Сон
Якось все так, і ніби ми удвох,
А може сон, і ти мені наснився…
Та не буває так, бо то лиш сон…
А може в снах, зі мною ти б лишився???
І я б не знала де тебе подіть???
Любити, і в руках тримати!!!
Настільки міцно, тільки б не зламать….
Але нікому і ніколи не віддати…
Бо в цьому сні, ти будеш тільки мій,
Й сама не знаю, де тебе подіти!!!
Сховати десь далеко, край землі…
Де ми будем вдвох, як ніч і світло….
І ніби ніч і день завжди рсзом
Та їхня зустріч лиш світанок…
Та він лиш мить, і відступає тьма,
І наступає неминучий ранок…
Та в ті секунди пропадає сон,
Морфей у своє царство відступає,
І знову треба жити, але сон…
Ніяк-ніяк мене не відпускає!!!
І я живу той день, як уві сні,
А в голові одне!! Коли уже стемніє!!!
І Сон в свої обійми забере!!!
Пісок на очі!! Морфей це вміє!!!
І знову Ми будем лише удвох!!!
Хоч то лиш сон, та то вже й так багато
Ти будеш тільки мій…а я твоя…
Зірки зійшлись, про більше й не прохати…
Та швидкоплинна ніч, і сонечко встає…
Та це не довго, це примусово!!!!
Ще трішки й сон нас забере,
Хоча б ранку… і знов по колу….
...
Інна