Резарта

Сонце зникає, ночі поява

І місяця сутність сходить білява.

Вітер холодний, вита сива хмара;

У мороці тінь одинока мольфара.

Згорблена постать ледь чутно зітхає,

Скорбота у серці немов час зупиняє.

Біля плити присів, чуть всміхнувся;

І до могили свіжої він тихо звернувся:

«Як тобі друже тут спочивати?

Самотньо тепер довіку мовчати?

Казав я тобі, що ніхто не вернеться;

Над твоєю могилою ніхто не здригнеться.

Бо ж вони відвернулись од вибору твого,

Вони ж тільки раді тебе бачить мертвого.

Але хіба  тебе, мертвого, ще щось хвилює?

Твоя душа ж в потойбіччі царює.

Може й для тебе це нічого не значить,

Але хочу про тебе я пам'ять відзначить.

На знак моєї поваги до тебе

Хочу подати молитву від себе.»

Помолився мольфар, вклонився й пішов.

А на землю туман сивий зійшов.

Срібний серпанок усе покриває,

І тільки на землі душі вогник палає...

Я сам завжди достигну цілі,

Я сам знайду свій сенс в житті.

Покажу вам обличчя онімілі

Тих, хто пішли у забутті.

Покажу вам я силу волі,

Покажу я могутність й міць.

Розкажу те, що сам доволі

Довго зможу простоїть.

Не важко мені йти в кайданах

Своєї сили та брехні.

Не важко виступати на майданах,

Де всі байдужі є мені.

Не варто вам казать, що я

Не зможу помінять суджене.

Адже більшість в забуття

Пішли же саме через мене.

Мені ви можете казать

Прокльони в очі і у спину.

Можете собі чекать

Мого падіння у лиху годину.

Якщо стати забажаєте ви ворогом моїм,

То краще зараз знайте:

Що серед крові і руїн

Останнього бажання ви чекайте.

Я все те, що потрібно вам життєво,

Те, що подарує вам висоти.

Я ваше найдорожче, рідне его —

Ваша частка влади і турботи.

«Це ж тільки гра?» — питання вкотре пролітає,

Та відповідь відома вже давно.

Це гра для тих, хто за столом не грає

Для тих, хто спостерігає це кіно.

А для тих, хто над дошкою схилився,

Хто зготував солдатів в бій,

Хто у програші ще не зломився,

Ця гра — справжнісінький двобій.

І перший хід — пішак уже у бої.

Тремтить рука, стратегії нема.

А далі набирає обертів війна у полі,

Гравців надія перемоги підніма.

Та рівність з часом вже згасає:

Один іншого перемагає.

Легко було другого з пантелику збити,

Що тепер йому несила атаки всі відбити.

І кращий далі наступає

В передчутті тріумфу.

Потихеньку суперника він обступає:

Нема тому рятунку!

Та обоє не здаються,

Не мають права програвати .

Стратегії у бій женуться,

Хтось же мусить вигравати!

І ось настав кінець  двобою.

Один король упав убитий.

Один із них вже осоромлений війною,

А виграшем же другий оповитий.

Та виграв той, хто мав програти

В останню мить він долю обдурив.

І перемогу йому вдалось забрати,

Усю неочікуваність долі він розкрив.

І в житті, як в шахах інколи буває

Хоча назад й не можеш походить

Та переможцем тих доля обирає,

Що зуміють наступний крок зробить.