Каліпсо

Розірви ці кайдани ,

І зменши відстань між нами

Я так молю це почути ,

Від твоїх уст це почути ,

Як цей шепіт солодкий ,

Лоскоче пристрасть мов хоче ,

сказати конче щось хоче ,

проте ти точно не знаєш ,

Як твої очі мов іскра ,

Запалюють тіло мов пристрасть ,

Ти знову хочеш губами ,

Мене розбещити снами ,

Про те як тісно між нами ,

Було вчора у спальні,

Так сильно ти хочеш ,

Щоб серце горіло від слів твоїх конче ,

Щоб шепіт мій чути з залу охоче ,

Щоб губи мої були на шкірі твоїй ,

Та розірвавши кайдани ,

Ти зменшив місце між нами ,

І твої губи лоскочуть ,

Мої губи мов хочуть ,

Тебе назавжди звʼязати і ніколи не відпускати …

Хто ж він такий , що грає на музиці ?

Хто ж він такий , що грає із вогнем ?

Хто ж він такий , що розум зводить до землі ?

Хто ж він , що так палко дивиться в очі зелені ?

Імʼя його мені відоме , проте ..

Проте , коханням до нього,

Я сама із собою назвати це можу .

Ховає він цю любов у музику ..

Музика та так голосно грає

Поезія , квіти , ноти та вино …

Все в кімнаті злилося в єдине ,

В єдине ціле кохання до нього …

Так хто ж він ? Від кого ж в мене любов до музики ?

Чому так палко музика його , так зачаровує мене ?

Серце знає хто це , мозок ні …

Проте одне я точно знаю …

Знаю те що це кохання , як отрута для життя мого ..

Як лілія що в саду росте , один невірний подих до неї …І я лежу вже біля неї , вдихаючи останні запахи цього музичного кохання …

Ось промайнула осінь золота ,

І через многії літа ,

Серце бʼється в болі , в муках …

Не вдається мені заснути ..

Думи , думи …

Де ж вони всі є ?!

Чи то в полі , чи то в лісі ..

В темноті , ті думи грізні !

Сна не бачила я з весни …

Дайте ж спокій думи мої !

Серце бентежить мене вже вік ,

Світлом сяє з глибин ...

Сонце бачила зрання !

Все ж таки забути я змогла ,

Як через грізні , темні думи

Спокою не мала …

Заснути вже змогла ,

В тиші та без дум …

Місяць осяює серця

Які так щиро горять від теплих дум …

Коли починається ніч ,

Все починається спочатку …

Ненависть вмирає у думках ..

Кохання чути у словах …

Шепіт можна почути біля вуха

Тихий , теплий як вогонь …

Ти мені говоритимеш : «я люблю…» ,

А я у відповідь промовчу ,

Страх запалює мої очі ,

Сама не знаю чом так вийшло ,

Проте одне я точно знаю ,

Тебе люблю і любити буду ..

Поки серце бʼється від вогню

Від вогню що спалахує , мов іскра ,

Від вогню що спалахує вночі ,

Той теплий шепіт що був тої ночі ,

Говорить мені : «я тебе люблю»…

Хтось говорить ці слова ,

Хтось виспівує їх в піснях .

Хтось виписує їх в книжках ,

А ти кричиш мені ці слова .

«Винна , винна , всьому винна !»

В чому ж моя провина ?

Та не винна я ні в чому !

Вуха затулю та не почую !

Серце кровʼю ллється !

Скажи ж мені де моя душа ,

А вона десь там у пеклі ,

Через ті слова твої …

«Винна , винна ….»

Знову винна ! Де ж мені тебе подіти ?

Ті слова що серце ріже …

втоплюсь в крові я в своїй …

Кричиш ти на мене злісно ,

Знову винна , в чом провина ?

Я тобі не вподобаю ,

Тож піду собі до краю …

Весняні фарби пишуть пісні ,

Співочі пташки гуляють по землі ,

А я малюю поезії мов квіти ,

Що розкидані на полотні …

Час біжить на небосхил ,

А я будую свою мрію.

Весна дає мені надію

Та зло руйнує моє все …

Немає сил на все нове ,

Весна холодна і безнадійна ,

Болю мені лиш завдає

Та плакать вже не маю сили …

Подивлюсь на небо я востаннє,

Так чи інакше , бачу я там очі

Що снились мені тої ночі ,

Такі холодні як весна …

І ця весна дивиться у вічі ,

Та я замертво лежу і мовчу ,

І ту весну в квартирі ,

Я із собою поховаю …