Форшедоу та обіцяне (Комора казкаря ч5)

Ви любите кіно? А ігри компухтерні? Анімація, може? Про книжки питати не наважусь, навіть.
Коротше, поки мене не понесло у СДУГ-хащі, бо пишу блоги без жодного сценарія...
П'їхали.
Що таке foreshadow?
От, не кваптеся та трохи покумекайте. Копніть трохи глибше.
Це підсвічення майбутніх подій у творі. Пряма вказівка, або пазл-натяк. Від твору залежить.
Проста та базова річ у літературі. Кожній книжці - маст хев. Невід'ємна частина твору. Та ще з десяток цілком виправданих тез та титулів зі складними підрядними.
Це так. Воно треба, воно невід'ємне. Це ж база.
А нахіба? :)
Опа!
Ну, щоб твір був правдо-подібним. Так?
Нам же кожний камінь готовий розповісти майбутнє про нашу долю. Кожного дня. Виходиш з під'їзду та шукаєш на небі foreshadow вечора у барі з друзями. А там лише синь та хмари...
Кіно, ігри, анімація, книги - усе це використовує милиці, аби створити ілюзію правдивості. Foreshadow - одна з них. Імітація процесу "причина-наслідок" у вигаданій реальності. Звучить, як якась дрібничка?
Так?
Хех)
Ми ж знаємо, що це не так. Але, як воно працює, здебільшого?
Читач бачить натяк на подію, розпізнає, передбачає, отримує задоволення від процесу розгадки. Таааак. У ідеалі.
Частіше, це буває так.
Читач біжить сюжетом, добігає точки Х та повертається до вашого foreshadow елементу, і такий: "То, от воно як! Воно ж тут було"
І це за умови, що він цю деталь не прогавить + додумається повернутися та роздивитися, аби оцінити ширину вашого задуму та глибину інтелекту. Хех
То, наїба хібатися? Якщо його прогавить кожен, майже? Звісно, за умови що ви читача у свій foreshadow носом не тицяли, та неонових вивісок з надписами "натяк тут" не вішали.
Сподіваюся, що ні. Бо це не вишукано. Фе, так діяти.
Знаєте, у чому полягає головна різниця між кіно та літературою?
Є й винятки, звісно. Але читач поглинає усе, що є на сторінці. Ви відводите погляд від екрану - кіно йде. Кліпаєте очима - мінус сорок-п'ятдесят кадрів для вашого сприйняття.
Відвести очі від сторінки - інше. Розумієте, до чого я?
Є винятки, звісно. Але люди читають книжки по словах, а не поглинають сторінками. Читач фізично не здатний прогавити щось. Може не надати значення, знехтувати, або просто вважати деталь частиною декору.
Але прогавити - дзузьки!
Читач не пропускає текст(сподіваюсь), він просто не надає значення деталі.
Вже цікавіше, чи не так? :)
Я не буду вам зараз розписатися про важливість того, аби твір здавався послідовним. Це треба. Але foreshadow у кінематографі та літературі мають трохи різні механіки сприйняття. То, чому їм треба мати той самий підхід до втілення?
Правильно підсвітити. Керувати увагою та емоційною дугою читача - гарна річ. Можна себе переконати, що щось у майнд-геймс вмієш. Але це розбивається одним простим фактом - люди усі різні. Ви не знаєте, хто грає з вами по інший бік сторінок.
І тут виникає дуже зваблива думка - уніфікувати. Або, підсвітити необхідне.
Нахіба?
Задайте собі одне маленьке питання: "Чи впливає глобально на сюжет розуміння читачем саме цієї деталі?"
