До, як годиться, Бісектриси

Пора блаженства проминула

прийшла - замішань і тривог.

Я йду від вас туди, де небу

дерева роблять хендехох.

Де ми колись із вами вперше

гуляли та без заковик

у срібнім світлі обіймались,

немов дружина й чоловік.

Тепер же йду від вас. Розбилось

чуття мого яйце-райце

і ви поета не спиняйте,

а повертаючи лице

простежте, як рушаю в далеч,

свій закінчивши перекур,

бо мене кличуть і співають

вогні далеких амбразур.

Не можу я у вашім дзоті

плекати мертве почуття,

тому в далеку путь рушаю,

в далеку путь рушаю я.

Мене забудьте на 101-й,

згадавши в день разів по сто.

Я камінь, вкрадений Війоном,

з "Роману про чортяче бздо".

Піду, допоки є ще сили,

піду я, поки ще не здох

і понесу в пістрявій торбі

цілунок ваш, загорнений у мох.

У мох - бо він бактерицидний

і називається сфагнум.

А ви, моя кохана, цитьте,

що душу вашу не збагнув.

Забудь, що був такий поетик,

якого так любила ти,

сплітаючись у тет-а-тетах

серед міської суєти.