Втрачена честь

Мов камінь на сонці, палало у грудях

розпечене серце від доторків губ.

Вона шаленіла, горіла у грудні

і воском стікала від пристрасті рук.

Топилася крига від ковзання пальців

по шкірі, що голками вкрилася вщент.

Нутро аж горіло, бо досі незнані

спокуси вривались нестримним вогнем.

Ніколи й нікого ще так не кохала,

вбачала у ньому свій сенс у житті.

Під ребрами серце вогнем обпікало

і сяйвом пробилось крізь сірості днів.

Вже декілька місяців стримно чекала,

невинність роками тримала в замку,

та очі смарагдом шляхи прокладали,

де образи грішні ховались в пітьму.

Хотіла пізнати засмаглого тіла,

що вабило погляд, палило нутро,

бо саме за ним її серденько мліло,

ночами чекало одного його.

Нарешті зустрілася з ним - дочекалась,

у пестощах моря скупалась сповна.

В пітьмі розчинялась, на мить забувалась,

губилась в блаженстві і вирах вона.

Шалені цілунки і плями на шиї,

впліталось у шкіру проміння зі слів.

Солодкі зітхання здіймались у вирій,

тонули на мить, розчинялись у ній.

Сп'янілі тіла, розпашілі від втоми

лежали в обіймах, розкуті за ніч.

Фіранка впускала ножі світанкові,

що плавно й поволі розрізали хіть.

Вона після бурі на грудях заснула,

всю честь увібрав заплямований шовк.

Так солодко спала... На жаль, не почула

як хлопець зібравсь і назавжди пішов.

(Травень 2023 р.)