NaTa Ly

Одна могила на двох.

Але ж в ній не сиро,

А шум вогню давно вщух,

І вона є темне вікно.

Почерез нього ми бачимо

Світло і чуємо пісні.

Павук приносить їжу,

І я – твоя, і ти - мій.

Ми з тобою під краєм,

І небо - блиск у очах,

Над нами квіти ростуть,

Вони – у наших снах.

Навесні розверзається

Край, і ми підемо по ній,

Кляня весь світ безжально.

Але ж ми – сильніші.

Одна могила на двох.

Пліч-о-пліч з нами - дива:

Богиня сховала лик

Свій на блакитному небі.

Умийся сльозами святими

Вони очистять і тебе,

Показуючи образ Божий

та молячись за всіх нас

Накликав хтось на нас демонічно подвійне прокляття,

Звисаючи між небом і землею знак сатанинський диявол,

Впливаючи магічним впливом на всю енергетичну оболонку

Почорніле небо розірвалось,

спускаючись на землю Сталеві янголи.

Закричала земля: «Ви гірш за ката».

«Поглине вас темрява і не врятуєтеся».

Відчуття страху й жаху супроводжують

Всі наші негативні думки, неначе тіні.

Нам варто позбутися їхнього впливу -

цей нанесений болісний удар,

переживаючи, ми бачимо живе біль.

Прошу, вищу силу:

Вдосталь мене карати

я вже зрозуміла свої лихі дії.

Ви зцілить мою душу в пекельному полоні.

Ви пришліть мені взаємне кохання палке:

Той, який зрозуміє мене

Той, який небайдуже ставитиметься до всіх.

Той, який підтримує мене, незважаючи нінащо.

Ні, ні так не можна односторонньо любо.

Я готова підтримувати, небайдужою бути, й розуміти його.

На нас дивляться блакитні очі неба,

І стиглий лан пшениці золотий,

Нам кажуть предки:

«Код нації нам треба берегти»

Як найдорожчий скарб землі святої,

Бо то є код нашої рідної мови.

І ворог нас ненавидить за це

Люто на нас нападає…

Ми виженем тиранів з нашої землі

І не дамо війні плести злі чари

Під діями сатани…

Ми об’єднаємося разом,

Бо оберегом нації є мова

Так відстоїмо незалежність свою.

Вечірні сутіноки світу знову огорнув місто.

І ця королева ночі вступила в її володіння.

І у світ тіней зайшов крадькома холод,

Ведучи з собою незрозумілі суміття ...

Близька мить, адже опівночі буде привід

Цих Тіней бояться - примарні бачення.

Бо їх приведуть до нас річка Оріль та кривавий місяць,

Неначе заганяючи в Ка трепіт наводження.

І так угамовуючи спрагу страху та емоцій голоду.

Міста Росії розбитих надій,

Міста Росії сліпої негоди,

Міста Росії дурнів і невігласів,

Міста Росії, де немає щастя...

Міста Росії як звір безрідний,

Вдача в нього жахлива,

Вдень надзвичайно добрий,

А вночі злий та небезпечний.

Кожен у містах Росії – раб,

Той, хто пізнав неволю і голод.

Є величезною клешнею, як краб,

Горло стискає містам Росії.

І усіх під свої прапори

Міста Росії зібрало воєдино...

Та виглядає все знайоме,

Складно все як на картині.

Гроші та влада калічать

Долі простих смертних.

Ці ідеї дурнів увічать

Ці ідеї розумів хороших.

Кожен вважає себе

Хлібним царем чи навіть Богом,

Інших при цьому гноблячи.

У містах Росії все дуже суворо,

Є в них закони:

Ви живете для себе чи здохните.

Все поставлено життя на кін,

Не грайте, не боритесь та не пам'ятайте:

Міста Росії не терпить слабких.

Не живи та не вчись виживати самі,

Та наживайте собі сумної слави,

І просто намагайтесь програти...

Міста Росії розбитих надій,

Бо калічить душі людські,

Ці холодні погляди невігласів,

Де ховають страждання німі,

Темрява загнобила всіх,

Не хоче допомогти вам,

І не вдасться вийти…

Головне нам – вірити в успіх

І ніколи не здаватися.

Міста Росії – небезпечна зона;

Не бійся, вчися виживати у ворога,

Плюй на їх закони і на них самих,

Ти сам собі цар і рать,

Тож борись до кінця, не здавайся,

Хай наші натовпи придушать заколот,

Так або інакше загинемо...

Тож борись,

Там опинишся у містах Росії розбитих надій!