Блукаючі Вогні: Ділогія

- Я перемкну мелодію, якщо ти не проти, - Шина гірським струмком зтікла з канапи і вже за мить сягнула долини сірого м'якого килиму. Вдруге за ніч поборовши у собі жагу розлитись по ньому озером, вона спробувала підвестися на ноги. Короткий бій із власними кінцівками завершився її поразкою. Рудою знесиленою калюжею вона розтіклася на власному шляху до мети.

Та, вже за мить, знов набула сил, варто було лиш почути тихий підбадьорливий регіт з-за спини.

Полишивши спроби підвестися, Шина навкарачках рушила у бік столу. На якому зухвало виблискував металевими боками фелірмет. Похитуючись, та плутаючись у власних кінцівках, вона вже подолала половину нелегкого шляху, у кілька кроків. Коли до неї дійшла думка, що щось не так. Сміх, котрий увесь цей час гнав її уперед, змовк. Шина озирнулася. До неї не одразу дійшло, чому Алан старанно роздивляється стіну. Пересуватися повзком у короткому платті - не найрозумніша ідея. Ніяковіючи від думки, які ж краєвиди вона відкрила Аланові, Шина на повнім ходу сягнула головою столу.

Вона одразу ж сіла, обома руками охопивши забиту макітру, аби переконатися, що та не розкололася надвоє. Крізь проступаючі на очах сльози Шина краєм ока побачила, як хлопець намагається підвестися, але раз у раз це йому не вдається. Та вже за мить, він зміг оволодіти зціпінілими кінцівками. Встав. Щоб розпластатися на килимі біля ніг леарі. Шина почула, як клацнули зуби, коли його обличчя зустріло пухнасту сіру поверхню.

- Знов фіксатор? - єхидно посміхаючись крізь сльози, запитала Шина.

- Не жабилашя? - Алан запитав спокійно. Так, наче й не його фізія щойно з усього маху вдарила килим.

- Здивувалася. - в'яло потисла плечами вона. Сонливість брала реванш. - Ти як?

- Яжика тгохи пгикушив, - Алан перегорнувся на спину, вдивляючись у навислий над ним кут столу, котрий промайнув у сантиметрі від його черепа мить тому. Він ще раз ковтнув сповнюючу рот кров. Відкушений кінчик язика вже почав відростати. - Уше гагажд

Прийняти сидяче положення йому вдалося не з першої спроби. Він відчував слабкість в усьому тілі. У голові паморочилося так, що здавалося, наче невеличка кімната зараз перегорнеться догори дригом. Форх поступово вивітрювався, лишаючи по собі лиш порожнечу та втому.

Обережно, намагаючись не робити різких рухів, Алан пошукав поглядом коробку сміттєзбирача. Знайшов. Та вона була занадто далеко. Кроків сім. Не менше.

- Єдиний шлях до втечі за моєю спиною, - втомлено посміхнулася Шина. Понуро опущені плечі, та втомлений голос контрастували з грайливо лупцюючим ні в чому не винного килима хвостом - Чого макітрою крутиш? Я перед тобою. І тобі не втекти

- Я й не жбираюшя тікати, - кров вже не текла, але чималий шматок сирого м'яса у роті заважав говорити. Та й язик ще не повністю відновився. Не бачачи іншого способу непомітно його позбутися, хлопець проковтнув слизький комок сирої плоті. Алан пошукав поглядом відповідь на запитання Шини. Йому трапилися дві пусті склянки з-під форху. - Пити хошу, прошто, - нехай і чергова відмовка, але цього разу йому не довелося брехати. Пересохле горло жадало хоч краплю вологи. Та й присмак крові йому дуже кортіло перебити чим-небудь.

Шина прослідкувала за його поглядом. Її посмішка стала ширшою. А хвіст пришвидшив удари, дивним чином диссонуючи з пронизливим драматичним ритмом пісні, котру їй нещодавно кортіло перемкнути.

- Штгивай, - мовив Алан. Бачачи що Шина вже готова була до спроб підвестися на ноги - Я шам піду.

- Який самовпевнений, - підмигнула йому Шина, нахиляючись, щоб зазирнути у очі. Настільки близько, що Аланові довелося затримати дихання, аби тонкий нюх леарі не відчув запаху крові. - Жадаєш втілити у життя мій план, навіть не знаючи деталей?

- І чого ти хочеш? - запитав він, ховаючи погляд від двох грайливих вогників, що танцювали у глибині її втомлених очей.

- Для початку, щоб ти сидів тут і чекав на мене - посміхнулася Шина ще ширше. Солодкий терпкий аромат форху, котрим віяло її дихання, змусив його серце прискоритися.

Алан майже почав знову сперечатися.

- Тихо - мовила Шина, та одним стрімким рухом підхопилася на ноги. Похитнулася, але втримала рівновагу, вчепившись у край столу. - Слухайся лисичку, - вільною рукою вона підштовхнула фелірмет, і той покотився, впавши біля Аланових ніг. - І пошукай, нам щось більш приємне. - переможний погляд, з висоти її невеличкого зросту, поставив крапку у їх нерівній суперечці.

Нетвердою ходою вона рушила у бік кухні, чуючи як алан заглушив пронизливу ноту, перемкнувши пісню . Тихі перебори струнного інструменту сповнили кімнату. Нарешті.

Лиш, відвернувшись від Алана вона отримала змогу дати волю вируючим емоціям, котрі вона старанно ховала за жартами.

Шина обережно ставила ноги, боючись втратити рівновагу. Та згадуючи усе нові слова, якими можна було б облаяти себе за дурість.

"Скільки їх там?" - просте питання виникло само по собі, розірвавши на клаптики тиху бесіду "ні про що".

"Я перемкну мелодію, якщо ти не проти" - не більш, аніж недолуга спроба вбити повислу тишу. Випередити відповідь, котру вона не хотіла чути.

Шина зчіпила зуби. Нігті до болю впилися у долоню. І лише хвіст продовжував слухняно грати свою роль, грайливо лупцюючи молоду леарі по голим ногам. Задираючи поділ плаття значно вище, аніж вона коли небудь могла б собі дозволити. Але зараз їй було на те байдуже.

"Будь ласка. Нехай усе спрацює. Хоч трохи часу ще дай. Ще один маленький шанс, щоб усе виправити" - молила вона Велику Матір