Тобто, зрозумійте правильно. Читач отримає постріл рушниці, котру бачив на початку твору, незалежно від його розуміння її важливості. Помітив він деталь, чи ні - сюжет вже у його руках. І його думки, висновки та спостереження ніяк на нього не вплинуть.
Це вам треба, аби ваш читач помітив вашу рушницю.
Але, чи дійсно треба? :)
Вам - бажано, аби читач помітив ваші сигнали та грав за вашими правилами.
Але, що змінюється у випадку, коли читач не помічає? Або помічає? Яку роль це відіграє у тексті?
Пам'ятаєте, я там щось про багатошаровсть та особистий читацький досвід триндів? Так, щось було.
Так от, це і є одна з його складових.
Хтось помітив, хтось - ні. Хтось просто відсканував сторінку та дав ДЖіПіТІПіуПіу, аби той йому кількома словами пояснив.
І кожен з них отримає свою книжку.
Є кіношні прийоми задля підсвічування. Звук, світло, розташування предмету фокусу у кадрі. Ціла наука. І, мотлох для усього, що пов'язано з літературою, як на мене. Ми дуже звикли до кіно та його законів. Але ж література - не кіно.
Ви не маєте змоги ввімкнути Циммера на задньому плані, аби він надав ваги сцені. Описувати промені з неба, що дбайливо підсвічують меча - ну, фігня ж. Крінганете, якщо таке побачите у тексті.
То, підсвічувати, чи ні?
Ви мені скажіть, власне.
Foreshadow - це логіка подій у вашому творі, а не ставка на інтелект читача. Як на мене, достатньо аби події органічно витікали одна з одної. Вам не обов'язково кричати про важливість деталі. Достатньо дозволити їй бути та виконувати роль. А що про це читач подумає? Хто ж його знає. Може він прогавить усе, але насолодиться просто самим плином сюжету та стилем письма.
Власне, з цього можна сягнути однієї цікавої думки. Ви можете грати з читачем у будь-яку гру. Але не чекайте, що він буде грати за вашими правилами, або узагалі розуміти у що ви з ним граєте. Може, він просто почитати прийшов, а ви до нього з ріддлами своїми та тестами на інтелект/уважність.
Розумієте, у чому головний фокус? Якщо події у книжці послідовні, то кожна подія та деталь - foreshadow, власне. Не буквально, звісно. І все ж. Одна подія гармонійно витікає з іншої. І читачеві не обов'язково знати між ними зв'язок заздалегідь.
Тобто, вам не обов'язково робити багацько натяків, аби читач побачив між подіями зв'язок. Бо зв'язок і так має бути! І з натяками, і без них. Якщо ви пишете не відвертий не зв'язний сюр, звісно.
Foreshadow, та логіка твору(його послідовність) - не те саме. Але це лише для того, хто за кермом.
Тобто, читач може отримати foreshadow там, де його зовсім не планувалося. Достатньо повернутися трохи назад та побачити причинно-наслідковий зв'язок.
То, не паритися?
А, от такого я не казав. Лише від вас залежить наскільки насичений буде ваш твір.
Просто, пам'ятайте, що література має унікальні прийоми для підсвічення. Ви маєте змогу коїти будь-що.
Що заманеться.
Буквально.
І не бійтеся, що ваш вигаданий світ стане через те ще менш подібним до реальності. Адже це не те саме, що читацька довіра.
Але не чекайте, що він побачить щось більше за книжку.
Якщо людина шукає у книжках сховані сенси - знайде й там, де не ховали. Як ні - хоч тричі натякай з неоновою підсвіткою. Промайне, бо пофіг. Просто тому, що так він сприймає.

