День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / #киянин (110)

важке бурмило

у неї рвалось і боліло

і в тілі гинула душа

ламаючи прозорі крила

а я не мав її крижа

за мідну ламану копійку.

пірнув у вечір, мов у став

сусіда на гітарі дринькав

у небі янгол кружеляв

її палило та ломило

з коріння до самих верхів

а я своє важке бурмило

у телевізора встромив

в його печері непросторій

гула остання новина

і плетення чужих історій

мене занурило до дна

скляної призми. а у небі –

у небі – колесо пливло й

непрогнозований перебіг

складав життя похмуре тло

на самоті вона сиділа

і серце билося у ній

співало і словами нило

схиляючися до війни

і свого пана господаря

бридкий кривила мстиво вид:

він мав на голові дві тварі

немилосерден і несит

і надворі тогді смеркало

як я до неї підійшов

зустрівши слово неласкаве

і від образи похолов

і чорнобілого екрану

світився каламутний став

мені було вставати рано

та я сидів і не лягав

та несподіваній образі

до ранку ради я не дав

і, втомлено, за котрим разом,

жони чужої возжадав

...

undyber

Дванадцята година (2)

Рація працює без утоми,

бубонить Се Жест у мікрофон.

Я хотів би повернутися додому -

та не потрапляє тон у тон

і нечутно плаче та співає

за кермом крилатий Ертебіз.

Що мені збулося я не маю.

Що від мене хочете ви, місс?

Срібний скальпель, наче ієрогліф,

затанцює в пальчиках тонких.

Серце вирвано. Тепер же край дороги

на клінічний можна впасти сніг

...

undyber

Дванадцята година (1)

Нас бажає пані чорноока

та в німецьких шоломах синкліт.

Я чекав на тебе стільки років,

полював на тебе стільки літ.

Як опівдень башта проголосить

висне без гальмів автомобіль

і мене одним ударом скосить.

Все було написано тобі.

Все було спотворено й забуто.

Все загрузло в баговинні книг.

Вірші ці – донесхочу отрута.

Стид, ганьба, марудище та сміх.

...

undyber

Хвартушки

я знаю все про що я можу знать

тепер ми будем бігати у травах

і забувати в мороці - знання

задля любові срібних солоспівів

задля любові солоспівів золотих

сплітати будемо гірлянди звар’ятілі

на тіло ніжне кидаючи тіло

в цілунках сумовитих потопать

і янгол дивиться, пильнує вартовий

та ніч густа і нас йому не видно

ми лежимо і дихаємо в ніч.

немов роти, паруючі озера

парують нас із привидом небес

ми будемо у травах беркицятись

аж поки ті під нами задимлять

і дим солодкий колесо поплута

кохання це сумне, або прощальне.

ми зникнемо - а замість нас у гай

дріади вийдуть білі танцювать

у хвартушках із бересту й сандалях

...

undyber

Пісок пустельний

Пустелі клубочиться морок.

Тремтять золоті міражі.

Колючі ґотичні собори

полудень заворожив.

Вітри показились од спраги

і риють даремно пісок,

де скинула зірка ранкова

вузький шкіряний поясок.

І білим перекотиполем

небесна тікає яса:

негода надходить як голем.

Гнівно двигтять небеса.

І кличуть присутність Господню

у райдужний промінь змії

у бурі та пеклі сьогодні

уста божевільні мої.

...

undyber

Лавися

Брова твоя тонка і вищипана,

гнучка і довга чорна вія.

Стан обіймає сукня вишукана.

Та ти холодна, як повія.

Мене чаруючи принадами,

ведеш розумний розрахунок:

мовляв, чуттів твоїх не нада нам

сентиментального гатунку.

Слова мої не мають значення.

Не має значення кохання,

хоча би й щире - неоплачене.

Мене ти кинеш на світанні

підеш назад у світу плетиво,

де певне проживає щастя,

й забудеш мною налепетане.

Стада коханців будеш пасти

суворим жезлом. А поетові

вже не позбутися напасті:

я так люблю тебе що де тобі.

Але до банку - не покласти

це почуття важке і паморочне.

То прощавай. Тебе забуть,

на жаль, не випадає, панночко.

До пекла віршороби йдуть

а рай замощено лаурами.

Ще на годинник не дивися.

Цілуй, допоки я, одурений,

люблю тебе, моя Лавися.

...

undyber

Я пес твій панночко

Упала ніч, ажурна глиба

коса в руці, а в другій том.

Чого ти давиш чорну либу?

Твоїм я ситий глевтяком.

Від нього тіло обважніло

і попрозоріло, мов лід,

яким узялась кожна жила

від уст твоїх і ласки від.

