анонім

Не розуміючи нічого, я пишу тобі листа

Виливаючи у нього, всі слова

Що мали прозвучати, у той день

Коли розвіювався наш тандем

Сльози лилися рікою, із моїх очей

В пошуках причини, цих речей

Які немов вітром пройманувши

Наш тандем зіштовхнувши

В яму болі, страху та печалі

Пишучі ці всі скрижалі

Я, згадавши, це кіно

Вил'ю кров на полотно

Щоб відчути знов твоє тепло.

Буду гнити у землі, в темну ніч, в холодній ямі, та приходити до тебе в снах, весь гнилий, але з коханням.

А я плачу, не розуміючи чому

приходжу до тебе в снах, і дивлюся на ту

яку любив, кохав та обіймав, але не зміг я пережити завданих тобою ран.

Я пам’ятаю твої очі — безкрайні й пусті.

Як ти дивилася на мене у ті похмурі дні,

як востаннє шепотіла ти слова:

«Я — чиясь, чиясь, але вже не твоя…»

А в снах моїх — ти ще моя,

зі мною — ясна та красна.

Прокинувся — тебе нема,

бо ти — чиясь, чиясь, але вже не моя.

Коли тебе нема - мовчить весна,

і серце спить, не відчуваючи тепла

твоя присутність - мить одна

без тебе все згасає, гасне сенс життя.

У чому сенс життя? Коли тебе поряд нема. Твої яскраві очі, у пошуках щастя, зливаються в тандемі нашого буття.