Той, що греблі рве

Прокинулась свідомість у пітьмі

На дні безодні, кригою окута

І перша думка : як мені

Ізкинути оті льодові пута

Вся суть моя бажає світла

Душа на волю рветься

Потужним імпульсом розквітла

Палітрою. Пітьма трясеться

У грудях пульс втрачає сором

І темрява зайшлася воєм

А серце дерегує хором,

Стучить - літаври перед боєм

І я відчув шалену лють

Мене безвихідь обізлила

Настільки, що кайдани рвуть

Лиш краплі наданої сили

Тож кожен мʼяз закаменів

Могутній струм пробіг в мені

Я в силу конвертую гнів

Противоставленій пітьмі

З колін встаю, рвучи суглоби

Та миттю нищу клятий ланц

Нема в мені саможалоби

Все задля волі! Реверанс

З безодні геть, хутчіш до світла

Я вільний, що б там не було

І от уже малопомітно

Відчув омріяне тепло

І ось нарешті це здійснилось

Біжать мурахи по тілу зграями

Хоч скільки подихів мені лишилось

Так і помру: свобідний, осяяний!

Я дуже хочу жити

В житті своєму відчувати рух

Мільйон доріг, мільйон дверей відкрити

А не промчати, як безтілий дух

Я дуже хочу жити

Байдуже, чи слабкий, чи сильний

Радіти коли радісно, як страх - тремтіти

Лиш не існувати в німоті тактильній

Я дуже хочу жити

Творити ямб, а іноді хорей

Заглибитися прагнути щомиті

В галактику твоїх очей

Я дуже хочу жити

В душі своїй любов нести

Радіти коли радісно, як страх- тремтіти

Я дуже хочу жити, бо є ти

Помер. На роздоріжжі зупинивсь

Та й думаю, собі, гадаю

Чи йти до аду, прямо вниз

Чи спробувать наверх, до раю

Вагаюсь, бо грішив, бувало

До аду ж, певно всіх беруть

Та й друзів там мабуть чимало

Засумувати не дадуть…

Але ж і добрих справ робив

Та й жити чесно намагався

Не зраджував, не бив, не пив

І до чужого не торкався…

Та раптом час призупинився

Яскраве світло осліпило

Архангел поблизу зʼявився

На бейджику імʼя «Гаврило»

Шановний, чергу не тримайте

Сьогодні в нас ажіотаж

Заради Бога , совість майте

Чи вам потрібен інструктаж?

Вкажіть мені причину смерті

Втонув, - сміюся я,- в очах

Що зріли із любовʼю вперто

І я, забувши про свій страх

В смарагди ті пірнув охоче

Заніжений у них, змилований

Молився вам, всевишній отче

Аби ніколи не бути врятованим

Архангел тепло посміхнувся

Румʼянець на святих щоках

До мого плеча торкнувся

Та голос чув уже в думках

Відкрию вам секрет, мій друже

Хоча про це і діти знають

Хоч очі ті і гарні дуже

Від них навряд чи помирають

Отож , «Ромео», прокидайтесь

Вважайте скарбом кожну мить

Сюди ще довго не вертайтесь

Живіть, любіть, творіть, тоніть