Пісні, взаємини і почуття
Пісні, взаємини і почуття
Я вкотре слухаю її… Чудова пісня ллється…
У неї є душа, чарівні звуки і слова.
Щоразу, як вона співа,
легенечко торкає струни мого серця,
закохує його в себе і вже не відпуска.
Від чар її, неначе сам не при собі,
я мимоволі інколи танцюю,
або заплющу очі і тихесенько вторую,
або ж впадаю в дивне забуття…
Де вслід за нею тішусь і бідую,
кохаюсь, плачу чи сумую,
як ніби це моє справдешнєє життя…
Отож я слухаю, її душа співає —
і кожен раз той спів мені аж серце крає!..
На жаль, час йде — і магія зникає.
Ти знову слухаєш її і раптом відчуваєш,
що вже захоплення згасає
і відгуку того в душі майже немає…
Всередині змінилось щось.
І ось той раз, коли вже не хвилює…
Та сама пісня, що колись була,
це ті ж слова та ті ж чарівні звуки,
але ні відгуку, ні співчуття в душі уже нема…
Оте чарівне, що ще вчора в середині жило,
перегоріло та в минуле відійшло…
Отже, в коловерті пісень і почуттів
змінилась черга — час нових пісень прийшов,
які запалять душі знов…
То що ж це все нагадує мені?
Взаємини і почуття в житті —
від жару й полум’я любові
до холоду самотності в кінці.
Весна стосунків… Закоханість… Шалені почуття…
Інтимні відкриття… І ейфорія…
Це час, коли палають душі і тіла,
а поряд, серце точно зна, —
твоя омріяна, споріднена душа…
Та з часом полум’я стихає
І залишає за собою жар,
який ще довгий час любов підігріває…
За полум’ям і жар згасати починає,
Але тепла його ще вистачає
на дружне, радісне, спокійне співжиття…
Збігає далі час — ще легка радість є,
але є й відчуття, що цінне щось зникає…
Стосунків тепла осінь йде…
За нею… перший холод листя жовте осипає.
Ще не розрив, ще не зима,
але й тепла майже нема…
І все частіше починає всередині точити:
— Куди йдемо?.. Як далі жити?!
Знайти нових людей, які, як ті пісні,
запалять знову їм серця,
де вже нудьга й самотність оселились…
Чи зберегти тепло, що залишилось,
і в ньому тихо якомога довше жити
й робити спроби радість відновити…
Або ж чинити разом те і те… І ще…
Чи треба вибір той робити?
Либонь, хай буде так, як зараз йде…
І наостанок… Про що ці всі слова?
Пісні, взаємини і почуття по колу йдуть,
з’являються, зникають, знову настають…
Неначе самі по собі живуть.
А де ж тут ми? Чи справді вибір є?
Хто тут кого й куди веде?
Непоясненне щось всередині живе,
керує почуттями мимоволі,
думки і волю до уваги не бере…
І ось нарешті, що робити?
Єдине — пам’ятати й розуміти…
...
Сергій Новіков