Богданович Валерія (Valeo)

Можливо ти- не всі мої дощі,

Лише частина перелитих досі.

Коли ночами я лиш на морозі.

Коли світи давно вже не мої.

Я лиш давно не згадую про сон,

А згадую про тебе на підлозі.

Молюся Богу, а в душі в знемозі,

І в цілковитій темряві моїй.

Ти як? Ти де? Нічого я незнаю!

Заломлюючи очі напролом.

Усі кричать: що десь, когось кохають.

А я шепочу вірші про кохання.

І сумнівів у тому я не маю.

Потримай за руку,

Потримай за плечі.

Бачиш ми всі разом -

далекі від ворожнечі.

І коли всі разом,

І коли так впевнено.

Мріяли про втечу

Так було даремно це.

Життя дарувалось,

Та забрать не вмілось.

Доля цілувала, так як нам хотілось.

Було б дуже добре життя й ідеальне,

Якби все це просто так було насправді.

Вона не хотіла, вона й знать не знала.

Цінувать не вміла і кохать лиш теж.

Не була б то жінка, яка б не навчалась.

Не була б то доля- в ній немає меж.

сховаюсь за скатертиною,

не хочу бути вічністю між тим,

бути твоєю перлиною,

краще-побути на самоті.

для тебе ховатися,

на твоїм плечі плакати

неможливо мені,

звикла на ногах стояти рівно

й не плакати між тим

ховаюся за шпальтами,

де всі бачать посмішку і мейк-ап

ніколи не відкривалась,

тому і залишилась.

такою як є.

я

ховаються за шпальтами ті,

хто зірок не ловив?

чи знаєш, чи не знаєш,

але ти того і сам якось не вловив

я малюю картини – словами,

хотів щоб принесла тобі одну.

але я не відповідаю ними,

коли ти лиш хочеш так

я шепочу слова віршами,

коли дивлюсь в твої очі,

я дивлюсь на тебе й молюсь,

неначе ти це не ти, а я і не хочу

повернула все назад,

повернулась в минуле,

воно за мною шепоче,

йде як тінь і не відстає,

я того не хочу.

не хочу, щоб ти попереду, я позаду чи навпаки,

не хочу плентатись і змінювати життя назавжди

немов ти це не ти, а я– ні

хочу жити, як вільна птаха,

хочу тебе не кохати,

я вже втомилась від цього

не хочу потопати в коханні,

лише для нього,

не хочу бути статуеткою Греммі чи Нобеля,

не хочу бути головною музою Аристотеля

я не хочу грецьких лавр й колон,

як тобі того хочеться.

я хочу жити так, як того я хочу.

я не хочу машин й Лас-Вегасів,

І усе від тебе,

я звикла жити просто- жити для себе,

обтяжувати себе життям–я не хочу

знаю найбільше, що тут мовчання–допоможе.