Мірі

Дим від м’ятних сигарет

Заглушає вечірній, теплий дощ

І у кімнаті стоїть запах

Пустих, безглуздих балачок.

Рука знову тягнеться до запальнички

Вогонь розпалює пристрасті зв‘язок,

Лоскоче шрами на моїй долоні,

Без совісті вриваючись у твій maison.

І знову гарячо стає раптово

Тепло від сигарети потушив мій сон

Четверта ніч без марень

І поруч знову тебе немає.

Зі мною грається вітер, лоскоче думи бездивні і тихо,

Крадеться тривожно у її тендітні сни

Тремтять від хороду долоні, від паршивої неоглядної долі

Чому ти маєш це терпіти, чому не хочеш говорити

Твоя ласка, твоя правда, напиши мені єдиного листа

І ночі стануть всі єдині, і моя віра стане та безсильна,

І море стане нескінченно синє, і мара та не буде так повільна.

Моя душа набуде сенсу, а голос віднайде свої слова

І я знайду свій спокій у думах та примерених снах

Не буду слухати несправжні балачки погашеної сигарети

Від споглядання на пусті, без сенсу марні сподівання

Твої вуста досі у моїх очах

А мої слова відгасані по твоїх полицях

Я не буду сильною,

Не зможу боротися.

Віра моя догоріла,

Сміливість зникла моя.

За нитку надії, я так хапалася,

Та підступно вона відірвалася.

Хоча не значить що я здалася

І сили свої я незнаю,

Я досі сміюся, радію, живу

Та одночасно боюся й втираю сльозу.

Я просто втомилась,

Зненацька та втома, підла й важка

Але знаю що впораюся

Переможу її я

Серед бурих пожеж,

Де немає більше меж

Меж, між нашим завтра та сьогодні

Стоїть лише «зараз».

Зараз, ми мусимо стояти

Зараз, необхідно волю мати

Зараз, життя має тривати.

Боротьба скінчиться скоро

Посміхнешся ти мені знову,

У твоїх сумних очах від втоми

Розгляну я утрачену межу.

Життя розділене кордоном-

Щасливі, незабутні наші дні

Та 24 лютого коли не посміхнулась ти мені.