10. Глава: У пошуках прихистку.

Арі ковтнула слину.

— Це, – дівчина набрала повні груди повітря та глянула у глиб лісу, – це схоже на Албанію. Дивно, в ліс мені ще не доводилося потрапляти.

Северус нахмурився.

— Це ви винні.

— Я винна? – Арі нервово розсміялася, – Якби ви не забрали у мене флакон, ми б тут не опинилися.

— Якби ви не вирішили пролізти до мого кабінету, цього б всього не сталося, – відрізав чоловік та знову глянув на ногу дівчині.

Навкруги не було нічого такого, що б підійшло для перев'язки, тому одним різким рухом Снейп зняв з себе мантію та відірвав від неї доволі таки великий шмат, залишаючись в одній лише чорній сорочці.

— Магія не діє, тому доведеться робити все самому, – відповів він на запитальний погляд Арі. Дівчина кивнула головою.

— Треба зупинити кровотечу, потерпіть трохи, міс, – Снейп зупинився та поглянув на Арі, ніби чекаючи її дозволу. Вона легко кивнула головою і міцніше стиснула землю та маленьке коріння під собою.

Натомість дівчина уважно спостерігала за рухами рук професора; він трохи підняв ногу й обгорнув її тканиною, туго затягуючи місце поранення.

— С-с-с-с, – було боляче, але Арі мужньо трималася. Аби хоч трохи відволіктися, професорка вирішила роздивитися довкола ще раз.

Дівчина побачила, як земля підіймається догори, а там щось схоже на дорогу.

— Професор, – тремтячим голосом сказала вона, – якщо ми піднімемося на цей схил, то можемо знайти там щось на кшталт туристичних готелів для відьом та чаклунів.

— Ми не зможемо дістатися якихось там готелів, допоки ви в такому стані, – відповів Снейп та знову поглянув на неї, – зможете встати? Треба буде пошукати мисливські хатини, бо, здається... ми тут надовго.

— Пф, звичайно, – Арі зірвалася з місця, опираючись на стовбур дерева та плече Снейпа. На жаль дівчина могла стояти лише на одній нозі.

Її дещо здивувало, а точніше, дехто. Снейп так впевнено розмірковував про подальший план їхніх дій, що вона навіть починала йому заздрити. На відміну від неї, чоловік поводився спокійно, і, схоже у його голові був цілковитий лад. Натомість Арі не могла зрозуміти ходу власних думок; щось підказувало їй тікати, щось плакати та в молитвах прохати про допомогу, а щось просто сісти та померти від втрати крові.

Снейп – холодна, стримана та організована людина з вродженою дисципліною й самоконтролем. Здавалося, що він готувався до подібної ситуації деяку частину свого життя, якщо така колись трапиться. І ось. Вона й справді трапилась. Чоловік з жалем дивився на Арі. На те як бідна дівчина мучиться з тою ногою, а її це дратувало, бо вона відчувала себе беззахисною та жалюгідною.

Гордість сказала їй, що вона не має права показувати слабкість перед НИМ, тому, не дивлячись на біль у нозі, Арі вирівнялась, усім своїм виглядом показуючи, що вона ще не здалася. Снейпа це тільки розсмішило. Вона більше скидалася на агресивно-бойового хом'яка, який уявив себе воїном. Він ледве стримав усмішку, бо і для нього це було б дивно. Сам Северус Снейп сміється з кумедної поведінки якоїсь дівчини? Маячня.

Щось зашурхотіло у кущах за спиною в чоловіка. Професорка злякано поглянула туди та за звичкою потягнулася до чарівної палички, але потім відразу згадала, що від неї зараз користі, як від Кота молока.

«Чомусь мені саме зараз згадалися ті чутки про ліс в Албанії, буцімто тут зникають усі звірі та люди, які коли-небудь ступали на ці землі».

— Вам потрібна буде перев'язка більш, – тут Снейп замовк і теж подивився на кущі, – стерильна. До того ж якщо залишатися тут, це можна буде рахувати за самогубство.

Северус не захотів більше дивитися на муки дівчини, тому підхопив її на руки й, в останнє поглянувши на пагорб, зник у хащах лісу.

