Жовті тюльпани

І по волі, руки обіймають жовті тюльпани.

Не хоче дівонька думати, що це її коханий.

Та щоки червоніють, долоня трясеться...

Коли вже це в світі схаменеться?

Сухе повітря колихає прапор над труною,

бажає так героям, відпочинку та покою.

Мовчить, у думках дивиться на нього,

такого рідного, щирого та дурного...

Питає бідна, лише губами: «Чому?»

Дивиться на неї спокійно, думає що сказать йому.

Лише посміхається, каже: «Я тебе люблю,

і настав ранній час, на той світ я іду»

Падають окропом сльози на тюльпани.

Дівчина цим, все тре й тре на душі рани.

Щоки від горя бліді, долоні ще тремтять,

Вона лише буде дивиться на нього і мовчать.