підіймається ввись,

PD-2 бачить хоч як не таїсь.

RAM II чекає на визначену мить,

Щоб точно уражену ціль залишить.

«Валькірія» бачить простори згори,

Крізь сутінки ранку й нічні кольори.

Машини здіймаються знов у блакить,

Ти серце польоту — пілот, що не спить.

Від лінії фронту до дальніх доріг

Наш розум здіймається вище за всіх.

Не просто машина. Не просто політ.

За кожними крилами людина стоїть!

ЛЕТИ! БАЧ! ПРАЦЮЙ!

Крізь темряву неба дорогу малюй!

ЛЕТИ! ЗНАЙДИ! ДІСТАНЬ!

Над нами свобода, під нами наш край!

Пілоти тримають невидиму нить,

Розвідка знаходить удар долетить.

Ворожа техніка, склади і броня —

Вже знають, що бачить їх наша земля!

Та ворог запускає своє в небеса

І відповідь наша назустріч зліта.

Sting перехоплює ціль у пітьмі,

«Черешня» зустріне її в вишині.

«Восьминіг» чатуватиме серед небес,

Щоб ворог до наших домів не донес

Ні смерті, ні полум’я, ані біди.

Ми небо боронимо тут назавжди.

Merops!

P1-SUN!

F7 LITAVR!

D1L-DUCK!

Нові покоління!

Нові імена!

Нове українське крило підійма!

Розвідка!

Удар!

Перехоплення!

Очі!

Крила!

Технології!

ПІЛОТИ!

ЛЕТИ! БАЧ! ПРАЦЮЙ!

Крізь темряву неба дорогу малюй!

ЛЕТИ! ЗНАЙДИ! ДІСТАНЬ!

Українське небо нікому не віддай!

Від SHARK і «Лелеки» до дальніх машин,

Від першого злету до дальніх глибин,

За кожним польотом, що ріже блакить,

Є розум пілота, що змушує жить!

ЛЕТИ!

Крізь темряву й грози!

БАЧ!

Крізь хмари і дим!

ПРАЦЮЙ!

Бо небо тримають не крила самі

Його захищають живі на землі!

БАЧИТИ!

ЗАХИЩАТИ!

ПЕРЕХОПЛЮВАТИ!

ПЕРЕМАГАТИ!

У дрона є крила...

Та волю до польоту

йому дає людина.

Ще вчора робота, затишок, дім,

Звичайні турботи, знайомий наш ритм.

Та лютий світанок змінив майбуття

І тисячі стали на захист життя.

Хтось сіяв пшеницю, хтось діток навчав,

Хтось зводив будинки, хтось хворих спасав.

Хтось музику грав, хтось машини водив,

Хтось код написав, хтось металом творив.

Різні за віком, за фахом, життям,

Та спільне й найдорожче лишилося нам:

Свій дім і родина, свій берег, свій сад,

І право ніколи не кликати ворога «брат».

Не всі народились для битв і війни,

Не всі уявляли себе у строю.

Та стали пліч-о-пліч звичайні вони,

Бо кожен сказав: «Я своє бороню!»

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

Серцем і волею!

Учора цивільні

Сьогодні зі зброєю!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

Стоїмо до кінця!

Бо сила народу

У силі людського серця!

Ми різні за віком,

Та спільні в меті.

Сили ТрО

Це звичайні люди в строю і житті!

Тут поруч художник, водій і коваль,

Учитель, айтішник, механік, лікар.

Будівельник, кухар, поет, музикант

У кожного досвід, характер, талант.

Один зовсім юний, а інший сивий,

Та кожен по-своєму впертий і сміливий.

Бо форма не робить людину бійцем

Її робить вибір іти до кінця.

Бо мужність не звання, посада чи чин,

Це вистояти там, де ти був не один.

Це страх відчувати та крок не спинять.

Це впасти на мить і піднятися вмить.

Це знати, за кого тримаєш свій стрій,

За тих, хто чекає на тебе живим.

За вулицю рідну, за мамин поріг,

За землю, яку ти не віддасИ!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

Серцем і волею!

Учора цивільні

Сьогодні зі зброєю!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

Стоїмо до кінця!

Бо сила народу

У силі людського серця!

Ми різні за віком,

Та спільні в меті.

Сили ТрО

Це люди, що стали за своїх у стрій!

Незламність не значить не відать страху,

Це навіть у темряві бачити шлях.

Це навіть утомленим далі іти,

Бо вижити маєш. Бо мусиш дійти.

Ми різні.

Ми справжні.

Звичайні живі.

З великим теплом і вогнем у крові.

Не супергерої.

Не постаті з книг.

Ми просто не можемо кинуть своїх.

СМІЛИВІСТЬ!

СТІЙКІСТЬ!

СПРОТИВ!

ПЛІЧ-О-ПЛІЧ!

РАЗОМ!

ДО КІНЦЯ!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

Не словом собою!

Звичайні учора

Сьогодні до бою!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

Від заходу й до сходу!

Бо сила ТрО

У серці свого народу!

Художник і тесля,

Учитель, водій,

Фермер і лікар,

Тисячі різних життів.

Ми різні за віком,

За долею й фахом.

Та поруч стоїмо,

Не скорені страхом!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

За майбуття!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

Ми за життя!

ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ!

За землю свою!

ЗА ДІМ!

ЗА МАЙБУТНЄ!

ЗА УКРАЇНУ!

Ми не народжувалися воїнами...

Ми просто знали,

що любимо

і що захищаємо.

Готові до спротиву.

Що може буть прекрасне у війні,

Мабуть нічого скаже перехожий,

Проте коли ти кожен день у тьмі,

То кожен день на день зовсім не схожий.

Шукаєш в полі волошковий цвіт,

Метеликів спіймати знову мрієш,

І молиш усім серцем цілий світ,

Бо є життя і ти до нього линеш.

Немає сну бо вже немає мрії,

Залишивши лише кривавий біль,

Проте є наша сила і надія,

Що українців об’єднала звідусіль.

Ми знаємо, що воля переможе,

Адже за нами правда поколінь,

Що крізь минуле духу допоможе,

Пройти цей шлях до наших світлих мрій.

Розквітнуть знову маки в полонинах,

Дитячим сміхом сповняться серця,

І буде знову радісна Вкраїна,

Бо переможе правда та життя!