А тепер - до смачненького. Я вам трохи прикладів обіцяв з власного твору. Багацько не буду розказувати, але те що на поверхні трохи розкрию.
Кілька невеличких та нескладних трюків.

Перший з них - розвиток персонажу без його розвитку.
Усі талдичить, що персонажі не повинні бути статичними продовж книги. Вони мають реагувати на події, змінюватися під їх вагою. І це дуже слушно. Але, не ламати ж вам персонажа кожного разу, як він за хлібом ходить. Чи ламати?
Йой, то ви мене нащо питаєте? Ваш твір, та ви кермуєте. Можете йому хоч руку, на шляху до магазу, відкруттии та на лоба присобачити. Кинути на сковорідку та спостерігати, як гартується його кам'яна воля, поки під ногами шкварчить.
Коротше, тут ви пойняли, але я не про те.
Є інший шлях. Просто зазначу, що замість персонажа ви можете розвивати уявлення читача про нього, а його характер лишити незмінним.
Нудота? Так?
Не так цікаво, як грати у "натяки" з читачем. Але, як вже прагнете писати - треба й менш цікаві прийоми юзати. Нецікавий прийом не погіршить вашого твору.
Розумієте, пілотові літака не обов'язково робити "мертві петлі" та "бочки", аби сягнути з точки А в точку Б. Звісно, можна кульбіти виробляти, але це для тих, хто вже вміє у менш цікаві "зліт" та "посадка".
Але це не означає, що треба усе спростити, доки не відчуєш, що ось воно - час для кульбітів.
То до чого я?
Можна ламати персонажа, а можна уявлення читача про нього. Воно однаково працює. Читач не бачить різниці між прогресією персонажа та поглибленням розуміння. Зміни сприйняття мозок розцінює, як зміни у самому персонажі.
Тобто, розкриття факту, що персонаж завжди був покидьком, просто читач того не знав - це нова інформація для читача. І мозок її відповідно характеризує. От і увесь трюк.
А натяків на справжній його характер можете вже накидати скілько завгодно, за потреби. Це теж працює.
Трохи ускладнимо.
І тут вже в нас лежить площа дуального сприйняття. Тобто, це стан персонажа, коли усі точки огляду на нього є правдивими, але можуть конфліктувати між собою. Трохи складніше, і дозволяє занурити читача у легку фрустрацію.
Так-так. Я приклади обіцяв. Але у цьому випадку я не маю конкретного розділу, чи фрагменту. Бо це "розтягнутий" ефект. Ви можете продовжувати знайомити читача з героєм до останніх сторінок книжки, за бажання.
Приклад. Так.
Найочевидніший приклад - Лія. Просто відслідкуйте криву вашого сприйняття лисиці у першій книзі, наприклад. Або, хоча б, продовж першої половини. Чверті, навіть.
Лисиця - та сама, до речі)

Друге - інфодамп.
Любите простирадла тексту про будову світу, магію, лор, політику та інше?
Обожнюєте? Чесно?
Треба побільше. Можна й посеред бою пояснити як працює плазмоган, з котрого зараз будуть шмаляти імперців. Читач почекає.
А, посеред еротичної сцени?
А, якщо еротичну сцену перетворити на інфодамп? А? :)
Трясця, хоч хтось помітив, що 22-й розділ Квітки має більше десятка фактів про світ?
https://arkush.net/book/24976/48
От вам і еротика. От і він людям після такого.
Прийдеш цицьки подивитися, а вийдеш сповнений політології фентезійного світу. Але, це література. Тут і не таке буває. І, якщо ви зараз подумали, що це просто інфодамп замаскований - помиляєтесь.
Сцена може бути будь якою, але список функцій вони мають обмежений - розкриття світу, розкриття персонажа, рух сюжету. І жодного слова про пляжний філлер у бікінях.
Власне, ця сцена виконує усі три, але підробиці не надам. Що до розкриття персонажів та світу - можете самі зацінити. Сюжетна функція - не розкрию, бо нащо вам?
Власне, еротична сцена не стане менш еротичною, якщо там є зовсім не еротична інфа.
От, скажіть. Хоч хтось з вас скіпнув сцену сексу у Грі Престолів, бо там вони не кохаються, а Таргарієнам кістки перемивають?
Добре. Хоч хтось з вас помітив, що у серіалі майже кожна сцена сексу - розмова, або монолог? :)

На закуску - foreshadow.

(Спойлер warning! Заглядайте у другий приклад, якщо вже читали книжку. Або ж на свій ризик. Я попередив)

Тут маю багацько прикладів. Але надам один, аби не руйнувати враження від книг. І з тих, що зовсім на поверхні.

Тут я багацько пояснювати не буду. Про foreshadow вже достатньо сказав. Просто, пропоную один з прикладів використання. Тут я підсвітив "міну", бо вона важлива. Але не лише це. Придивіться до структури сцен. Вони мають значно більше паралелей, аніж може видатися на перший погляд.
https://arkush.net/book/24976/33
Власне, тут не важко здогадатися, яка саме деталь пов'язує цю сцену з наступною
https://arkush.net/book/24976/42

Наступного разу поговоримо про ще щось. Поки не знаю про що, але обіцяю не менше іронії та неочікуваних ракурсів.
Якось, так-ось, шановне панство. Натхнення вам та настрою бажаю. А в мене - усьо, на сьогодні.