Альона Коротка

Все здається неважливим,

Коли востаннє цілуєш його руки.

Кожен день стає жахливим,

Кожен спогад приносить муки...

Плачуть очі, плаче серце,

Душа кричить і рветься до небес!

Життя тепер зі смаком перцю,

Життя тепер не з ним, а без.

Хотіла з ним до старості,

Щоб разом назавжди.

І в горі щоб, і в радості

До старості дійти.

Недолюбила, не все сказала,

І обійняти не змогла...

Більше життя його кохала,

А потім в вічність провела...

Минуть роки, біль з часом стихне.

Вона навчиться жити знов.

І посміхнеться в небо блакитне,

Туди, де живе її вічна любов.

І скільки б часу не минуло,

При зустрічі щось таки йокне.

Серце - нічого не забуло,

Та розум скаже, щоб замовкла.

Ти будеш в темряві промінням,

І тишею серед гучних алей.

Дивись на мене з розумінням,

Сховай мене від злих людей.

Не обіцяй мені кохати,

Допоки смерть нас не знайде.

І намагайся не брехати,

Що твоє серце лиш моє.

Тримай мене за руку міцно,

Приходь щоночі в мої сни.

Моє кохання - як залізо,

Не зникне із теплом весни.

Не бійся. Я не претендую

На роль кохання на віки.

З тобою душу полікую,

Щоб далі жити, щоб не втекти.

Сьогодні - будем пити каву,

А завтра можемо в кіно.

Наша історія цікава,

Але нам має бути все одно.