Сон обважнілого розуму

І бачив він, як лежав в гамаку, між горіхом і тендітною сливою,

Як червень топився в суцвітті застиглого дня,

І небо промінням, здавалось, покощене ярою зливою,

Як нудьгою солодкою зрима відсутність твоя.

І струшував павітер з листя горіха на аркуш комах, —

Метушливі тире, личинками сонечка та мурахами,

Розтікались шафранові крапки від слів по руках,

Живими й нарешті щасливими, вільними знаками.

Він більше не думав про розмір та виміри слів,

Живою палітрою сонця втішалися роздуми,

Тобою – відтінками, неба блакитного спів…

І окутував сон теплим голосом червня…

Сон обважнілого розуму.

17.06.2019