Сандра Вероніка Беннетт

- Мій друже, ти щось загубив?

  - Ні... Начебто, все нормально...

- Тоді чому я відчуваю твій гнів,

З крапелькою відчаю?

  - Не переймайся за мене, бо в мене все є, і навіть більше:

Стосунки, гроші, їжа, алкоголь і работа.

Тож я найщасливіший.

По крайній мірі маю бути.

- Але щось не так -

Складні ми створіння - люди.

Щоб житиме далі потрібна нам ціль,

Мета чи мрія, іх бачити усюди.

Іноді дійсно є усе, але чогось не вистачає...

Чогось важливого...

Чогось, чого в світі здається немає...

І щоб цю пустелю заповнити якось,

Щоб не було болю втрати,

Шукаємо задоволення ми,

У спробах щастя отримати від свого пути...

Чому мене  не кличеш більше

Гуляти у ночі разом?

А почуття все холодніше...

Невже це є кінцем всього?

Ми познайомилися взимку.

Ти пам'ятаєш... Дорогий друже?

З тобою мандрували влітку,

А потім, ти був у таборі... І все вийшло не дуже...

Ти закохався в мене, милий...

Це після того?!... Як ти міг?

Ти ж знав, що мої мрії

Далеко за межами росії.

Ти ж знав що, ти не мій типаж:

Коротке волосся,

Карі очі, дивний капелюх...

Між нами все ж щось було...

Чи мені здалося?

Ти вибач, що і шансу не дала:

Сьогодні - обійми міцні

А завтра - до френдзони.

Я не хотіла, щоб усе було так...

Тепер тебе не повернути.

Хотіла правдою звільнити нас.

Ти не готовий був її почути.

Навіщо прикидатися?

Друг мій, нічого вже не буде як раніше.

Схоже тепер ти мій "новий колишній"...

Мені було так боляче думати про це,

А ще гірше, що тобі я задала болю.

Котику, вибач, що не твоя.

Сподіваюсь ти знайдеш щасливу долю

Ти пам'ятаєш як вночі з тобою спілкуватися?

Тоді знай, що з ким завгодно, режим не збивається.

В дитинстві усе було зрозуміло,

Так невже наша дружба усе це змінила?

Чи війна? Чи були знаки до цього?

Повір' , мені вже все одно ...

Назад шляху немає.

І я обираю пробачити минуле:

Більш біль не ховаю.

Мені страшно. Я у сумніві,

Своє тіло вбиваю.

Вибач. Перепрошую. Ти хоч щось відчуваєш?

Ні. Годі. Я більше не можу...

Не хочу. Не буду.

І міцний удар. Не по собі, цього разу.

О мою подушку.

Ще. Більше. Чому це я роблю?

Я злюсь. Бо я у відчаю,

І кожного дня очи я зачиняла,

Щоб не бачити,

Як я надію втрачала.

Найважче з усього -

Собі правду казати,

А потім, лише у подушку ридати,

І вірити далі, що

Всесвіт, чи Бог допоможе тобі

То саме місце...

Про яке мрієш ти...

Твої очі блакитні, як небо для мене -

Занурююсь в них і забуваю усе: Минуле, наступне, мені вже байдуже.

Достатньо того, що ти в мене є.

Твоє чорне волосся, нагадує мені, колір пташині,

Яку обожнюю я.

Могутній і статний, як вітер, як небо - частина мене -

Душа моя.

В твої обійми я соколом кинусь,

Притиснусь до тебе, як до життя...

А далі ? Що ж час покаже...

Проте у світле майбутнє вірю я!

Сьогодні день "Останнього дзвінку"

Червону стрічку одягну,

Біленький фартух, нову сукню,

І мейк святковий я зроблю.

От і усе: всім класом пісню заспівали,

І вальс останній танцювали...

(Бо перший у 9 класі був)

І в той час, як за хвіртку пішла,

Одразу нову думку знайшла:

Шкільні двері зачинені,

Але що робити далі?

Що скажуть іспити?

На що вистачить балів?

Я хвилююся трохи,

Скажу чесно - мені страшно.

Але надія зі мною - тож слухай уважно:

"Щоб в житті не сталося - шлях завжди є;

Якщо ти його обираєш, то і він - тебе.

Життя нас любить, і допоки йде,

Випробувань не під силу воно не дає!"

Нагадую ще раз я собі,

Дай Всесвіт і вам сил

Поки вдома нікого немає,

Тихенько синтезатор дістаю,

Він в мене доволі тихо грає,

Проте сусідів не турбую.

Я зараз тільки вчуся грати.

І хочу Щедрика колись.

Важко мені звуки збирати.

І падають вони нервово вниз.

Але я сумніви та невдачі

Від себе геть гоню!

Так, не просто вирішувати задачі -

Відповідальність за життя брати свою!

Але моє бажання все сильніше,

Невдача - лише паливо для вогнища!

Синтезатор беру до себе ближче,

І знов співає душа моя...

-Ти пам'ятаєш свій дім?

  -Ти маєш на увазі будинок?

-Ні - то місце, де відчуваєш себе "своїм",

Де тебе сприймають без всяких ужимок.

  -А... Місце де народилася я,

І де живе моя родина...

Багато чому там навчило життя,

Але то не Україна...

-Тоді чому ти десь?

І що це за місце?

-Я десь, бо десь я можу бути собою,

Бо десь підтримують, як я йду до мети...

Мій дім усюди, де я є...

Він набагато ближче...

Він в мені...

А де знайшов дім ти?

І на питання: "Як день пройшов?"

Ми часто відповідаємо:

"Дякую, в мене усе 'хорошо'.",

Але що за цим ми ховаємо?

Що вчителька посварила, за запізнення,

Чи ти майже не потрапив під авто,

Чи з'явлилися справи неочікувано,

На які тобі все одно...

Але треба зробити... Бо треба!

(Начебто від цього впаде небо)

А якщо поглянути з іншого боку,

Ти все ж таки потрапив до шкільного уроку!

І машина вчасно зупинилась,

І ти ще живий, що б не трапилось!

А справи вони у кожному є,

До мрії вони допоможуть дістати...

Тож... Як пройшов ваш день?

Як можна втратити, чого немає?

Однак ніхто ці думки не зупиняє.

Якщо ти це не зробиш, хто зробить тоді?

Усе це відбувається лише у твоїй голові.

А ні.

У душі.

Навіть тоді не піддавайся відчаю,

Бо мрія та любов тебе ще захищають...

Ти такий не один, це багато хто відчуває

І ще ...

Знай, що я тебе чекаю ....