"Покарання"

Мрію я знову про медовії очі,

Ніжність тих вуст, що палкі серед ночі

До тла я згораю, тебе відчуваю,

Кожну хвилину себе лиш благаю.

Ти не лети, моя душенько юна,

Хто його знає, можливо, фортуна?

Розум мовчить мій та серце тріпоче,

Хочу всього я тебе — це дівоче!

Страху вже немає, іду я до нього,

До ніжності рук, як за голосом Бога

Тепло відчуваю, мурашки по тілу,

Втрачаю себе, хоч аби не згоріло!

Палке те кохання і довгії ночі,

Цілунки бажання, я більшого хочу

Не тіло, не розум, а всю твою душу,

Я п'янко допити себе тебе змушу.