Поетична халепа

Затовкли нашу зграю в дрібний кабінетик Драча -

Щоб не лазили, мабуть, безладно (бо потім не виловиш)

Коридорами Спілки - і ми, поетастрові виливки,

Рахітичні рапсоди, ми, банда дрібних потерчат,

Опосіли кімнату, й, утікши, нещасний Іван

Побажав нам удачі та успіху в (начебто) творчості

І полишив пташат мовчазними, прибитими почестю,

Тож примарою зрапта між нами поезії пан

Змалювався та зник, мов Хосроу Анушірван.

А тоді, гиля-гиля, погнали до зали на звіт

І було там просторо, придатно до гри баскетболами.

Наші лідерки дві привіталися, стримано зболені.

Ми струснули гілками - та вірші посипали з віт.

Я не слухав, що інші нездари лепечуть у світ -

Коло мене сиділа розкішно оформлена дівчина.

Я давно планував упіймати на вудку цю рибчину

І між нами стосунків створивши сяйний моноліт

В еротичний направити долі самотній політ.

"А куди це ти йдеш?" - пролунав паралітик Петро

І я певно згадав обіцянку його допровадити

До хатини, невдало, невчасно, з усякими вадами.

Все зірвало. Загибло. Почапали ми до метро.

Лівий берег. Доїхали. Ніч уже. Осьде житло.

Не цілунки з обіймами та насолода обіцяна.

Це життя недолуге - по серцю панахає крицею,

А віршата дурні - то байдуже зачухане тло,

що у закуток мертвий зненацька мене завело.

Я довіз його чесно та зняв йому чорні штани

офіційні, змінівши домашньо спортивками.

Він читав нам Верлена. Я радше би бавився з дівкою.

Та розбіглася зграя - і всі позникали вони.