Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.