Найліпший друг мій, Ієгова,

на вухо днями прошептав:

Дарю хреста тобі соснового

покинь її, залиш, остав...

Мене покорчила дрімота

близького пекла тільки рот

римовану товче роботу

твоїх заради злих пещот.

Жагучий сон мене зминає

неначе м”якуш у руці,

і заступають, заступають

мене мерці мерці мерці...

Я пес твій панночко. Собака.

Я твій Бертран де Вентадорн.

Єгова, друг сердечний плакав,

як труйний запал не зборов.

І от за це остуда, Ноче?

Ні змах коси, ні змах плаща?

Ажурні пальчики не хочуть

цілунка взяти, дать ляща?

Та я здригнусь, напевно, й мертвим

на знак погордливий, бо твій.

Тверезо з ями вийду й твердо,

спустивши очі, наче Вій.

...

undyber

Не без київського мотиву

Це певно

досконала низка днів.

Не те що все

ладнається й вдається,

що напартолив і нагородив,

але шикується, як

Ludus Duodecim

на лінії останній.

Це певно є.

Та іншої не буде.

Такий собі дванадцятий трамвай.

Ні виходу, ні знаку, ні облуди.

І ясно так,

хоч очі закривай.

Нехай тоді

в печальному реєстрі,

що нашою бідою ні на час

не погорює,

скажуть: ся година

нарешті щире слово породила.

Як чобіт між

кросовок адідас.

Негусто випало.

Увага як

грузило.

Червневий шал -

лютневі холоди.

Ні дня ні ночі.

Ані посуха, ні злива.

І піднімає

зграя вересклива

своєму старшому божку

на ймення Див...

...

undyber

Сонет

То байдуже, коли орда знавців

Рве на рядки сонети злототкані й

Вимацує мені сердечні рани

З потіхою тяжкою на лиці.

Тобі цей вірш. Одній тобі. Єдиній.

Та блякнуть кров'ю писані слова

і замок вогняний, що я зладнав,

перед тобою кришиться і гине.

Тобі я на шанобливу офіру

низав намисто вишуканих рим,

але любов моя не знає міри.

I що - тих язиків бляшаний грім,

як ти мені сама складаєш вирок

У погляді, поблажливо сумнім...

...

undyber

санскрит навприсядки

мама мила раму

раму мила мама

поспішайте, мамо сіто

ми несемо воду ситом

гей гоп, шіді ріді

пісня у форматі міді

серце, чом же ти не криця

надавали нам по пиці

ми писали, ми писали

наші пальчики устали

ой, лихо, не петрусь

бо уже не розігнусь

заспіваймо як навчили

пісню про павла тичину

гей гоп, пранаяма

всіх панів до ‘дної ями

від мерефи на чугуїв

ми навпочіпки крокуєм

раз два, аватара

час уже здавати тару

з лісу вийшовши, равана

вийняв ножик із кармана

всьо равно єво нє брошу

патамушто он хароший

ойра, не далеко

занеси мене, лелеко

наші гімни на санскриті

ми пливемо у кориті

не гори бо, милий раю

я тобі ж іще заграю

Москва, третій рим

хай же дідько буде з ним

...

undyber

Віланель

Я бачу серця стіни голі,

Бо вже не вернеться вона,

Любов не вернеться ніколи.

Круки прокинулися долі,

Землею котиться війна.

Я бачу серця стіни голі.

Упали замки вічні долу

І книги віддано вогням.

Любов не вернеться ніколи.

Кружля загибель видноколом,

і тільки крилами війне -

Я бачу серця стіни голі,

І золотий Аркіти голос

з моїм зливається в одне:

Любов не вернеться ніколи.

Сердечко вирвано віоли

І тільки помсти бачу лик.

В мойого серця стіни голі -

Любов не вернеться ніколи.

Любов не вернеться повік.

...

undyber

нас татуйовано фігурами

нас татуйовано фігурами

їх зміст високий і святий

серця кинджали змії гурії

троянди кораблі хрести

орел сидить на плечку лівому

в Наталі з правого руша

на кораблі великім білому

шукать америку душа

і генуезця ворохобного

там видно постать на мості

і синім виколото коміром

слова на горлечку святі:

‘все починається негодою.

земля безвидна і пуста.

ширяє дух мій понад водами

мого пустошного життя.’

і на вершині груді білої

ковчег застиг і з нього ной

на протилежну гору дивиться

і зачудований тобой

і кольорова і незлічена

на мене блимає очва

і пролітає непомічено

птах мимо нашого вікна

тобі несе оливи гілочку

але Наталі не знайшов

не зупинить потопу вічного

і світу загниває шов

і він розлазиться і репає

немов обдертий кобеняк

а бог тебе ‘до себе требує’

і хмар колошкає сіряк

ти розмальована й розмічена

мене цілуєш в темноті й

лепече мій язик скалічений

слова забуті та святі

...

undyber

ізнову паперові човники

ізнову паперові човники

словами змірено зачовгані.