На мить, на обличчі Арі з'явився ледь помітний рум'янець, але вона швидко себе опанувала.

Вони заходили все глибше і глибше в ліс. Можна було почути шелест листя, хрускіт гілок попід ногами або співи якихось пернатих. Та раптом, в якийсь момент, маленький промінчик сонечка, який нещодавно наступав на п'яти Снейпу, зник, явно боячись заходити разом із ними у пітьму чорно-зелених хащ. Під ногами з'явився дрібний туман. Почало тхнути вогкістю та ще чимось невідомим, але вкрай неприємним.

Северус продовжував йти в перед, час від часу розглядаючи навколишнє середовище. Арі дивилася у різні боки шукаючи щось схоже на невеликий будинок.

Через доволі таки тривалий час вона помітила щось в далечині.

— Ось там, – тихо, але чітко сказала дівчина, вказуючи на невелику чорну споруду.

Здавалося, навіть шепіт у лісовій тиші прозвучить як вигук.

Снейп пішов до вказаного Арі місця.

Підійшовши ближче, вони помітили старий мисливський будинок. В деяких місцях дерев'яні стіни були поїдені термітами та вкриті мохом. На диво, ялиновий дах був майже цілий, хоча неозброєним оком можна було помітити усі ознаки старості. Вікна брудні, а з середини їх закривали фіранки з якоїсь цупкої коричневої тканини. Під підвіконня розкинулися мертві квіти.

Двері трохи прочинилися. Від найменшого подуву вітру вони то легенько відчинялися, то з гуркотом зачинялися.

Арі ковтнула слину та знервовано поглянула на Снейпа.

— Ви впевнені, що нам краще залишитися отут то?

— А у вас є інші ідеї на рахунок тимчасового прихистку? Якщо так, то я готовий їх вислухати, – відрізав чоловік та обережно поставив її на ноги. – Зможете встояти?

— Так – кивнула вона й, ледь торкаючись пораненою ногою землі, трохи вирівнялася. – Я пропоную все ж таки піднятися тим схилом.

— Ви недочуваєте? Ви поранені. Хіба, я сам піднімуся...

— Я не проти, – різко перебила його вона, трохи нахиливши голову, – я можу вас почекати біля схилу. Ви пошукаєте допомоги, а потім повернетеся за мною...

— А якщо не повернусь? – криво посміхнувся він.

— Нічого страшного, я люблю ліс. До того ж не вперше знаходжусь у подібному місці, – вона глибоко вдихнула, явно насолоджуючись хвойними ароматами.

Снейп здивувався. Йому здалося, що Арі повинна була відреагувати по іншому. Наприклад закричати:

«Ти ба! Не повернетеся, я до вас у страшних снах приходити буду».

Чоловік обережно приклав руку до голови Арі.

— О, то у вас жар.

Вона пирхнула та відмахнулася від нього.

— Не верзіть дурниць.

Зільєвар застережливо поглянув на будинок. Схоже думка про те, аби залишити поранену дівчину, яка наразі навіть магією користуватися не може, зовсім його не тішила. Арі ніби прочитавши думки професора, сказала:

— Розслабтеся, ви можете залишити мене, я впораюся.

— Сумніваюся, ви наразі не в найкращому стані.

— Але стояти рівно у мене виходить непогано, згодні? – дівчина спробувала підбадьорливо посміхнутися.

На мить, в очах чоловіка потемніло, схоже погані наслідки перенесення сюди не обійшли його стороною. Ось і користуйтеся після цього старими зіллям. У одної нога кровоточить, інший, головою вдарився. До речі, її вже, схоже, трохи попустило, натомість Снейпу тільки погіршало.

(Так, так швидко. І що ви мені зробите? 🙄).

— Ви...

— Зі мною все гаразд, – чоловік роззирнувся довкола. – Тоді я піду пошукаю воду і якісь трави а...

— А я огляну хатину, – перебила його вона, і, шкутильгаючи, пішла вперед.

Снейп похитав головою та пішов кудись за будівлю.

Професорка скривилася та штовхнула двері, а ті зі скрипом відчинилися. На Арі відразу дмухнув запах горілої деревини та старизни.

«Здається, тут давненько нікого не було».

