ToriЯ Tsykymo

Ти торкнувся мене навіть і не торкаючись.

Крізь тисячі кілометрів нашої недосяжності.

Ти полонив моє серце навіть і не стараючись.

Щоб зникнути враз, залишивши на самоті.

Ти заліз в мою душу на відстані.

Поселився там й полонив її повністю.

Від спогадів наших нема мені прихистку.

Хотілось би стерти все, та немає сил на це.

Ти став мені ціним уроком і прикладом

Недосяжной вершиною, моєй особистою кліткою.

Твій погляд завжди я шукаю в інших.

Заховавши від всіх себе, за кам'яними стінами.

Ти був мені щастям, можливо коханой людиною.

Я бачила нас, як в том романтичном кіно.

Але ти пішов однією нічною годиною,

Після себе залишив, тільки пісню одну.

Захотіла написати я вірша

Не про любов, проблеми чи зради

А тільки про себе й думки що у тиші

Співають мені серенади.

Захотіла написати я вірша

І під глибині звуки piano

Я все ж таки знову розкручую драму

Про почуття, що в мені виникають.

Захотіла написати я вірша.

Про те що всередині знов вибухає

Ні, не хороше, але й не погане.

Це щось глибине, сама ще не знаю.

Захотіла написати я вірша

Під звуки тремтливих мелодій.

Вони так багато в собі ховають

Мільйони сюжетів й історій.

Захотіла написати я вірша,

І під спокійну симфонію тиші,

Відкрила нотатки, закрила всі справи.

У вирій пустила думки, щоб літали.

Чому всі вибирають інших?

Не мене, не нас, не часи проведені разом....

Чому всі вибирають інших?

Покидаючи раз за разом.

Чому всі вибирають інших?

Хоча клялись бути поруч.

Чому забувають відразу,

Коли не пишу їм власноруч...

Чому всі вибирають інших?

А потім вину всю на мене.

Ну чому не можна відразу сказати

Що в мені не мають потреби.

Чому всі вибирають інших?

Приходять, коли навколо,

Не залишається більше інших,

А нудьгу розвіяти ж треба.

Чому всі вибирають інших?

А болить після цього завжди у мене. 

Чому всі вибирають інших?

А я знову вірю, що колись виберуть й мене.

Кохання.... А що воно таке?

Можливо серця стук, що стримать не можливо?

Чи ніжні, незмітні дотики до рук,

Які так хочеться тримати кожну днину.

Кохання.... А що воно таке?

Ховається воно в турботі, а чи в обіймах крепких?

Можливо причаїлося воно десь в глибині,

Гарячих, ненаситних поглядів відвертих?

Кохання... А що воно таке?

Мільйони слів, поезій чи в листах признання?

Як серед всіх оманливих речей, знайти саме його,

А не брехливих уст сказання.

Кохання....А що воно таке?

Це щастя чи страждання, це воля чи полон?

Як зрозуміти всі душі стенання,

Як віднайти ось той потрібний крок?

Кохання.... А що воно таке?

Всього сім букв, а тичячі історій...

Це погляд, дія, дотик, почуття та звук,

Для кожного своє та особливе.

Вона любила музику та зорі,

Гуляти лісом, бігать під дощем.

А її очі - голубі, прозорі

Світилися яскраво, як вогні.

Любила мріяти, під звуками гітари.

Читати книги - рідко про любов.

Але коли в очах вогні всі потухали,

Вона верталась до них щоразу знов.

Любила проводжати захід сонця,

Волосся розплітати з колосків,

Дітей також завжди любила,

Тому була наївна, прямо як вони.

Вона любила вірність, яку так і не зустріла,

Любила чесність, якой чомусь ніколи не було.

Як пташка вільной бути, колись вона хотіла,

Але поломаним нажаль сталося крило.

Одного, вона ніколи не любила.

Прив'язуватися до когось знов і знов,

Бо всі, кого вона хоть трішечки любила,

Ішли від неї, залишаючи із раненой душой.