пливіть собі за течією

як попередньо, не керовані

ні головою нічиєю,

ні недостачею сердечною,

ні суперечкою негречною,

ані бажанням заробити

на прожиття хоча би дечого,

а так собі, мішком прибиті,

пливіть, корито за коритом,

змішавши засоби лінгвістики в

приємні та плескаті істини.

...

undyber

відпусти

мене сьогодні ти, благаю, відпусти.

мені не вільно. шось мені злостивиться.

од слів твоїх, побожних і святих

у мене шкіра репає на вилицях.

дай погулять самопаски по вулицях,

де суне лавою веселою народ.

я не втечу від золотого вулика

не бійся, я не скам’янію, наче лот

ова жона кристалом натрійхлористим,

бо твій гачок у мене в язику.

ти знаєш, на мені нема знаку.

однак, я твій, в усім своїм убожестві.

ще раз. один. я кроввю задурманений.

дай благоденственно сьогодні помовчать,

життя упитись недолугими обманами.

дай відпочити від твоїх заклять

лунає де торохкотлива музика

де сіру хмару чеше хмарочос.

і я прийду й скажу: кохання не вдалось

і буду знов устами заскорузлими

цегельні вірші класти і прості

у недорікій і смертельній щирості.

я буду знов. дай злості розпошириться.

мене сьогодні ти, благаю, відпусти.

...

undyber

Череватий чортик на полиці

Дощить, як і дощило цілі дні.

Дорогу в місто застеля калюжа.

Біль головний у скронях наче ружа,

що пелюстки розпукує бліді.

І вірш лежить перлиною на дні

далекому, де тиск води нестерпний,

з якого серце в клітці грудей терпне й

очей ікринки вдавлює брудні.

Дощить, як і дощило цілі дні.

Атлантика тумани викидає

на берег, дошками застелений до краю,

де починається асфальту цілина.

Де в підземеллях мешкає розпука й

росте, спухаючи, неначе шампіньйон.

І дощ низьких сягає підвіконь;

і як змія, що випущена з лука,

летить метро близький кусати обрій,

що наче лікоть власний надвиса.

Ця ліхтарів цитринова яса...

Ми пропадемо в ній, неначе обри.

Бере мене сьогодні страх даремний.

все буде добре. Як новий автомобіль

у небо сонце викотить кататись.

Калюжа висохне. Зів’яне в скронях біль.

Й мене забуде супоросий гемон.

...

undyber

Який з мене до біса класицист

Який з мене до біса класицист!

Я рвати ладен голими руками

цей вірш, щоб виючи вовками

рядки у світ тікали через міст

кленовий... До сонета, бач, заліз,

і в нього душу вклав, неначе камінь

мертвотно магнетичний. Заарканив

я зграйку рим. І вбив їх до заліз.

Як тиші хочеться поглухлому мені

від плачу й стогонів, коли вони одні

зі мною Чорним шляхом шкутильгають...

Такої тиші - аж кричить вона

і б’є крилом врата закриті Раю...

А бог на неї лається з вікна.

...

undyber

На мотив "Вавiлону"

Та й вже,

як то сказав Бубела.

Пірнасті комунарики летять,

дудукаючи в труби тарантелу,

і тільки залишається чекать

гірких подій останнє

розгортання,

яке відоме нам заздалегідь.

Зоря у небі спалахне й розтане

зоря дрібна розтане та мигне

і згасне, мов піщина в колбі.

немов піщина жалюгідна.

Та за мить,

усе що досі міниться й болить

не буде більше та піде до Пана,

безвидну землю залишивши на воді

без кола рятівного.

На дорогу

нам хочеться, далеку, як і решта,

аби кінець -

кукУ мені нарешті -

і видиво криваве Курукшетри.

Такий собі позаторішній герць.

Таке-бо вештання чуже межи століть

не те що вдягнене, але не зовсім голе -

якщо є мить,

тоді питаю - де ж ти? -

де на землі влягає льодовий

щит із прорубаним хрестом –

мов океаном -

і плеще

у безодню водохрещі,

і тільки серце висне на краю.

...

undyber

Від паничів

перекуєм орала на мечі.

здамо ікони й купимо м'ячі.

нехай не плачуть люди, живучи,

але в глибокі падають шезлонґи.

