Мерлін Адеміад

Ти змішуєш ніч із чорним перцем,

додаєш туди трохи забуття,

тримаєш на вогні аж стільки,

поки світло в провулках

не почне вдихати оживляюче почуття.

Це отрута чи магія?

Залежить від того, хто п’є.

Хтось бачить у цьому пророка,

а хтось — тільки горе своє.

Ти віриш, що слова лікують,

але це не про нас.

У нас язики, які роз’їдають повітря,

тіні, що розчиняються в обіймах образ.

Місто пахне залізом і втомою,

ночі топить у чорному склі,

розливає отруту судомами,

запечатує в серці й землі.

Тут або зникнеш, або навчишся

заклинати дощі й імена,

а якщо виживеш — то залишся,

бо інакше зітре тишина.

лютий 2025

Так важко вірити в слова

Вони звучання мають, але не мають суті,

За кожним з них, неначе хтось щось грає

Спектаклі та вистави, вже давно забуті.

Слова були, та втратили основу

Їх легко вимовляти, і просто жонглювати,

Всю силу й міць, що вкладені були

Тепер так просто можна взяти й розхитати.

Ніхто не ставить їх ні в що

Й готовності не має відповісти,

Якщо вже сказано воно було

Банально легко можна іншим перекрити.

Багато пустоти, брехні, притворств

І лицемірства обрій,

Отак згаса потроху сила й міць віків

Із тліючою мрією оновлень.

Не знаю я як бути і куди іти

Я наче і своя, проте ніде не вдома

Як боляче казати ці слова

І засипати від тяжкої втоми.

Я хочу щоб було добро

І хочу щоб усі були щасливі

Не хочу болю і не хочу сльоз

Але вони течуть.. Така я знов вразлива.

Я хочу миру і не хочу гнів

Щоб злагода й любов завжди їм всім світила

Але напевно знову це урок

Який я не засвоїла і все впустила.

І знову ніч, і знову плин думок

Де вихід і чи правильно вчинила

Серед усіх переплетінь дорог

Шукаю стежку по якій ітиму.

22.03.2023