Мин Хо

- Тату тату

- що ти хочеш сину?

- Тато зроби мене Олександром Ефимовичем

Батько аж за сумував немає більше нашого Ефимовича...

***

Був богатир один, простий як двері

Сильний як Іван Підкова

Але на характер слабкий...

Покохав дівчину

Що любила воду, та втопився з нею

Вона пішла під воду

Та мати не дозволяла, дівчину ту кохати

А богатир кохав, та кохання не продав

То навіщо мати ти так любиш панувати?

За що втопила?

То чому ж ти плачеш?

За що продала долю рідної дитини?

Мамо ж моя мамо

Підійди ти блище будемо ми разом

Дивитися на полісся

Таточку рятуйся, обережніше лікуйся

До річки не підходь так близько!

Не послухав ти мене...

Був з'їдений ти мною ж...

Люди будуть вмерати а я панувати

Любий де ти?Чому до мене не приходиш?

Олекса, що ти робиш?

Чому з іншою живеш?

Мене забув, а іншій серце травиш...

До річки не підходиш, в ліс не заходиш...

Начебто знаєш, що буде...

Я тебе чекаю як людина чуда...

Чи близька ти мені?!

Ти зараз з нею ходиш, сидиш, мовчиш...

Але чи любиш ти її?! Вибач я не розумію

Якщо так то я розумію

Якщо ж ні, то навіщо ти мене мучиш!?

Я жива, чи вже мертва?!

Насправді любила, чи це був просто блеф?

Чому любов до тебе так горить?

Я хочу,,, хочу охолонути, ні не вийде

Не вийде заспокоїтись, ти навіть і не уявляєш як це, коли так хочеться сказати "Я люблю" і все ж не кажеш

Не треба так,не мовчи скажи хоч щось!!!

Ти ж знаєш як це важко прикидатись!

Тільки на папері можна розмовляти

Спокійно так, чесно, не приховуючи нічого

Нічого не бояться, і не бояться що тебе відріжуть

Так викинуть з життя, як папірець

Розтоптаний, порваний, але він був колись потрібний...

Я знову створила свою реаність,

І знову сміюся я в порожнечу,

Знову косі погляди...

Що відчувають нутром- що я їх уникаю. Поганців.

Які мене принижують за те, що я живу.

Вони хочуть мене заткнути.

Що б я замовкла на завжди

Нехай мріють!

І знову я сміюсь на все,

Сміюся зі свого внутрішнього "я"

Коре плаче знову і знову

За кожне не правильне слово та посмішку.

"Я" яке боїться вирватись назовні.

Воно боїться самих тварин під ім'ям "людей"

Але у своїй реальності, воно чудовисько для інших

"Не можна такою бути", "Фу, яка мерзота!", "Як ти сміла зганьбити сім'ю" - мені скаже мені батько на я на нього заб'ю...

Але на жаль я знову одягатиму маску гарної дівчинки...

-Чому?!-Хочу що б запитала мама.

Тому що намагаюсь бути ідеальною!

Плюючи на себе, заради всіх,

Хоча готова померти.

Але мене тішить що у своїй реальності, я вбиваю всіх...

— «Замкни себе на замок, не говори з ними, не будь добра до них»

Скажуть побували у моїй шкурі.

Не хочу-ВСІ ПОМРУТЬ А Я ЗАЛИШУСЬ!

Але все одно.

Хочу розповісти...– усі затикають.

Щось їм не подобається? Вічно перебивають.

Завжди слухай, допомагай.

Ніколи не кажи що хтось не має рації.

А якщо й має, то вже точно не ти.

Не лихослів, адже гріх.

Бог наш ідеальний. Наслідуй його.

Ні, скажу знову, і знову прилетить куля.

Кров - вже немає болю.

Не важливо, де я і з ким, не важливо, як я

Завжди тепер мовчки плачу. Але за інших — я весела людина!