Поцілунок у повню

Поцілуй мене пристрасно в повню,

Під плин оксамитових хмар,

Приклади до серця долоню,

Чуєш? Живе, воно — не інвентар.

Пригорни мене в темряві міцно,

Щоб аромати сплелися,

І дихати стало аж тісно,

Ти в очі уважно мої подивися.

Пропусти крізь пальці волосся,

І скажи, що відчуваєш?

Може це тільки здалося?

Що ти поступово з обіймів зникаєш.

Світло зорі погладить за скроню,

А світло очей — відчую на стані,

Шкода, що твій поцілунок у повню

Як і ти, на вустах незабаром розтане.

...

Олександра Чернобай

Я прийду вночі

Я прийду вночі та запрошу з собою,

Я проведу крізь темний коридор,

Де купа дверей, оповитих травою,

Там єднаються спогади в мішаний хор.

 

Та ми підемо далі, під світло від повні,

Ти чутимеш дихання квітів, дерев,

Слова дивних створінь, що вийдуть назовні,

І пісню глибоких, кришталевих озер.

 

Я підкажу, як трактуються знаки,

І що означають твої довгі сни,

Аби рівно стояти й ніколи не впасти,

Пригощу тебе зіллям з краплинок роси.

 

У небо злітатимеш разом з птахами,

Як папороть квітне побачиш тоді,

До руки доторкнуся одними вустами,

Там залишиться символ на згадку тобі.

 

Вдихни це повітря, наповни ним груди,

Спробуй магію лісу, ділюся, бери,

А тепер засинай…, ти пам’ятати не будеш,

Тільки символ з тобою лишу назавжди.

...

Олександра Чернобай

Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.

...

Олександра Чернобай

Про автора

Вітаю! Я – авторка прози та віршів. Найулюбленіші мої жанри: детектив, містика, фентезі та сучасний любовний роман. Але я полюбляю експерименти) Тож запрошую до своїх світів))) 
Мій Інстаграм:  https://www.instagram.com/aleksandrachernobai/

Приватне повідомлення

Відзнаки