Вона зайшла до середини. Під ногами скрипіли дошки. Було темно, навіть коли Арі відчинила фіранки, світло все одно не хотіло проникати до середини. Хоча звідки йому взятися. Біля одного з вікон стояло ліжко, а трохи віддаля – старий камін. Арі спробувала його запалити, але... дивно, деревина яка знаходилася в середині була чорною і, ніби, випромінювала тепло. Вона обережно засунула руку до середини, й здійняла її над шматками дерева: її справді торкалося тепле повітря. Хтось був тут раніше? Від цієї думки, Арі здригнулась та озирнулася. Вона побачила ще одні двері, і серце її забилося скоріш. Невже й туди доведеться йти?

Арі піднялася з підлоги та обережно ступаючи по тонкому шару пилюки, підійшла до них.

— Е, ні, так зазвичай починаються фільми жахів, я зараз відчиню їх й трапиться якась фігня, – дівчина підняла руки та відійшла якомога далі.

«Тц. Йти все одно доведеться...»

Вона знову підійшла та взялася за холодну залізну ручку, яка за роки встигла вкритися значною кількістю іржі. Різко штовхнувши їх у перед, Арі відскочила. Попід ногами пробіг бридкий та худющий пацюк; тварина кинулася до дверей та пролізла крізь невеликий отвір. Дівчина полегшено видихнула.

На відміну від кімнати, в якій вона стояла, та кімната була повністю оповита темрявою, через що, здавалося, ніби дверний прохід, то є портал в інший світ, світ суму страху та мороку.

Арі ще раз вирішила спробувати розпалити вогнище в каміні, і цього разу у неї все вийшло!

Незабаром повернувся Снейп, який тримав у руках купу трав та звідкілясь взяту пластмасову пляшку, наповнену водою.

«Маґли й тут встигли насмітити».

— Сядьте, – наказав чоловік та кивнув на ліжко.

Арі не хотіла коритися, вона бажала залишитися на місці та стояти далі, склавши на грудях руки, але різкий біль, який непомітно підкрався до неї, змусив діяти інакше.

Дівчина подумала, що було б непогано звільнити рану від тканини, тому взялася за краєчки джинсів і, розриваючи те місце, де була подряпина, трохи розірвала їх.

Снейп щось змішував та заливав водою. Через деякий час він підійшов до Арі та присів біля неї на одне коліно. У руках чоловік тримав дві тканини, одну вологу, другу суху, і речовину, схожу на мазь, від якої несло приємним (хоча і різким) ароматом. Снейп прибрав просочений кров'ю клапоть мантії, взяв вологу тканину та обережно провів нею по нозі дівчини. Арі зім'яла краї старого матрацу руками та прикусила кутик нижньої губи. Снейп узяв на палець саморобного крему та намастив прямо на рану.

— Тц! – важко видихнула вона.

— Потерпіть трохи, – тихо сказав чоловік. Він взяв суху тканину та знову перев'язав рану.

— Дякую, – пробурмотіла Арі та спробувала встати.

Зільєвар хотів заперечити, але вчасно зупинився, дозволяючи дівчині пройтися по хаті та вийти з неї на подвір'я. На вулиці вечоріло. Повітря все більше й більше наповнювалося пахощами рослин, а під ногами ніби тала м'яка земля. Арі сіла на поріг та поклала на коліна голову.

На диво, рана доволі швидко починала загоюватися. Ох, ну, якщо так подумати, то це справді саме через неї вони опинилися тут.

«Можливо, мені все-таки варто було почекати Снейпа, перш ніж увійти. До того ж той повернувся до кабінету лише через п'ятнадцять хвилин після того, як я зайшла».

Наразі вони знаходяться, у глибині Албанського лісу, у якійсь задрипаній та убогій мисливській хижі, зовсім без магії, та будь-якого зв'язку з навколишнім світом. А ще...

— Ніхто не знає де ми, так? – сказав Снейп, який непомітно підкрався до неї ззаду. Він ніби прочитав її думки.

Дівчина хотіла здивуватися цій різкій появі, але вона занадто втомилася.

— Схоже на те, – відповіла Арі трохи приглушеним голосом.

