Пан Болотний

Юриспруденція

Тієї ночі темній спати намагався

Але до мене сон прийти не забажав

І очі зчервонілі уперлися у двері

Ті двері таємничі їх не було раніше

За ними щось було, живе і невідоме

Чи шурхіт чи то стук лунав з дверей чужих

І ось удари три повсюди пролунали

Туман наповнив дім і з тим туманом дивним

Прийшов у дім той сморід смерті і гниття

Та розкладання проте туман той зник

Розвіявся і в двері сам всмоктався

І голос мов дитячий до вух лунав моїх

— Хазяїне могутній нарешті вас знайшов

Але я сам тремтів ,волосся мов живе

По власній волі дибки стало

— Ти що таке , тебе я не чекав .

— Володар мій ви самі забажали щоб я прийшов до вас

— І я готов служити , ціна служінню лиш життя у цьому домі вічно

Окинув оком я своїм оту істоту дивну

Одна нога коротка а інша завелика

Величне пузо і відсутня шия

І голова немов дитина то ,і колір шкіри

То суміш жовчі і блювоти

Видовище таке що лікар втратить розум

І знову очі впали на ті двері

Що не повинні бути тут

Вони по власній волі мов живі

Спочатку склались мов папір і зникли зовсім

Лиш посмішку істоти я побачив

І посмішка та хижа що повниться зубів

Із рук потвори тої сувій зв'явився древній

Немов з людської шкіри весь зроблений він був

Він протягнув його і ручку десь дістав

Та ручка чарівна прикрашена алмазом

І посмішка та хижа сказала все мені

— <Давайте, давайте> підпишемо контракт!

І, може, рабом навіки вашим буду,

<А може, а може> все буде навпаки:

рабом тут будеш ти, і вічно у служінні

Величному Гезмондо іграшкою станеш,

бо іграшки старі давно уже зносились

<Підписуй, Підписуй>! Чого ти ще чекаєш?

Чорнила ці прекрасні — то зовсім не чорнила.

То кров твоя густа і кров усіх тих дурнів,

хто мав бажання темні. І ти не перший дурень,

який по добрій волі себе мені продасть.

— Егей, авжеж, чекай-но.

У нас тут світ сучасний,і прийнято повсюди:

Перед тим як підпис ставить

Читати документ. І бажано, авжеж

Щоб документ потрібний на мовах був людських

І бажано на двух

І думка промайнула у голові чортяки

Що без юриста в землі ці прокляті

Я більше не прийду,бо незнання законів

Тут не рятує зовсім і треба мову вчити

Бо щось тут дурнів мало і спецефекти гарні нікого не цікавлять.

Бреде в болоті дід старий

І бачить жабу в латах

Тримає жаба довгий спис

І ловить комарів

Вклонився дід старий

Пред воїном могутнім

І мовив так о хто ти

Воїн славний в латах

Я воїн гвардії того

Хто править цим болотом

Могутнього володаря

Всіх трясовин місцевих

І дід сказав веди мене

До короля болота

Узрію славу всю його

І може не втоплюся

Прийшли вони к лататтю

Що розміром у місто

Там жаби кавакають собі

А в центрі там палац стоїть

Сидить в палаці сива жаба

На голові корона з злата

І думу думає тажкую

Гостей і не чекала

І мовив воїн із списом

Склонися старий дід

Перед тобою наш король

Володар трясовин

Багацько він людей втопив

Тебе не пожаліє

Якщо не будеш чемним ти

Пірнеш у трясовину

Вклонився старий дід

Пред королем могутнім

І мовив той король болот

Чого ти хочеш діду

Бажання маю лише одне

Вернутися додому

Не бачив я своїх дітей

Уже я десять років

Король боліт і трясовин

Влупив старому в морду

Прокинувся той дід старий

У своїй хаті в ліжку.

У храмі, що пітьмою тихо вкритий,

Стоять величні шість дзеркал.

Туман там страхітливий, що стелиться довкола,

І в тім тумані наче тіні бродять.

Почувся скрип залізних дверей,

І звук почув увесь той темний храм.

Мов рани на стінах з'явилися вогні,

І світло хиже вказало на чужинця .

І той, кого не кликали, ввійшов

У світла жорстокий ореол.

І кожний крок його, мов грім небесний.

І він іде, шукаючи не скарб,

І цілі його храму непідвладні.

І світло хиже, як не намагалось

Пожерти його розум, не змогло.

Туман накрив чужинця,

І тіні страхітливі сховались в дзеркалах.

Туман густий, мов лабіринт питань,

Він шлях міняє кожен раз.

Як мандрівник той шлях знайшов,

Чужинець знав, куди він йшов.

Як світло дня вбиває тіні,

Так світло розуму вбиває тіні зла.

І подолавши весь туман,

Перед ним стіна з книжок постала.

Стіна з книжок і фоліантів давніх

Немов живі бар’єр створили недоступний.

І шепіт чутно всюди: "Відкрий мене, відкрий,

І ти пізнаєш вихід і відображення дзеркал".

Книжки — то лиш папір, що полум’я боїться.

Схопив чужинець свічку, і страх прийшов до книг,

І книги від жахіття розбіглись хто куди.

І той, мудрець, вступив до вівтаря.

З дзеркал зійшлися тіні і стала мов одна.

Немов шість голосів промовила та тінь,

І кожний голос промовляв відмінно щось своє,

І воєдино голос став: "Я воля цього храму".

— І мовив той мудрець: "Я право маю

Ті дзеркала побачить, випробування всі

Пройшов я, як в писанні. Ні світло, ні туман

Мене не подолали, і древні фоліанти

Для мене не стіна!"

— Так тихо тінь сказала: "Ти маєш повне право

Дивитись в дзеркала, але вівтар пустий.

Без жертви не пускають.

І жертвою тут служить душа людськая!"

— І мовив той мудрець: "Я душу не віддам,

І тінню я себе ставати не планую!"

І тіні страхітливі від болю застогнали,

І кожна з тих тіней відчула біль поразки.

Мудрець ввійшов у зал дзеркал,

І мука вибору прийшла до нього.

Він є один — і шість дзеркал.

І кожне дзеркало несе свою спокусу.

Мудрець, що між дзеркал,

Шукає те, що істину несе.

І тяжкі думи поглинули його.

Та не помітив він, як руки із дзеркал

До нього тягнуться, криваві.

Відчув Мудрець, як тіло, душу й розум

Затягують у пустку із дзеркал.

Там відображення відсутнє зовсім,

Лиш хижі тіні дивляться з дзеркал,

І усмішки їх повні голоду і зла.

І став Мудрець поживою для храму.