Дормі

вітер кидає до рота вату

стримуючи випари слів

випари ранених човнів

кинутих на спокою варту

море пустотливе і старече

покажи у свічаді гладі

шляхи сині ластів'ячі

де хвиля кучерява креше

іскру!...

пущу човники з паперу

до далеких ясних світів

тікайте мерщій кораблі

не озирайтесь пливіть

крізь солоний живопліт

хвиль наточених шаблі

я!

сенсаційний дим пожару,

гнуся і крекчу над оливами,

не висушую — роз'їдаю сік

з виплодів розпареного рота.

я випнута струна на твоїй шиї,

нашпиганій трійлом рутини, —

мої жили гарячіші за будь-які,

їм присуджено розплавити метал,

застиглий на очах світу.

я?

"замерзла Шарлотта" на обідку ванни,

стою з похиленою головою —

вона ось покотиться з плечей,

щоб наостанку виглянути з вікна.

я кавова гуща, нічого не зосталось:

моє обличчя змите

хвилями знекровлених кахлів —

мене вклали у побілений гроб,

як немовля в колиску.