нехай у дзвони дзвонячи та ґонґи

баламкаючи, заспівають зонґів,

із коломийок зроблені й пісень.

про це усі дізнаються ген-ген

із ексклюзиву у газеті "День"

і фолькіше, можливо, беобахтер.

але коли від Сяну і до Сяну

по звичному, хай бізнесовім, пляну

у колонадах між каріатид

у сяйві мармуру постане Україна

що вже нізащо та ніколи не загине,

на межах Азії остання з Атлантид,

я хтів би бачити, що ars так само longa,

що, стиснені в обіймах уночі,

Абесалом щасливий та Етері,

та у густому межизорянім етері

як і колись, перекликаються сичі...

...

undyber

Кошмар (2)

Спектакль фантасмагоричний

посеред ночі в мене виник.

Про це казати би не личить

Хома бо скажуть халамидник.

Але було. Мені воістину

явився янгол, пір’ям напханий,

розгромну дать характеристику

моєму смертному хававканню.

Він був і грубий, і цинічний.

Рядки мої назвав халявою

і змусив, царський мов опричник,

божиться клятвою кривавою:

що я життя любовну хроніку

та мадригали чарівницям

спалю, покину хвойду Моніку

та задом перестану хвицять.

З ченцями затоваришую,

закінчу курс юриспруденції...

В цю мить, нестерпну та страшную,

прокинувся, не знавши де це я.

...

undyber

Дванадцята година (4)

Сказано що сказано – і доста.

Свято закінчилося та йдуть

ситі, п'яні, галасливі гості,

по домівках і назад не повернуть.

Дівчинка нанизує віршата,

аркушами каву розлива.

Поліцай забрав у мене хату.

Отакі у нас тепер жнива.

Дзеркало відбило наші кості,

залишивши нам коротку путь.

Хай тобі криваво перемостить,

але я би ладен і не чуть...

...

undyber

Пилозоп

А чи не зависока вам ціна,

скажіть мені, прекрасна щебетухо?

Я, звісно, змучений Спінозою Барухом,

але, пробачте, все ж не цуценя

за вами бігати, допоки чаклуватиме

ваш розум, розкладатиме на атоми

моє чуття... Образливо це нам.

Ви говоріть, я слухаю впівуха.

Віщун, ви кажете, не мною вам прорік,

а видатним заткнутися копилом.

Одначе тільки пригадайте пильно,

як упадав за вами ще торік.

Уста мої гарячі та запечені

вам шепотіли болісно й приречено

"люблю, кохаю, хочу". Чоловік

же я, ба не трава ковильна,

якої так багато навкруги.

Ви гляньте на довколишню фактуру.

У безкінечних переборах здуру

просісти можете, не дай вам вороги.

Ви ліпите таку фантасмагорію,

що думаєш, бува чи не захворіли.

Кого ж і як припнете до ноги?

Того що вам облесливо підкурить?

Я рік ходив, неначе по вогню.

Якщо вам випаде солом'яна вдовиця,

спокусливо на мене не дивіться,

потрушуючи підів'ялим ню.

Не закопилюйте губи ясновельможної -

ця гра навряд чи знову допоможе вам.

Шукайте флюгеру золоченої шпиці.

Щасти вам. Я того не зупиню.

...

undyber

Туман

Падає древо за древом в туман,

що наповзає, сріблистий коллодій.

Хто ж там блукає, безумний Боян,

ріже струною, як мертві колоди,

Дерево правди і древо любов,

Назирці тихо зі скальпелем ходить,

Листя гаряче збирає в альбом?..

(Синява тисне на хмари зі споду...)

У дощовому важкім молоці

стежкою йти і поволі чманіти...

Мряка зависла (вуаль на лиці)...

Хмари сріблисті, як мозок розкритий...

...

undyber

Іов

Я у душі, мов Іов серед гною,

сиджу паршивий, у коростах весь.

На себе сам збираюся війною,

і правда це, хоча й брехав я десь.

Колись брехав я, мов отой собака,

що брязка на подвір’ї ланцюгом.

Ця книга скарг складе грубезний том,

вмережаний дрібненько, знак за знаком.

І друзі, ті, яких зумів надбати,

та не зумів затримати, ідуть

від мене геть: мої нудні дебати

із богом - у душі колотять муть

із дна, і всі злостивляться довкола

на мене й господа, який забув мене

своїм добром, а злом не обмине.

Сиджу, душею мертвий, тілом голий.

Акриди лазять по руках, і в голові

вошва кипить. Всі жити мають право,

але не я. Слова тулю криві

і небу кидаю, що може буть не здраво,

та чи мені боятися когось?

Свого злодійника зневажив остаточно.

