ЛАКІ

Пам'ятаю я ті вулиці щасливі, миті ті вільні, лиш серце моє невільне згадує ті миті ті вулиці злиденні, коли все наче у сні теплому, таке яскраве, таке щасливе лиш серце моє нещасне в тихих вулицях злиденних гине, лиш солодкий смак минулого в життя моє приходить, той смак мов отрута самого життя, так повільно і так туго серце моє в тій отруті гине.

Проза " те місто де життя чатує "

Відвідав я місто тихе , в місці тому життя вирує, наче вітер степовий, лиш одне в тому місті на мою душу важким тягарем лягає, час тяжкий і непростий, в часі тому смерть чатує на кожному кроці, від смерті тої ліків нема, лиш душу мою життя минуле лікує, лиш одного я бажаю повернутися в ті чарівні сни минулого, де сонце світить, де тиша,спокій,щастя навкруги. Лиш в місті тому я лишитися мушу, не зважаючи на та ті сни минулого, ні на ту смерть прекрасну і вічну лиш лишитися я мушу в місті тому.

Проза " Останній бій"

І почалася битва нерівна, битва та за волю і гідність роду козацького. Кров молода на снігу, запах пороху, вогонь де не де і лиш гідність народу там вічно стояти буде і в наших серцях жити. Ніч тяжка лягла, набої скінчилися і лиш хоробрість, мужність лишилася. І пролилася кров молода понівечена більшовицькими виродками. Стоять коло стіни цвіт калини надія майбутнього, студенти які життя не прожили, лунає команда "Заряджай" "Готуйся" " Цілиться" лиш остання битва з гордою "Ще не вмерла " починається і лунає команда"Стріляй " і знову кров на снігу, душі їх в рай відлетіли за волю, за гідність, роду козацького. Січень 29 холодний і кровавий на вічно залишається в нашій волі, в наших серцях.