Майже літо

Настала весна... майже літо,

поміж світу лягає тоненька струна,

наче річка вузенька й блакитна вона,

перев'язує тісно загублене місто.

Пустотливо вітер несе сухоребрик,

перевтілений в сумне перекотиполе,

А тоненька береза як дитина у льолі

омолоджує нерозчищений скверик.

Сонце світить здалеку гарячим промінням,

з-під сухих патиків визирають квіти і трави,

уже й маки повикидали свої була́ви

І павук швидко звив собі павутиння.

Просто літо скоро гулятиме простором —

полем, тим містом і здичавілим сквером.

Я щорічно бачу себе лиш суфлером,

а природа є вічним незмінним актором.