Нехай він благ колодязь, і пророчих

сказань, і тихо плине мовби Рось-

ріка в одне з сестрицею Сулою.

Мені молитись нікому, бо я -

я - Іов. Наче хряк лежу у гною

й на бога хоркаю, якого ся бояв

у дні, як доля лагідно віталась,

й мене ще не чурались люди.

Які ще там спасуть мене талмуди?

Я клав на них великий палець.

Мов Іов серед гною - я в душі

копаюся нечистими руками

вони болять, вони мені дрижать

од нетерпіння видобути камінь

з болота серця - збудувати в ньому

собі оселю вірну, наче смерть.

Але стопроклята мовчить до мене твердь,

і сльози - очі колють, мов солома...

...

undyber

Жінки у джинсах

***

Жінки

у джинсах і

з метеликовими крильцями.

Чоловіки

в мідних касках із

гребенем і

сандалях.

Поети в оксамитових онучах.

Ой не вписатися мені в

цей натовп

скільки не пиши.

Ой, ох.

Рука, що виразно лягає

на потилицю та

ся стискає,

нікуди не ведучи й

не фіксуючи.

Рука, почуття.

Ніби за певних умов

можна зняти відбитки

пальців, що витравили

канавки на шкірі,

візерунки мікросхем. Ох.

Якщо піти у травмопункт,

ще би вдалось

отримать офіційний

документ із печаткою,

де перелічено синці

та ін. крововиливи в

безпосередній близькости до

мозку.

Заснути б

і забути все; вже задрімав

та привиділась Антологія

укр. поезії за 300 років,

видана у 2291ому,

і прокинувсь

у крижаному поту.

Якби ж у тім

знайшлася політ. алегорія,

ну ніби пише Дехто Ренський

про всюдисущі мацаки

тисячоруких восьминогів,

але.

Ні алегорій, ні комашок,

ні онуч, а тільки

тісно тисне

душно давить

і Пєшкови кривавії в очах...

...

undyber

Лейбик

Та не брикайтесь уже, бейба,

не закопилюйте губи.

Куплю я вам фірмовий лейбик,

щоб вас нечистий погубив.

Носіть собі своє версаче,

не забуваючи, проте:

якщо любов ніщо не значить -

це в неприємності веде,

бо, як вам добре зрозуміло,

у тім основа є терпка й

без неї враз, моя ви мила,

холоне серце козака.

...

undyber

Залізна діва

мені лишилося не много

ми скоро в небо перейдем

сліпі від полум’я земного

глухі од янгольських сурем

колись-то був прозорий сонцю

руки рожевий пластівець

і з за ґратчастого віконця

радів душі її отець

красивий і легкий початок

суворий і сумний кінець

іржа проїла білі лати

втомив недокінчимий ґерць

невидний друг нетерпеливо

мантачить сяючу косу

вже небо дощ узяв у ґрати

а я все кубрика трясу

але не шістки випадають

лише полова слів пустих

після таких ото баталій

хоча б один путящий стих

і палить оком ненависно

мій друг, суддя і провідник

то чхне, а то косою блисне

до писаря порожніх книг

стоїть і чухає матню

мій хоронитель волохатий

в яку нечувану бридню

я заселився мов у хату

чимал пожар уже потух

хіба лише залізна діва

іще ворушить млявий дух

піснями про число правдиве

...

undyber

Франсуа Донасьєн

В тюрми затиснений гранітовий кулак,

кричить безумець і світи руйнує.

Серця витоптуючи, звіра коронує

законом упирів і вовкулак.

І кличе кров підвалини підмити

та хлюпнути пожежею на світ,

зганьбити землю, наче дівчину, втопити

у хвилях революції сей міт.

Він на собі, неначе на стовпі,

щодня зарубку робить Робінзоном,

щодня десятий рік безсонно

з-за обрію накликує вогні.

А світ вальсує, знищений у думці.

Краса ясніє, до природи ідучи.

Стрибають зорі, наче тенісні м"ячі,

байдужо неприступні нашій муці.

І божевільний пише свій роман,

мов на папірусі яснім Олександрії,

та наполегливо розбризкуючи мрії

отруйним зубом розрива обман:

Нема любові. Є лиш хіть і сила.

Нема душі. Наявна тільки смерть.

І межи хмар на простирадлі білім

криваво корчиться передвечірня твердь.

...

undyber

Поле крові

ішов собі як та харитя

і ніс мотузочку в руці

а хмари корчило сердито,

лежало поле в молоці

нероз’яснимого туману.

лежав гаманчик у кармані.

в житах, посталих до небес,

як божевільний, бігав біс,

а янгол плакав і крилом

плескав надломленим, тікаючи.

і чорт ловив у сіті каліча

і недоловлював назло.

і підпадьомкав полохливо

в житах, посталих до небес,

цей ангол, і тріщали крила.

і все ганявся чорний біс,

а я ішов, в руці мотузочка.

моя стежина вилась, вужчала

аж поки зовсім шлях пропав.

і я ішов заки не став.

в землі щось чавкало й гуло

і лазили чорти по норах.

свинячим пхалися мурлом

і блимали до мене скоро.

а янгол плакав і боявся

тримав крило, неначе віяло,

й зорив у небо багровіюче.

та бог у небі не з’являвся.

а я ішов собі житами

важкий і чорний наче камінь

і мене демони лякались

і жито попелом лягало.

і лазили чорти здорові

попід землею по дірках.

і шлях мій був на поле крові

і гордовитою хода.

...

undyber

Володимиру Діброві

О де ви, милі серцю покритки

та ніжні тонкосльозі байстрюки! -

гукаю в небо відчайдушним покриком

і роззираюся довкола з-під руки.

Нема. Нема. Невже повимирали ви,

неначе пресловутий динозавр?

Пішли на дно та обросли коралами -

Лук'ян Гервасій Опанас Назар

Параска Домна Феодора та Горпина...

Порозтавали мов торішній сніг.

Вже не писатиме про вас чудових книг

новий Шевченко... Часу безупинно

кружляє колесо - й раптовий рекетир

посаду обіймає робінгуда.

За димними стовпами ходять люди,

але червоні хвилі розкотить

новітньому пророку не під силу.

Програма оголошує прогноз.

'Веселка' видає 'Спінет і Силос'.

Хому читають (але це здалось).

І тільки по зусиллі нелюдськім,

чи з перепою дуже гидко стане:

в обличчі Джорджа бачиться Яким

і за повії абрисом м'яким

ввижається 'малюточка Оксана'.

...

undyber

Бутерброд

Я починаю знов на мові жестів

тобі велике ясувати почуття -

не чуєш ти, мов я далеко десь там,

зориш собі у небо, мов свята.

А не свята ти, не свята! Ти грішна

хоч за тобов зоря волочить хвіст.

Не будда ти не ілія не крішна

а бог тобі любовний пише лист

і відправляє мейлом, зализавши

конверт своїм духовним язиком -

я тілько твій і ти моя назавше,

нехай він струп налиже й сто оском.

І я не знаю чом ся в небо дивиш

коли я поряд стовпчиком стою

рулетка зоряна показує на виграш

то все твоє - ти ставила на ю

а я на тебе ставив-наставлявся

і все програв. такий-о хендехох.

і гутенабенд. швидше бутерброд.

Пробач. Бо я до бога не доп'явся.

...

undyber

Від стусового "веселого цвинтаря"

гуде між віт осінній доннер веттер

і листя рве і гонить дранґ нах ост.

я перейшов твій радасний пагост

і час останні креслити привіти.

зарано. несподіваний фінал.

цю комбінацію ми не передбачали.

цей вітер наче ґрати криміналу.

і звідки взявся тотий кримінал?

аорту порвано. прогнив на серці шов.

і розчиняється цукеркою прозора

моя рука в несамовитих зорях.

останній бог од серця одійшов.

я світ ловив та світла не знайшов.

прогорклі хвилі нагло ворохобить

і янгол піднімає мідний хобот.

сурмити буде вшосте. ну то й шо?

і свідчу: вседержитель наче злодій

іде здіймаючи риданнє та плачі.

не бійся, за гріхи я заплачу

тому завжди сприятлива погода.

я добре знаю смертницький звичай.

не з лепської зістрілися нагоди

з тобою, діду, ми, кудлобородий.

аж ходором заходить тихий рай.

яка смутна і невесела осінь

на простирадлі в пропасниці молитов...

що набазікав я і намолов...

немов останнній колос на покосі.

і гутен абенд надо мнов стоїть

і місяця кривавого мантачить.

в криниці не лишилося століть.

та це, їй-богу, ніц уже не значить.

...

undyber

З вікна. Хрещатик, 26

Ці шпилі на зачорненім небі й

жовті башти чарованих міст...

Розсипається вітер на шепіт.

таємниці запише хроніст.

І не буде, крім слова, нічого,

що народження та кінець.

Тільки місяць чіплятиме рогом

алюмінєвий царський вінець.

Ті червоною бляхою вкриті,

мов скальповані, черепи.

Наші лиця, сльозами пориті,

наші руки, слухняні й німі

їх ніколи ніхто не побачить.

Це палаюче злато шпилів,

жовті башти, і регіт собачий,

і приплив, і відплив, і приплив...

...

undyber

рятівне коло

в центральнім парку листя облітало

в карнеґі-холі - класика і смур

а нам уже граматики замало

у нас була любов і де сосюр

метро синтагмою через мости шугало

гуділи пробки з бруклина у квінс

нам лекцій Деріди не вистачало

бо ми за хмари в парадигму піднялись

там янголи собі гніздечка вили й

конкорд поодинокий зумкотів

і пропливали кришталеві каравели

на генуезький плачучи мотив

здавався світ новий неологізмом

здавався братом кожен чорний брат

а дощ ішов, на нас водою бризкав

водою зі свяченого відра

і щастя те, здавалося, убоге

довіку вічно буде й назавжди,

неначе слово, що було у бога;

як мандрівник, який дійшов мети

і ті холодні та байдужі бризки

і брязкіт дріб’язку у чашці жебрака

лунали нам іллокутивно різко,

і хмарочоси у гудзоні сторчака

в центральнім парку листя облітало

і ми чіплялися за коло рятівне

“поете мій! кричала ти, наталко,

невже і це на світі промине?”

сніги лягли на міста сірий мур

як ми кохалися несамовито й клопотливо...

але любов за листям полетіла

лишились фердинанд і де сосюр

...

undyber

На отримання гарбуза

Така пітьма, хоч око виколи й

на білу шворку прив"яжи.

Ти не прийшла. Тобі, бач, ніколи.

А я вкладайся та лежи

вже ні на що не сподіваючись

неначе смажений карась.

Тебе нема. Ти десь у далечі.

Нащо вона тобі здалась,

моя зачухана компанія,

убого спільний трапезунд...

Ну що сказати можу, пані, я

про це тепер-таки і тут?

Котився я своїми рейками,

немов бучний локомотив,

піснями сумніви загейкував

і віршами загелготів.

Любов розкішною палітрою

намалювала твій портрет.

I от, обставлений півлітрами,

сиджу, засмучений поет.

Я думав, що ми гвинт і викрутка,

чи капелюх і голова,

але дубина правди прикрої

розбила мрії та слова.

Шукавши радості навпомацки,

мені вдалося, я боюсь,

не з вами тісно зазнайомиться,

але отримати гарбуз.

Красою вашою заплутаний

даремно довго потерпав:

я виявляється опудало,

а не судьби прекрасний пан.

І от лежу, слова мережаю,

чергово хлепчучи пузир

та мріючи, коли та де вже я

сердечний запізнаю мир.

...

undyber

Порфирій мертвопетлює

Я на шматки хотів би порубати

це серце неслухняне.

Тільки ти -

у сні блаженному своєї чистоти

холодна, як сніги Нангапарбату -

не ступиш на поріг моєї хати,

що не роби.

Натомість же шматки

напоєні до п'яного любов'ю

гранатовою за твоє здоров'я -

отримавши властиві голоски

не забаряться криком сповістити

про біль помножений...

Відтак ми з муки

переходимо до міту -

як п'ятницю викінчує шабат,

немов Аншар зміняє Тіамат,

неначе сажа, стиснена в карати -

мовчить і дихає...

Ба я покраю ножиком,

не зваживши на

неминучий біль.

Нехай воно,

неначе пес Цивіль,

у лісі храмів

виє й завиває

не знаючи дороги й каяття...

Нехай,

як дереву

болючо ламле віти,

зійде на мене хладний Ельсінор,

коли тобі плистиметься

у квітах,

і вітер плакатиме

між карпатських гор.

...

undyber

Наказовий спосіб

Київ! Київ! Київ! І батогів!

Вареників! І з ними ворогів!

Львів і кутів, прямих і волохатих.

Мені шляху до спаленої хати,

або хоча би в Павлівську шляху.

Образи й образи чи образи й образи

цілком в одно мішаються одразу

і цигарки гвоздикові,

і запах Київгазу.

Цнотливих поцілунків! І до них -

розбещеного бембання! І книг,

де все це розбебехано художньо,

або малюнків, коли слів не можна.

Желізних баб! Потрухлих островів!

Безумних візій! Папуасів! Телевізій!

Виск архімедом витиснених тіл,

трамваї з рогами, що їдуть на Поділ

і з-під подолу діти безупинні.

Чиновники в оновленому чині.

Князь на горі. Княгиня під горою.

Рядами недоріки в одностроях.

Ба заваливши браму в зоопарк

біжать по вулиці, здіймаючи тривогу

важкі слони, трембіти штириногі,

і з банкомата Банківської пан

на Бреслитовський сумно визирає

й оголосивши надзвичайний стан

лепече про дванадцять бібізян.

...

undyber

Репетитор

Не потрібно зітхання та ляменту.

