Діана Вільха

Під лісом десь над болотами

Там на весні знов квакають жаби

Знов квітне вишня під моїм парканом

Так пахне й осипається з журби

В траві високій шурхотить їжак

А старий джміль моститься спати

За обрієм іще жевріє сонце й так

Знов захотілося в дитинство колихате

Туди, де пахло мятою й росою

Де місяць-серпик шепотів казки

Де ми колись під дикою вербою

Зривали з маргариток пелюстки

В наступнім році знов цвістиме вишня

І над болотом знов заквакають жаби

Та вже ніколи не повернеться дитинство

Як не гукай його і як не зви

Я стану для тебе Риму руїнами

Колонами храмів поганських богів

Що споконвік стоять над Афінами

Запечатані духом старих мудреців

Я стану пісками сухої Сахари,

Ветхими гробницями пірамід

Чи мармуром білого Тадж-Махалу,

Й холодною тінню в самий зеніт

Зійду до тебе стіною великою,

Що тягнеться крізь імперій часи

Токійськими вулицями многоликими

Кіотськими храмами, що ждуть весни

І стану Нью-Йоркською висотою—

Розпутаю склом хмарки дощові

Побуду ще кактусом з пустель Аризони

Чи перекотиполем з техаських степів

Я стану твоїми англійськими замками

Чи монастирів готичними шпилями

Стоунхенджами і тріумфальними арками

Вежами, що височать над Парижами

Я буду фіордами й льодовиками,

Арктичним вітром тобі подму

Засиплю дороги твої снігами

Північним сяйвом їх освічу

Та навіть якщо обійму тебе світом,

Усім, що стоїть і живе крізь віки

Зізнайся й скажи без єдиного свідка

Чи був би ти домом, як я залишуся ніким?

Колись давно на цій землі

Старий король тримав державу

Він мав і владу і синів

І доньок сім усім на славу

Та в краї був не довго мир

З мечем прийшов кривавий ворог

Спалив він хату, знищив двір

І королівство стер на порох

В бою загинув старший син

Що був міцний як дикий сокіл

Король же - важко захворів

І зліг у гріб, здобувши спокій

Сів на престол молодший син

З очима і губами злими

Й залишилось царівен сім

А брат-король стояв за ними.

Та наймолодша підвелась

І слово палкеє зронила

"Я в бій піду, хоч смійсь, хоч плач"

Її ім'я - то Катерина.

Взяла вона меча і лати

Коня міцного і пісні

Пішла царівна воювати

Доки король у стінах скнів.

Та в день один після боїв

Прийшли посли царя ворожі

"Я пропоную тобі мир

За Катерину непогожу".

І згоду дав король лихий

Віддав сестру свою в рабині

За спокій свій і вічний мир

Й царя ворожого гординю.

Забрали Катерину зі степів

І посадили у фортечні мури

Лунав із вікон їхніх спів

Що їй облегшував тортури.

Минула з того часу сотня літ

Могила Катерини заросла травою

Та лине там і досі чистий спів

Тієї, що була колись дочкою