Снейп вперся плечем у дверний прохід та склав руки на грудях. Він заплющив повіки та опустив голову донизу. Арі поглянула на нього через кучеряві пасма волосся та трохи зашарілась, а її щоки вкрилися червоним рум'янцем. Їй було соромно, через те, що вона завдала стільки клопоту.

Знову поглянула поперед себе. Дерева проростали мало не на кожному кроці й, до речі, двох видів (саме стільки нарахувала Арі). Там ріс Тис та Біла Ялиця. Хоч пеньків і було небагато, але, дивлячись на їхні розміри, можна було сказати, що це ще якийсь вид дерева, який, на жаль, Арі не вдалося розпізнати.

Дівчина вирішила набратися сміливості та попросити вибачення у Снейпа. Вона різко розвернулася і було відкрила рота, але відразу завмерла. Його там не було. Схоже, він пішов в іншу кімнату, яку, Арі не встигла роздивитися як слід.

Щось крапнуло їй на голову. Професорка подивилася у гору.

«Дощ».

Вона піднялася з порогу та пішла до середини, зачиняючи за собою двері.

Хоча в каміні й палахкотіло полум'я, приміщення все одно недостатньо освітлювалось, тому Арі пішла до невеликої шафи з прозорими дверцятами. Скло з середини було запрошено брудом, тому майже нічого не було видно. Вона взялася за дві дерев'яні ручки, які були схожі на ручки від валізи, та потягнула на себе. Коли дверцята відчинилися, на Арі відразу шугонула ціла купа пилюки, що та аж захекалась та закахикала. Вона почала махати рукою перед обличчям, намагаючись відігнати пилюку.

У шафі стояли порожні фоторамки, якась стара скринька, коробочка з різнокольоровими, але вицвілими від старості ґудзиками, іржава залізна бляшанка з цвяхами різних розмірів та сірі свічі (саме сірі, себто, із сірого воску). Арі здивовано потягнулася за ними. На дотик вони були дуже ніжними, і здавалося, якщо не стиснути їх сильніше та втратити пильність, вони вислизнуть з рук, бо самі свічки були широкими, через що пальці не торкалися один одного.

Дівчина взяла усього дві, одну з яких поставила на залізне блюдце та запалила. Вогонь був також доволі дивний. Звичайна свічка хвалилася б світло-помаранчевим жовтим або навіть червоним кольором, але ця, окрім помаранчевих, містила у собі ще й сині вогники, які час від часу здіймалися у повітря та зникали.

«Магічна свічка».

Арі запалила іншу, таку ж, поставила на ще одне блюдце та пішла в іншу кімнату, де знаходився Снейп. Ця кімната була майже така сама за розміром, як і та, у якій стояв камін. У ній була книжкова шафа, стіл, ліжко та зламаний стілець.

Чоловік стояв біля забитого дошками вікна та читав якусь газету.

— Щось цікаве? – запитала вона підійшовши ближче до нього та подаючи свічку.

— Дякую, – Снейп взяв її та віддав навзаєм газету. – Ні, нічого такого, лише минулі події на турнірі по Квідичу.

— Це чарівницька газета "Віщун"? – Арі розгорнула її низ та прочитала декілька абзаців.

— Так.

— Чорна мітка над лісом..., – читала вона, – міністерство не дало ніяких коментарів стосовно цього... і таке інше... Професор Снейп.

Раптом професорка різко відірвалася від читання "Віщуна". Чоловік підняв одну брову.

— Ми зможемо повернутися раніше якщо...

— Нас хтось шукає? – перебив її чоловік, на що Арі енергійно закивала головою – Я також про це думав, але згадайте, сьогодні вихідні, а отже нікому діла немає, до того хто чим займається або хто де перебуває.

Дівчина гірко опустила погляд назад на сірий папір. Вона перевернула його та застигла, придивляючись.

— Цікаво, – пробурмотіла вона та пішла назад до іншої кімнати. Снейп пішов слідом. Він поставив на стіл другу свічку, а Арі поклала газету. Професор взяв її у руки та у світлі подвійного вогню, швидко пробігся очима по тексту. Снейп завмер та повільно перевів погляд на Арі. Вона повторила за зільєваром й, так само як він, підняла одну брову.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.