Ти мені відійти - дозволь

в час, коли пташиним парламентам

тонко пахне скрипкова каніфоль.

Я до неба дверцята виявив.

Я словами хмарки сколотив

над високим склепінням Києва

де блискавки негатив.

Змахни навздогін. Яблуневими

пелюстками палають чагарники

і з п'яненькими гувернерами

спускаються студенточки до Ріки,

бо Дунаю повинне з'явитися

дивне видиво у воді. А старим

накрапає у вербових китицях

свічок заповзятливий стеарин.

...

undyber

Написи на парасолi

Ось іде людина з усіма кнопками всередину

Ось іде людина з усіма кнопками назовні

Її добачають у натовпі

перепиняють і починають

натискати на пробу

людина смикається плаче

сміється брутально батькуючи нападників

вони лічать її кнопки числом сім

знаходять восьму на потилиці

жмуть її радо добачають дев'яту

на маківці тиснуть і на неї

Людина з усіма кнопками всередину

проминає гурт

що зібрався на хіднику

пильно спостерігаючи за екзекуцією

здригається, поправляє краватку

смикає плечем і спішить одійти подалі

її помічають наздоганяють

дошукуються кнопки та

не знайшовши

беруться турсати, повертати довкола

роздивлятись

кнопок не видно -

тільки бугриста поверхня тіла

чухають у потилиці й

починають бити

б'ють різноманітно й по-всякому

щоб дістати до кнопки

Людина кричить од болю

падає піднімається повзе та

знову падає починаючи зрештою

натискати сама

кнопки зсередини щоб ті

подумали що знайшли

й відчепилися

Десь далеко з'являється на хіднику

людина з кнопкою на крильцях

кнопка летить над її головою

на якій волосся наїжачене

мов од незбутного жаху

всі поряд бачать летючу кнопку й

починають стрибати щоб

дістати її та натиснути, ба

зависоко

вона летить, висолопивши

язичок і дражниться

всі втрачають останню витримку

людина з кнопкою на крильцях

незворушно чимчикує далі

звично не помічаючи веремії довкола

сачків на метелика, рогаток і палиць

що хвилею виростають коло неї

неначе рухома діброва села Бірнам

Нічого не виходить

вони беруться за

грудки й каміння вивертають

бруківку, розбирають стіни будівель

і рвуть асфальт

кнопку нарешті збито й натиснуто

але під камінною зливою -

її людина мимоволі й тихо загинула

тож прилад

втрачає всякий сенс

його викидають і

Біжать за людиною тисячі кнопок,

всадженою різнобарвними пуп'янками

так густо, що її під ними не видно

натовп росте й піниться

бо кожному пальцю тут є робота

всі тиснуть і тиснуть

людина кричить ізсередини пульта

але ґудзики такі густі

що не чутно

Юрмище прорізає тісний гурт,

обплетений колючим дротом

перед ним розступаються

проходить штепсель

у жалобі за тарапунькою

на тротуарі з'являється людина, що

повільно божеволіє на ходу

вона досягає рогу

втрачає останній глузд

волає на бога тупоче

свистить і кашляє

з-за рогу виїжджає собача будка

з санітарами

божевільного ловлять

і везуть куди треба

На башті електронні куранти

грають державний гімн

починають бити пів на шосту

і не можуть зупинитися

їх зупиняють

у небі гримить

і настає безкоштовна злива

всі ховаються хто куди, лишаючи

на хіднику одкручені гудзики

сахаються невтомно цікавих

експериментаторів

що сиплють іскрами під дощем

А над усім необорно й потужно

стогне та реве широка річка Дніпро

...

undyber
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Перша спроба зробити буктрейлер до книгиКатерина Тішенська
28.03.2024
Вітаю всіх!) Помітила, що чимало письменників, прагнучи якнайкраще презентувати твір, роблять буктре ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
Персонажі "Кола Крові.Покручі"(візуал)Milante Gotham
28.03.2024
Нарешті в мене дійшли руки зробити це, точніше розібратись, як вставляти фотки. На першій Енджел і С ... Детальніше
А про який конкурс на Аркуші мрієте ви?Леся Сагула
16.03.2024
А раптом Аркушівські Боги випадково прочитають оцей мій блог і прислухаються до наших з вами вподоба ... Детальніше
Книжковий відгукоблог №4. "У лісі-лісі темному""Соня Амбріс
28.03.2024
Книга: «У лісі-лісі темному» Автор: РУТ ВЕА 🔸 9/10 Трилер, який захоплює. Усе динамічно, цікаво зап ... Детальніше
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
На Аркуші вже:
10063читачів
112753коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: