Вибуття

4980 рік за літочисленням Хартілону.

Ліс Аліас ніколи не страждав від суворого клімату. Місцеве літо не було занадто спекотним, щоб висушувати землю та рослини. Зима, своєю чергою, ніколи не мучила мешканців лісу суворими холодами.

Проте хоч якою м'якою не була би зима, її закінчення завжди було помітно. Природа пробуджувалася від сну, набравшись сил для нового життя.

Для більшості мешканців Лісу це пробудження було чимось природним, самою звичайною подією. Однак дехто з них очікували весну з особливим нетерпінням. Ельфи. Для них весна була всім тим, що вони називали життям. І початку весни вони чекали всю зиму.

Хоча ельфи і вели свій літопис за допомогою того самого календаря, що і весь інший Хартілон, вони ніколи не покладалися на нього у надзвичайно важливому питанні початку весни. Щороку ельфи дізнавалися про це від Лісу.

Ледве відчувши подих весни, ельфи з усього Аліасу вирушали в дорогу. Їх вабив Ланерел, Серце Лісу. Найбільше поселення ельфів... і найбільш мертве.

Більшу частину часу в Ланерелі з великими труднощами можна було знайти хоча б когось окрім сім'ї Доглядачів. Хіба що тільки служителів і послушників храму Койдена та учнів і наставників Школи Магічних Мистецтв.

Доглядачі були давнім родом, який живе в Серці Лісу, яке живе Серцем Лісу. Саме з цієї родини виходили наймогутніші чарівники, найвправніші клірики, наймудріші наставники. Ніхто не користувався такою повагою та не мав такого авторитету, як Доглядачі. Вони знали Ліс. Якоюсь мірою вони і самі були Лісом.

Але ж кажуть, що є друзі, які знають нас краще, ніж ми самі? Були серед ельфів і ті, хто міг посперечатися з Доглядачами в знанні Лісу. Єгері.

На відміну від Доглядача, Єгерем стають не тому, що народилися в якійсь певній сім'ї. Єгері про це кажуть, що Ліс кличе всіх ельфів, проте не кожен може цей поклик почути. Саме ті, хто почув Ліс, стають Єгерями.

Відрізнити Єгеря від решти ельфів було простіше простого. Для цього їм не потрібно було носити особливого одягу або якоїсь символіки. Вони просто були іншими.

Всі ельфи володіли неймовірними здібностями до адаптації, і першими серед них були Єгері. Найчастіше вони були нижче інших ельфів, що дозволяло їм швидко переміщатися лісом та при цьому не робити зайвого шуму і не чіплятися за гілля. Крім того, Єгері володіли дивововижними навичками злиття з навколишньою місцевістю. Варто було їм побажати, і ніхто не помічав їх. Вони немов випадали з вашої уваги. Ніхто не міг помітити вправного Єгеря, якщо він того забажає. Звісно, крім іншого, не менш вмілого Єгеря. Єгері, як і Доглядачі, були носіями благословення Койдена, бога природи і покровителя життя.

Як правило, саме Доглядачі та Єгері першими дізнавались про наближення початку весни та розносили цю звістку серед свого народу. Головною ознакою наближення весни слугувало дерево златоквіту, яке зацвітало першим серед всіх дерев Лісу та відцвітало останнім. Той день, коли розкриваються квіти златоквіту, і вважався першим днем весни.

Саме в цей час пробуджувалось Серце Лісу. І радісний ельфійський народ збирався в Ланерелі задля Свята Нового Життя.

Ланерел складно було назвати поселенням у звичному розумінні цього слова. Ельфи не звели тут жодної будови. По суті, Серце Лісу являло собою декілька великих прилеглих полян. Однак Ланерел міг дати притулок всім ельфам, що живуть в Аліасі.

Можна було би назвати будівлями споруди храму, Школи і декілька великих житлових будинків. Однак вони не були побудовані. Вони були вирощені за допомогою з'єднання божественного чарівництва та звичайної магії. Всі ці споруди були живими рослинами, чиї стовбури та гілки служили стінами і стелею. У разі необхідності жерці Койдена могли звернутися до божества з проханням виростити нові приміщення.

Коли у Ланерелі починали збиратися приїжджі ельфи Доглядачі просили Аліас виказати для них гостинність. І Ліс не відмовляв своїм дітям. Рослини, що оточували галявини Серця, тимчасово змінювалися. Вони ставали покровом для ельфів, які зібралися щоб відсвяткувати пробудження природи.

Ельфи могли розташовуватися як їм самим було зручно: дехто залишався у вирощених для гостей спорудах, хтось готувався провести ніч на узліссі галявини, інші вважали за краще сховатися від решти в невеликих зарослях кущів, які привітно пропускають крізь себе охочих заснути. Чимало ельфів влаштовувалися на ніч на деревах, адже їх гілля з такою готовністю утворювало зручні та м'які ложа.

Втім, всі ці приготування були потрібні лише доти, поки не почнеться те, заради чого усі ельфи покинули звичні місця життя та зібралися саме тут. Свято Нового Життя. Протягом усього святкування не спав ніхто, навіть новонароджені. Однак і вони не турбували інших, не заважали Святу. Можливо, вони не розуміли, що відбувається, а може саме їх чисті уми краще за всіх могли зрозуміти Ліс під час його пробудження від тривалого сну.

Свято ще не встигло розпочатися, але по всьому Серцю Лісу вже чулися радісні вигуки. Багато сімей, які зазвичай живуть в різних селищах, повністю збиралися лише тут.

Веселощі набирали свій хід, хоча ніхто не докладав до цього зусиль. У Ланерелі ельфи забували про чвари, а залишали лише суперництво. Саме воно допомагало юним талантам під час свята заявити про себе.

На одній галявині могли одночасно зустрітися поети, які читають вірші, що були написані спеціально для цього дня; музиканти, які виконують старовинні пісні та тим самим демонструють майстерність володіння музичними інструментами; молоді воїни, які змагаються між собою в мистецтві поєдинку. І при цьому ніхто не заважав іншим, бо навіть вигуки глядачів не перепліталися між собою.

Хоча для цього вже постарався не Ліс, а чарівники.

За традицією, останніми на Свято прибували Єгері. Зазвичай вони виконували роль армії та варти кордонів. Однак в цей час навіть Єгері покидали відмежування Лісу. Вони знали, що Аліас повідомить їм, якщо хтось раптом щось трапиться.

Можливо, це Свято було єдиною можливістю для Єгерів розслабитися й відпочити. Як правило, вони не розповідали нікому про те, чим займаються крім охорони спокою ельфійського народу. Про це знав лише Повелитель.

Ельфи, які вже перебували на галявинах Ланерела, навіть не помітили моменту появи Єгерів. Для них новоприбулі ніби не прийшли, а з'явилися з нізвідки. Єгері опинилися на Святі Нового Життя так, немов були на ньому від самого початку.

— Гей, Флаю! Глянь, Єгері вже тут як тут. Їх так багато, куди більше, ніж минулого року, — один із юних ельфів штовхнув у бік іншого юнака, відволікаючи того від спостереження за поєдинком двох наставників однієї з фехтувальних шкіл.

— Що? — перепитав Флай, неохоче відриваючись від видовища.

— Єгері, кажу, прийшли. І з ними багато новеньких, — повторив йому ельф, який відвернув увагу юнака від поєдинку.

Флай стрімко обернувся і швидко оглянув галявину. Серед глядачів і справді з'явилися ельфи, що відрізнялися від інших.

Гимкнувши, Флай повернувся до свого друга. Закінчивши огляд галявини, він заправив за своє гостре вухо пасмо темного волосся, що вибилося із зачіски.

— Ну, спасибі за нагадування про новеньких Єгерів, Кілю. Батько якраз тільки-тільки випустив мене з-під домашнього арешту. На честь Свята, — при цих словах Флай зітхнув, пригадавши декілька минулих місяців. — Як думаєш, батько розсердиться, якщо я викличу на поєдинок одного з них?

— Гей-гей, секундочку. Ти справді збираєшся це зробити? Єгер ніколи не буде переможений під покровом Аліаса, ти це чудово знаєш, — Кіль не на жарт стривожився за свого друга. А ще більше він злився на себе. За те, що почав цю неприємну тему.

— В колі для поєдинків без чарівництва я би з ними потягався. Та й це все одно не серйозний бій. Я здивуюся, якщо навіть до крові дійде.

— Що, Флаю, ніяк не заспокоїшся? Хочеш прославитися, отримавши обидва благословення Койдена? — в бесіду друзів втрутилася ельфійка, що до того стояла неподалік. Вона підійшла ще ближче, повільно і граціозно. При кожному кроці спідниця її довгого обтислого плаття відкривалася в місці високого вирізу та показувала стрункі ніжки всім, хто бажає на це помилуватися.

Повернувшись на голос, Флай оглянув дівчину та скривився.

— Знаєш, Ліро, якби до твоєї зовнішності додавався відповідний характер, ціни би тобі не було. А так все врівноважено: красуня, яку ніхто на дух не переносить, — заявив їй юнак.

Поки здивована такою неочікуваною і відверто нахабною заявою Ліра вигадувала гідну відповідь, Флай знову повернувся до Кіля.

— Ходімо звідси. На тій галявині, — кивнув у потрібну сторону, — ніби як трохи менше народу.

Знизавши плечима, Кіль пішов вслід за другом. На мить обернувшись, він посміхнувся залишеній на самоті ельфійці та поспішив наздоганяти Флая.

Швидко проходячи крізь натовп глядачів, друзі перейшли на сусідню галявину. Там і справді було набагато менше ельфів. Скоріш за все тому, що там не проводилося жодної події, яка могла би залучити глядачів. Сюди приходили для того, щоб перевести дух і відпочити від святкової метушні.

Флай вийшов на галявину, озирнувся та повів Кіля до узлісся. Там виднілося дерево з низько порослими широкими гілками. Молодий ельф не сумнівався, що на них можна було дуже зручно влаштуватися.

Коли юнаки підійшли до дерева, трапилася невелика заминка.

— Чи не попросиш його трохи змінити крону? Щоб нас не бачили випадкові глядачі. Та й деякі невипадкові, — попросив Флай.

— Чому я? У тебе точно вийде, ти же... — не договоривши, Кіль спіймав дуже пильний погляд. — А, ну так... Але я ще тільки послушник. У мене може і не вийде, враховуй це, — попередив він після короткої паузи.

— Вийде. Сьогодні точно вийде, — підбадьорив друга Флай.

Невпевнено переступаючи з ноги на ногу, Кіль потягнув за тонкий ланцюжок, що висів у нього на шиї. На його кінці знаходився медальйон із зображенням величезного дерева, чия крона сягала хмар. Зібравшись з думками, ельф стиснув медальйон в кулаці та закрив очі. Губи його заворушилися, але вголос Кіль нічого не говорив. Флай мовчки спостерігав за діями друга.

Через зовсім небагато часу юнаки почули тихе рипіння. Вони одночасно повернулися до дерева. Його крона повільно змінювала форму. Деякі гілки вигиналися щоб утворити зручні поди лож, інші же створювали щось на зразок стіни з листя та прикривали собою дерево.

— Молодець! Я ж казав, що вийде, — Флай першим поліз на дерево, займати краще місце.

Не довго вагаючись, Кіль вирушив за ним. На обличчі юнака відкрито читалося, що він собою задоволений.

— Послухай, щодо Ліри... Вона сама не знала, про що говорить, та й... — Кіль першим порушив мовчанку щойно юнаки влаштувалися в кроні дерева, яке прихистило їх.

— Звичайно що не знала. Та й звідки? — перервав його Флай. — Я не говорив про це нікому, крім тебе.

— Так вже й нікому? — з хитрою посмішкою уточнив Кіль.

Після цих слів Флай трохи засоромився та відвів погляд.

— Ну добре, Ная теж знає. Але ти же розумієш, у мене немає секретів ні від тебе, ні від неї.

— Я так і знав, що вона теж в курсі. Давно? — продовжував зубоскалити Кіль. Йому подобалося бачити зніяковілість на обличчі друга.

— Мені ось що цікаво, — перевів розмову Флай. — Хто раніше влаштує мені догану через те, що я нагрубіянив Лірі? Батько або Ная?

— Ная. Твій батько давно зрозумів, що Ліра не стане твоєю нареченою і майже перестав нею цікавитися — майже миттєво відповів Кіль.

— Справді? Сподіваюся, що тоді вона хоч трохи буде на моєму боці.

— Та ну, Ная вже скоріш за все втомилась від твоїх вічних сварок з її сестрою. Але, напевно, Лірі варто бути в курсі. На майбутнє.

— В курсі? Про що? — удавано здивувався Флай, поступово заводячись. — Про те, що кожне покоління Доглядачів народжується хтось, хто не наділений благословенням Койдена? Моя родина не любить поширюватися про це, ти же знаєш. Щоб не псувати бездоганну репутацію сім’ї.

Говорячи це, Флай увійшов в раж. Це була болюча тема, яку йому навіть майже ні з ким було обговорити.

Коли в дитинстві з'ясувалося, що Койден не чує слів, з якими до нього звертається юний Фландалар, це було величезним потрясінням для дитини. Оговтавшись від такого шоку, Флай згодом змирився з тим, що не зможе виконувати в суспільстві ельфів ті функції, які споконвіку виконувала його сім'я. У цьому йому чимало допоміг його друг, послушник у храмі Койдена в Ланерелі Кільтіар.

Їх дружба пройшла крізь багато десятиліть, поки обидва молодих ельфи дорослішали і набиралися знань і вмінь. Кіль вже готувався ось-ось перейти з послушників у клірики. За його підрахунками, йому залишилося всього кілька років.

Флай же дуже багато часу приділяв мистецтву фехтування. Саме через це з часом виникло його захоплення Єгерями. Одним із учителів Флая, хоч і недовго, був досвідчений Єгер, який лікувався в Ланерелі від ран. Юнакові так і не вдалося дізнатися, хто або що поранили цього сильного бійця. Але Флай встиг багато чому від нього навчитися.

Надалі його батько пошкодував про те, що умовив старого ветерана повчити свого сина. Флай мріяв стати Єгерем. Але жодного разу за весь літопис ельфійського народу Доглядач не ставав ще й Єгерем. Хоча, як визнавав Єгер-наставник, Флай цілком міг би це зробити.

Оскільки Койден не чув молитов Флая, юнак просив своїх родичів звернутися до божества з проханням наділити його іншим благословенням. Однак ніхто не погодився, побоюючись несхвалення Ніандалара, батька цього молодого і гарячого ельфа.

Тоді в запалі юнацької нерозсудливості Флай спробував силою домогтися визнання його Єгерем. Він бився з молодими Єгерями, намагаючись довести всім, що він кращий боєць, ніж вони. Однак як не старався, Флай жодного разу не зміг перемогти. Всі свідки поєдинків визнавали, що молодий Доглядач був сильнішим чи рівним цим Єгерям у військовому мистецтві. Проте він ніяк не міг перемогти. Єгер не програє під покровом Аліасу. Цього не дозволять ні Ліс, ні Койден.

Коли Ніандалар дізнався про витівки свого сина, він замкнув того в стінах рідного будинку. Флай не міг виходити навіть до Школи Магічних Мистецтв. Спроби спіткати мистецтва чарівництва, виявилися також марними для юного Доглядача, оскільки він не народився із необхідними здібностями. Але крім Магії в Школі навчали ще багатьом корисним речам.

Треба визнати, що Флай прагнув повернутися до Школи. Щоправда, не через можливі знання, а через Наєлін.

— Гей, ти куди зник? — Кіль замахав рукою перед обличчям Флая, намагаючись привернути до себе увагу.

— Пробач, задумався. Знаєш, Ліра могла б і здогадатися, що зі мною щось не так. Вона не дурна, та й чарівниця здібна. До того ж, багато часу провела поруч зі мною.

— Та вже чимало, — посміхнувся Кіль. — Чого це твій батько так довго мріяв вас посватати?

— Я ж тобі вже пояснював, хіба ні? Це через дядька. Тато сподівався, що я піду по його стопах.

Дядько Флая, Хірадалар, був таким самим позбавленим благословення Доглядачем свого покоління. Однак він знайшов своє покликання у магічній справі, і став вельми майстерним чародієм. Таким чином, він компенсував свою нездатність звертатися з молитвами до богів і творити божественну магію.

Бажаючи своєму синові схожу долю, Ніандалар відправив Флая навчатися чаклувати. Однак у юнака не було ні таланту, ні інтересу до цього. Ніандалар був впевенний, що насправді Флай має необхідні здібності, як і його дядько. Просто молодий ельф через впертість не хоче їх проявляти. Тоді Батько спробував прищепити Флаю бажання навчатися магії за допомогою однолітків. Його вибір припав на Ліаралін, найталановитішу дівчину, що навчалась у Школі. Крім первісної мети, він сподівався ще й посватати Ліаралін і Флая. Всіляко намагаючись їх зблизити, Ніандалар ледь не домігся протилежного ефекту.

Цей випадок наочно показав, що навіть наймудріші з ельфів здатні помилятися. Флай і Ліра не зійшлися характерами та постійно сварилися. Зрештою Ніандалар здався і визнав марними свої надії одружити сина на цій чарівниці.

Тим радісніше було для нього, коли Флай раптово виявив бажання відвідувати Школу. Те, чого не змогла зробити найталановитіша учениця, з легкістю зробила її сестра, яка також навчалась магічним мистецтвам. Ледве Флай і Ная познайомилися, як між ними проскочила якась іскра.

— А, так, справді. Ну, це один з небагатьох випадків, коли Ніандалар визнав свою поразку. Можеш пишатися цим, — заявив Кіль.

— Це вже точно, — посміхнувся Флай.

— До речі, чому я сьогодні знайшов тебе без Наї? Я думав, ви прийдете на Свято разом, — запитав Кіль, влаштовуючись зручніше.

— Вона разом з Лірою буде влаштовувати якесь особливо ефектне видовище під час святкування. Відразу після свята їх визнають закінчившими Школу, і це буде чимось на зразок випускного іспиту. Ная просила не відволікати її до того, як вони закінчать. Їй магія дається не так легко, як Лірі, — пояснив Флай.

— Ось воно що... Треба буде їх привітати, — простягнув Кіль.

Тільки-но Флай відкрив рота, щоби щось сказати, як його увагу привернуло яскраве зелене сяйво, що розлилося в небі над Ланерелем.

— О, зараз почнеться офіційна частина.

— Тоді підемо. Недобре вийде, якщо ми пропустимо промову верховного жерця.

— Еге ж.

Друзям довелося поспіхом злазити з такого затишного дерева та попрямувати до центральної галявини. Там верховний жрець Койдена виголосить традиційну промову, текст якої не змінювався вже багато років. Потім, так само за традицією, слово перейде до правителя ельфійського народу. Він, як правило, намагався надовго не затримувати своїх слухачів.

І лише після того, як із промовами буде покінчено, розпочнеться святкування. Хоча сторонньому спостерігачеві, якби він раптом опинився в Аліасі в цей час, сповна могло здатися, що святкування почалося вже давно. Однак насправді до цього моменту ельфи лише відпочивали від дороги, або шукали спосіб згаяти час перед справжнім святом.

***

Незадовго до того, як над галявинами Ланерела розцвіло сяйво, в будинку Доглядачів сталася незвичайна зустріч.

Верховний жрець Койдена нечасто відвідував цю будівлю. І якщо вже його запрошували просто перед початком Свята Нового Життя, то повинно було статися щось особливе. Біля входу жерця зустрів Ніандалар. Цей ельф користувався великою повагою як серед звичайних ельфів, так і серед своєї родини. Отримавши від нього запрошення-прохання відвідати будинок Доглядачів перед початком урочистостей, верховний жрець дуже здивувався. Але ще більше він здивувався, коли Ніандалар особисто зустрів його, а не очікував у своєму кабінеті.

— Вітаю тебе, верховний жрець Кайлавіре. Я радий, що ти прийняв моє запрошення, — Ніандалар трохи вклонився, виявляючи свою повагу. Як Доглядач, він не був зобов'язаний цього робити, проте вважав за краще дотримуватися етикету.

— І я вітаю тебе, Ніандаларе. Хай буде з тобою благословення Койдена, — також згідно з етикетом відповів Кайлавір.

Говорити такі слова Доглядачеві було безглуздо, бо ж він народжувався з таким благословенням. Однак, з огляду на ситуацію з юним Фландаларом... Ніандалар, певно, мріяв про благословення для свого сина, хоча ніяк і не міг вплинути на це.

— Прошу, ходімо зі мною. Моя справа не забере багато часу, — сказав Ніандалар, махнувши рукою вздовж коридору.

— Так звичайно. Сподіваюся, це і справді ненадовго. Як поживає твій син? Він вирішив, чим займеться у своєму житті?

Перед тим, як відповісти, Ніандалар уповільнив крок і ненадовго замислився.

— Так, ми з ним обговорили його майбутнє. По закінченню свят він відправиться у королівство людей разом із торгово-дипломатичною місією.

— Королівство людей? Доглядачі — один зі стовпів нашого народу. Ні до чого їм залишати Ліс! Тим більше, що йому робити у людей? Він лише витратить там час, — Кайлавір щиро здивувався словами Ніандалара.

— Ти говориш так саме, як його мати, — посміхнувся Ніандалар.

Озирнувшись, він поманив верховного жерця до вікна. Спершись на стіну і не відриваючи погляду від панорами Ланерела, Ніандалар продовжив:

— Наш Повелитель погодився з моїми доказами, і рішення вже прийнято. Нам потрібні людські товари. Вироби з металу, незвичні для нас тканини... Та хіба мало чого. А люди дуже хочуть наші трави для своєї магії. Та й крім них нам є, чим торгувати. А правителю вже набридли вічні сутички з браконьєрами на межі Лісу. До того ж, він не хоче знову розв'язувати війну. Хоча ми і більш вправні воїни, людей набагато більше. Згадай, як важко ми перенесли війну двісті років тому. І якою безглуздою вона була.

На це Кайлавір лише зі згодою кивнув. За минулий час ельфи досі не відновили свою чисельність, в той час як населення людей зросло багаторазово. Весь Ліс оплакував кожного загиблого воїна. І, як не сумно це визнавати, війна і справді вийшла безглуздою.

Перші напади людей з королівства Ревелія були з легкістю розбиті практично без втрат з боку ельфів. Зрештою, Єгері не здатні зазнати поразки під покровом Аліаса.

Потім ельфи наважилися на контратаку та пішоли в наступ. Вони захопили кілька малих міст, коли аж раптом повернулися назад до Лісу. Ельфи не захотіли жити на захопленій землі, поза територією рідного Аліаса. Та й усвідомлення того, скільки же хоробрих воїнів загинуло за непотрібні для ельфів землі, жахнуло весь ельфійський народ.

У підсумку, королю людей було послано пропозицію про мир, в якій було обумовлено, що люди не більше не стануть намагатися проникнути до Лісу під страхом смертної кари.

— Повелитель вирішив, що Флай ідеально підійде для відновлення давно перерваної торгівлі. Він — представник родини, шанованої всіма ельфами. Його слово цінується високо. Крім того, його присутність послужить доказом нашого бажання миру й торгівлі, а не війни.

Ніандалар прекрасно усвідомлював, що його син в якоюсь мірою буде виступати добровільним заручником у людському королівстві. Але згнітивши серце він пішов на цей крок заради всього іншого народу.

— Так, можливо ти і Повелитель праві. У людей дуже швидке життя. Хто знає, що дадуть нам їх нові товари?

Відвернувшись від вікна, Ніандалар повернувся до верховного жерця.

— Ходімо. Ми вже майже дійшли.

Кайлавір кивнув і пішов за господарем будинку. Буквально через хвилину вони зайшли у велике світле приміщення. Вікон в ньому не було, проте магічні світильники давали досить світла.

У цьому приміщенні знаходилося близько двох десятків ельфів, зайнятих бесідами в маленьких групах. Оглянувши присутніх швидким поглядом, Кайлавір побачив, що тут зібралися всі найперспективніші та найталановитіші молоді чарівники й священники, а також дехто з числа найбільш досвідчених заклинателів.

Почувши звук кроків, вони усі перервали свої розмови і повернулись до новоприбулих.

— Я радий, що ти прийшов, Кайлавіре. Нілар зібрав всіх тут по моєму проханню, — почувся голос з найчисленнішої групи ельфів.

З цієї групи вийшов Хірадалар, старший брат Ніандалара.

— Ми чекали тільки на тебе. Мабуть, тепер уже не варто тягнути час, чи не так? — запитав Хірадалар, вийшовши вперед.

По залу пролунав гул схвалення та нетерпіння. Всі ті, хто прийшли по запрошенню Доглядача, не знали, чого хоче від них Хірадалар. Він цього досі так і не сказав, оскільки бажав розповісти про свої плани відразу всім, кого хотів зібрати.

— Я не заберу багато вашого часу. Я хочу розповісти вам про мої останні дослідження, а потім... Потім я попрошу вашої допомоги, — почав свою промову Хірадалар.

Присутні почали здивовано переглядатися і перешіптуватися. Зазвичай чарівники не просили допомоги у своїй діяльності, окрім як у своїх учнів або наставників. А зараз Хірадалар хотів звернутися до такої кількості ельфів одночасно... При тому, що багато хто з них були кліриками, а не магами. Ніхто з присутніх не міг зрозуміти, що ж замислив Хірадалар.

— Заспокойтеся, прошу вас! Тиша! Мені потрібна тиша! — чарівник відчайдушно намагався заспокоїти своїх слухачів. Коли ж йому це вдалося, він продовжив:

— Усі добре знають, що наш дім, Ліс Аліас, має власний розум. Койден зробив своє перше творіння в нашому світі дійсно незвичайним! Однак за весь час нашого життя під покровом цього могутнього розуму нам не вдалося заговорити з ним. Розум Лісу відрізняється від нашого розуміння. Так, звичайно, серед ельфів є Єгері, які почули звернення Аліаса. Однак після цього жоден з них не чув ліс повторно. Я довго домагався цієї інформації, вже повірте мені.

Після цих слів знову відновився гомін. Цією інформацією не володів ніхто із присутніх. Єгері зазвичай не поширюються про своє життя. Хірадалару, мабуть, нелегко дісталися ці відомості.

— Більш того, Ліс жодного разу не звертався ні до Доглядачів, ні до священників, які користуються прихильністю Койдена, — продовжив Хірадалар, коли голоси затихли. — Чи не так, шановний Кайлавіре?

— Все правильно. Я сам неодноразово намагався заговорити з Лісом. Але Койден не дарував мені цього, — визнав верховний жрець. — Можливо, сам Ліс не хоче з нами говорити. А Койден прислухається до свого першого дітища більш чуйно, ніж до нас.

— Однак, можливо все інакше? Койден створював Ліс наодинці, і наділив його розумом теж самостійно. У той час як нас створювали всі боги разом, а не тільки Койден. Можливо, в цьому вся справа? Наш розум відрізняється від розуму Лісу через божественне втручання!

Ці слова викликали бурю обговорень. Втім, саме цього Хірадалар і домагався.

— До чого ти хилиш, Хірадаларе? — похмуро запитав Кайлавір. Він не зовсім розумів, що тут відбувається, але у нього було дивне, недобре передчуття.

— Я багато років витратив на те, щоб по крихтах зібрати всю доступну інформацію про Ліс і його сутність, його розум. Я впевнений, що можливо досягти того, чого так довго не міг зробити наш народ — можливо заговорити з Лісом так само, як ми говоримо з Койденом. А можливо навіть так само, як ми говоримо один з одним. Адже і ми, і Аліас — творіння Койдена.

— Про що ти? Якби Койден хотів цього, він давно дав би таку можливість комусь зі священників або Доглядачів! Невже ти хочеш порушити його волю? — суворо запитав Кайлавір. Йому все більше не подобалось те, що відбувалося.

— Я не хочу порушувати його волю! Я хочу здійснити те, чого колись бажав Койден, але не зробив. Можливо, тоді він цього не вмів, у нього просто не було досвіду. А потім він переклав це на наші плечі. Адже не дарма же Ліс звертається до ельфів. Не дарма Койден заповідав нам жити тут. Ви тільки уявіть, чого ми можемо навчитися у цього могутнього розуму, що існує від самого світанку Хартілону, задовго до того, як боги створили розумні раси?

Це був останній аргумент Хірадалара. Він зібрав в цьому залі не просто талановитих чарівників і кліриків. Він зібрав найчестолюбніших, тих, хто найбільш спраглі до знань.

— Якби на це була воля Койдена, ми би про це давно знали! — відповів йому Кайлавір. — Я не збираюся більше слухати тебе. Чого би ти не дізнався за час своїх досліджень, але твоя витівка не вдасться. У цьому Лісі не здійсниться нічого, противного бажанням Койдена. Я йду. Вже час починати свято якого чекали і Ліс, і ельфи.

З цими словами сповнений обурення Кайлавір залишив присутніх. Йому дуже не подобалася вигадка Хірадалара. Виходячи з дому Доглядачів, верховний жрець роздумував, чи варто повідомляти про це Повелителю ельфів. Повагавшись, Кайлавір вирішив відкласти розмову з ним до закінчення свята.

— Ну що ж... Я знав, що зі мною не всі погодяться, — сказав Хірадалар, коли верховний жрець залишив зал. — Я підготував усе необхідне для того, щоб створити для розуму Лісу вмістилище, завдяки якому він зможе говорити з нами. Однак я сильно не впевнений, що зможу це здійснити самостійно. Мені потрібна допомога. Вирішуйте. Так чи інакше, але першу спробу я зроблю просто зараз. Ви тільки уявіть: Аліас зможе прийняти участь у Святі Нового Життя!

Його останнє висловлювання породило безліч суперечок і обговорень. В кінцевому підсумку частина ельфів залишила зал. Здебільшого це були клірики, згодні з верховним жерцем. Втім, двоє юних священиків все ж таки залишилися. Вони вважали, що якщо Койден проти намірів Хірадалара, то він просто не дозволить їм здійснитися. Якщо ж чарівник і справді зібрався здійснити давній задум бога, то вони хотіли цьому зарадити.

— Ви не уявляєте, який я радий, що вас залишилося так багато! — вигукнув Хірадалар коли рух в залі закінчився і всі, хто залишилися, спрямували на нього погляд. — Прошу, ходімо в заклинальний зал.

***

Події наступних декількох місяців не збереглися в пам'яті жодного ельфа, і тим більше не були перенесені в літопис. По крихтах збиралися дані про перші часи Падіння Аліасу. Однак найнадійніше джерело інформації, Койден, протягом майже трьох десятків років не слухав ельфів, які зверталися до нього. Більше того, Койден позбавив ельфійський народ своїх благословень. Серед них більше не народжувалося Доглядачів, і ніхто не зміг стати Єгерем.

Ельфи змогли дізнатися, що задум Хірадалара певною мірою удався. Йому та його помічникам вдалося створити аватар для розуму Лісу і помістити свідомість Аліаса в нове вмістилище.

Однак Аліас не зміг адаптуватися до нового тіла, і в внаслідок цього Ліс збожеволів. Опинившись запертим в чуждому для нього серидовищі, не здатному вмістити в себе всю свідомість Лісу, Аліас почав розповсюджувати свої біль, страждання та божевілля на все навколо.

Божевілля, що зародилося в цьому давньому та могутньому розумі, поширилося і на всіх мешканців лісу. Першими йому піддалися Єгері та Доглядачі, оскільки вони були найбільш тісно пов'язані зі свідомістю Аліаса. Хоча і решта ельфів також майже миттєво відчули на собі зміни Лісу.

На їхнє щастя, розум ельфів все-таки чинив опір впливу магічного божевілля. Ніхто не знає, скільки саме часу пройшло, поки перші ельфи не почали знову усвідомлювати себе та розуміти, що ж з ними відбувається.

Цими першими ельфами були Хірадалар і Фландалар. Доглядачі, що з народження були позбавлені благословення Койдена, виявилися менше всіх інших пов'язані з Аліасом ментальними путами.

Вони знайшли всіх ельфів, які пережили напади неконтрольованого божевілля. На щастя, загиблих було не так вже й багато. Спроби привести їх до тями не принесли ніяких результатів. Тоді Хірадалар і Фландалар вирішили покинути Аліас. Вони сподівалися, що далеко від лісу і від аватара, що бродить по ньому, ельфи зможуть відновити свідомість.

Відчуваючи себе пастухами серед отари овець, ці двоє направляли тисячі ельфів до виходу з лісу. Неможливо описати почуття, які вони відчували, коли бачили лише натовп безвольних, позбавлених розуму оболонок замість свого народу.

На їх превелике щастя на шляху ельфів не зустрівся аватар Аліаса. У своєму божевіллі він просто не помітив змін, що зародилися в лісі.

Надії Хірадалара і Флая себе виправдали. За межами лісу, деякі ельфи починали приходити до тями.

Коли до ельфів поступово став повертатися розум, Хірадалара відпустив страх за долю свого народу, що оселився в його серці. Страх пішов і його місце зайняла лють. Хірадалар злився на себе за те, що накликав таку біду на ельфів. Він злився на Аліас, який не зміг впоратися з собою. І ще більше він злився на Койдена, який залишив для ельфів давню мрію. Мрію, яка ледь не знищила цей народ.

В бажанні хоч якось виправити шкоду, заподіяну через його безрозсудність, Хірадалар пожертвував собою, щоб частково зупинити божевілля Лісу.

Для цього він застосував стародавнє мистецтво магії крові. Найсильнішої і найбільш небезпечної для заклинателя магії. Вся добровільно принесена в жертву кров чарівника пішла на те, щоб створити на кордоні Лісу могутній бар'єр, який огородив Хартілон від розповсюджуваного Аліасом божевілля.

Флай і ще декілька ельфів, які вже прийшли до тями, спробували його зупинити, але не зуміли. Хірадалар був могутнім чарівником, а ельфи, які намагалися перешкодити йому, були майже ні на що не здатні через нещодавнє божевілля.

Коли Хірадалар завершив свій бар'єр, ельфи остаточно позбулися впливу Аліаса і пут, що сковували їх розум. Відразу після цього було прийнято рішення піти на південний схід, до інших земель Хартілона. І вже там знайти спосіб подавити божевілля Аліаса та знищити його нове тіло. Далеко від місця, що було їхньою оселею від самого створення раси ельфів, вони сподівалися знайти нові знання, які зможуть їм допомогти.

Однак не встигли ельфи піти далеко від Аліаса, як їх спіткав розкол. Частина ельфів не бажала йти далеко від дому. Вони хотіли якомога швидше повернути все як раніше. І очолював цих ельфів верховний жрець Кайлавір. Його мучила провина за те, що він не зупинив Хірадалара, коли тільки дізнався про його задуми.

Як не тяжко було Повелителю ельфів, проте він розумів бажання свого народу. Таким чином частина ельфів оселилася в Драговині, величезному болоті на південний схід від Аліаса. Там ельфи зіткнулися з народом ішшітів, величезних змієподібних створінь. Господарі Топі не хотіли ділити свої болота з непроханими гостями і були готові виставити їх силою. Втім, не бажаючи воювати з корінними мешканцями болот, ельфи швидко навчилися ховатися від ішшітів у вологих лісах Драговини.

Решта ж ельфів продовжили шлях на південний схід. Вони вирушили вздовж річки Санліф, що брала початок в Драговині і впадала в океан на півдні. Там ельфи знайшли величезні, не зайняті іншими народами землі Південних Рівнин. Вони оселилися в цих негостинних, посушливих та неродючих землях, не даючи імені своєму новому дому. Тимчасовому дому, як вони сподівалися.

Минуло зовсім небагато часу відтоді, коли ельфи почали жити в околицях ріки Санліф, як у них пройшов ще один розкол. Частина ельфів попрямувала на захід, в гори Дейд-Астера. Вони сподівалися на допомогу і мудрість двох народів, що живуть в цих горах від самого створення: гномів і нек'лір. Так само, як самі ельфи колись жили в Аліасі.

Серед охочих піти в пошуках нових знань були всі, хто допоміг Хірадалару здійснити його задум. Крім цих терзаних провиною магів у гори пішли й інші могутні чаклуни, алхіміки та священики. Вони сподівалися разом якомога швидше виправити скоєне і повернути ельфам їхню рідні землі та оселі.

Таким було Вибуття ельфійського народу з їх батьківщини, Лісу Аліас. Їх вибуття і поділ на три племені, об'єднаних однією мрією.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Олександр Маяков
27.05.2023 00:17
До частини "Вибуття"
Цікавий початок. Легкий стиль та не нав'язливий ввод у сеттінг. За анотацією, якщо я правильно зрозумів, цільної історії не буде? Просто різні історії різних персонажів з одного світу?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Тін Фалькон
    27.05.2023 08:12
    До частини "Вибуття"
    Саме у цій збірці — так. Тут розкидані історії різних героїв у різні часи. Велика цільна історія є в новелі https://arkush.net/book/9298 Ще більш велика про актуальну «сучасність» світу — у двох романах (в планах продовження) — https://arkush.net/book/1030 та https://arkush.net/book/7056
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше