20. Глава: Бал.

Снейп оцінював поглядом дівчину і то дуже довго оцінював. Арі зашарілась та почервоніла. Навіть коли опинилася по праву руку від нього, той все одно не зводив з неї очей. Вона намагалася не звертати на це уваги, але довго не витримала.

Арі повернулася до нього, щоб щось сказати, але варто було їй відкрити рота, як чоловік заговорив першим.

— Маєте гарний вигляд, – Снейп сказав їй це майже пошепки, при цьому трохи наблизившись.

Здавалося, звичайні слова, але від них в Арі по всьому тілу пройшли мурахи. Сам чоловік тепер дивився поперед себе та контролював поглядом потік учнів.

— Д-дякую, – пробурмотіла вона.

Альбус Дамблдор запропонував сісти усім за стіл. Дівчина сіла на самому кінці. Каркаров, шкірившись, почав наближатися до неї, але Снейп його випередив та сів раніше за нього. Ігор здивовано та трохи дратівливо підняв брову. Чоловік розвернувся та пішов до Віктора Крама й Герміони Ґрейнджер.

Почався невеликий бенкет.

— Ох, професор, – раптом сказала дівчина, – квітка розцвіла, тому, лавовий сік вже готовий. Але виникала невелика проблема.

— Яка саме? – Снейп знову поглянув на неї.

— У мене є лишень перший та третій номер другий... кудись зник, – Арі взяла в руки келих, наповнений легким виноградним вином, та задумливо подивилася на темно-фіолетову рідину в середині.

— Зник? – різко перепитав зільєвар.

— Так.

— Коли саме.

— Мх, точно не пам'ятаю, але приблизно...

Раптом Арі перебила музика, яка, здавалося, лунала зі стін. На невеликій сцені стояли музиканти та грали вальс.

Дамблдор піднявся з місця, здійняв руки у повітря, наказуючи учням встати. Вони покірно відійшли від столиків, які тим часом відсунулися поодаль, звільнивши середину великої зали.

Чемпіони зі своїми партнерами та партнерками вийшли у перед, стали один навпроти одного та почали танцювати.

Арі бачила, як збентежився Гаррі, коли взяв за руку свою партнерку. Хлопчина намагався не дивитися на свої друзів, які хихотіли у нього за спиною.

— Трохи пізніше розповім, – прошепотіла вона Снейпу.

Всі вчителі піднялися зі своїх місць та вийшли з-за столу.

До чемпіонів почали приєднуватися й інші учні, і через хвилину середина зали була повністю переповнена дітьми, які вільно кружляли вальсом.

Арі трохи нахилилася в перед та побачила, як Дамблдор запросив до танцю Мінерву Макґонеґел, а Каркаров, якусь жінку азійської зовнішності. Дівчина точно не знала, яку посаду вона займає, але думала, що це мало бути щось пов'язане з астрологією або закляттями. Ігор помітив, що вона на нього дивиться, і легенько їй підморгнув. Арі ввічливо кивнула головою та відхилилася назад.

«Фу».

Геґрід намагався закадрити мадам Максім та запропонувати їй піти танцювати, але жінка, схоже, не дуже розуміла його натяків або не сприймала їх серйозно, радше, з цікавістю дивилася, як той киває головою то на неї, то на середину зали, грайливо підіймаючи брови.

***

Музика затихла і залунала зовсім інша. Учні почали шалено стрибати та йти до сцени, на яку вийшов якийсь гурт.

Арі ледь здригнулася. Вона ну взагалі не любила подібну музику.

Вражено поглянула на Снейпа, але той кудись зник. Професорка пошукала його очима. Здавалося, що зільєвар крізь землю провалився.

Не в змозі більше витримати крики рок-музикантів, дівчина вирішила піти прогулятися на вулицю.

Там було тихо та доволі таки холодно. Сніг розтанув, і земля була трошки м'якою.

Повз Арі пробіг Рон та Гаррі. Дівчина запитально нахилила голову у бік. Вона, звичайно, бачила, як одного разу хлопці так бігли, але після цього дізналася, що щось сталося, і на місці подій, виявляється, знайшли цих двох.

Професорка роззирнулася та пішла слідом.

Вони зупинилися на мить. Хтось їм щось сказав, і після цього Рон з Гаррі пішли далі. Арі вирішила поглянути, хто то був, тому заховалася у тіні високого та широкого дерева.

— Я не дуже розумію, чому ти такий занепокоєний, Ігорю, – холодно сказав Снейп, дивлячись на темно-зелені кущі.

— Не прикидайся, Северус, ти все добре розумієш, – панічно сказав Каркаров. Він говорив дуже тихо, майже шипів, ніби боявся, що хтось його підслуховує. Так і було. Арі нагострила вуха та намагалася не пропусти жодного слова.

— Тоді у тебе є лише один вибір – зникнути, – Снейп сказав це холодно та стримано, але Арі, ніби, відчула у його голосі приховану роздратованість, – я передам Дамблдору твої вибачення.

«Про що це вони».

— О, я зникну, ще і як зникну! І тобі раджу, Северус. Коли він... він повернеться, то нікого не пошкодує. Навіть тебе.

— Ти маєш на увазі себе, Ігорю?

— Ти знаєш, що я-я має на увазі.

Арі вперше чула, щоб Каркаров аж так хвилювався, а точніше, боявся.

— Я лишаюся у школі, – тон Снейпа свідчив, про те що він не змінить свого рішення ні в якому разі.

Дискусія двох чоловіків продовжилась. Северус зі злістю стріляв закляттям по кущах з трояндами. Каркаров шепотів, через що Арі не дуже добре його чула. Шосте чуття підказувало їй йти, покинути те місце так повертатися до замку, поки ще не пізно, але дівчина не прислухалася до нього.

Вона трохи наблизилася. Каблуком, професорка наступила на вологе коріння. Похитнувшись, дівчина врізалася в дерево, з якого миттю посипалося багато листя. Северус та Ігор поглянули у її сторону. Арі чимдуж притулилася до дерева.

«Я тінь, я тінь, я тінь, вони мене не бачать».

По тілу пройшла величезна хвиля холоду. Дівчина розслабилася та ніби зникла.

Снейп пильно вдивлявся туди, де щойно стояла вона. Йому на мить здалося, що там промайнула червона сукня професорки Стрейдж, але, крім тіні та кущів троянд, він більше нікого та нічого не побачив. Чоловік повернуся до Каркарова й продовжив:

— Це вже не мої проблеми, Ігорю.

— Ти не розумієш....

— Досить, – гаркнув Снейп, – йди звідси, і щоб я більше тебе сьогодні не бачив.

Каркаров лайнувся та пішов геть.

Арі знову розплющила очі. Вона не бачила ні Снейпа, ні Ігоря, зате бачила дещо інше.

Щось темне та чорне стояло прямо перед нею, а червоні очі створіння шалено вирячилися на дівчину.

У німому криці професорка відсахнулась. Вона спершу повільним, а потім швидким кроком, пішла назад до замку, спиною, відчуваючи, що червоні очі пильно на неї дивляться. Стежать. Переслідують.

«Отче наш...» як ви зрозуміли вона розпочала молитву. Сподіваючись, що це їй здалося, Арі поглянула туди, звідки нещодавно чимдуж намагалася втекти. Ніби з повітря виникнувши, за нею стояв Снейп.

— ПРИСВЯТА МАРІЯ, – крикнула вона та дістала паличку.

Арі націлила її на зільєвара і, зрозумівши свій недоречний вчинок, в мить, сховала назад.

— Навіщо... навіщо ви мене так лякаєте, – тяжко дихаючи, вона взялася за серце та трохи нахилилася в перед.

— Це якась нова реакція, – Сказав Снейп, з посмішкою на вустах і трохи нахиленою головою. – Що з вашим коліном?

Арі поглянула на ногу та побачила, що на ній доволі таки велика подряпина. Напевно, це через те, що вона послизнулася на корінні та не помітила, як врізалася ногою в жорстку кору дерева.

— Ви захекались, тому, мені здається, що ви бігли. У вас розгублений вигляд та сирота на скроні, – констатував Снейп, – подряпане коліно та важке дихання, а ще ви дуже дивно зреагували на мене, схоже, ви злякані. Що трапилося?

«Він визначив мій стан, лише поглянувши на мене?!» – здивовано подумалося їй.

Вона навіть забула про ті червоні очі, які нещодавно з'явилася у тіні.

Професорка мовчала занадто довго, тому Снейп перепитав ще раз, трохи голосніше та чіткіше.

— Що трапилося, міс Арі?

— О... ні чого такого..., просто спіткнулась об коріння та впала, – вона зніяковіло заховала ногу у нетрі темно-червоної сукні.

Снейп нахмурившись оцінив її поглядом.

— Рану краще обробити, – визначив чоловік, – я покличу мадам Помфрі.

Професор хотів вже піти, але Арі схопила його за руку. Чоловік здивовано на неї подивився.

— Не треба. Нехай вона відпочине та розвіється. Цілими днями сидить у кабінеті, а тут випала така нагода забути про шкільні халепи, хоча б на декілька годин.

Арі все ще тримала за руку чоловіка, але, схоже, не звертала на це уваги. Снейп трохи подумав, а потім сказав:

— Впевнені?

— Так. До того ж, я й сама можу чудово впоратися.

Вона дістала чарівну паличку, націлила на коліно та махнула нею. Рана миттєво почала гоїтись.

Дівчина відпустила чоловіка. Вони приблизно хвилину стояли та дивилися одне на одного, та потім до голови Арі прийшла вельми цікава думка.

— Не хочете прогулятися? Там зараз занадто дратівлива музика грає, тому мені не дуже кортить повертатися.

— Ну..., добре, – він був трохи шокований, але, йому, схоже, також не дуже хотілося слухати рок.

На вулиці було доволі таки тихо, лише коники цвірінькали. Арі та Снейп відійшли якомога далі від замку. М'яка трава, легенько похитувалася у такт вітру. Вони йшли вздовж озера, поверхня якого була чорною, та ніби дзеркальною.

Дівчина помітила, як Снейп розслабився.

— Вам подобається, коли настають сутінки?

— Так, в цей час найбільш спокійніше. Не чути голосів учнів, – ледь посміхнувся він, – а вам?

— А я просто обожнюю ранній світанок. В той час також мало кого можна побачити на ногах, – Арі поглянула на озеро. Вода в ньому по знайомому забурлила, і з неї на поверхню визирнуло величезне щупальце кальмара. Дівчина подумала, що він, як і в минулий раз, хлецне ним по воді та обіллє їх (точніше, її), але, схоже, вони не дуже цікавили створіння, тому що щупальце знову занурилося в озеро та почало спускатися до його глибин.

— Теж не погано, але багато хто через роботу в цей час спить, – знизав плечима той.

На годиннику була 21:22.

Снейп побачив, як з-за кущів вискочили неначе ошпарені кип'ятком, Гаррі та Рон, а за ними, Флер Делякур зі своїм партнером.

Можливо, чоловік і не помітив би їх (хоча це малоймовірно), якби не волосся дівчини-віїли. Воно було сріблясто золотим і, ніби, сяяло в темряві.

Він підняв одну брову, але так нічого й не сказав, бо якраз в цей момент Арі знову заговорила.

— А що це з Каркаровим? – раптом запитала вона.

— А що з ним?

— Він, якийсь, зляканий.

— Не знаю, мене не цікаве його особисте життя, – Снейп поглянув на замок. З нього вже лунала спокійна музика. Схоже, ті рок-музиканти закінчили свій виступ.

— До речі, – раптом згадалося тому, – а що сталося з другим лавовим соком?

— Ох, насправді це дуже дивна історія, – нахмурилась Арі, завзято згадуючи події тієї ночі, – я сиділа у себе в кімнаті. Було темно. На годинку показувало десь дванадцяту ночі. Я почула, як розбилося щось скляне, і вирішила піти подивитися, де саме... Двері в четверту оранжерею були відчинені навстіж. Я зайшла туди й побачила, що соку під номером два немає.

— То вас також обікрали. – вирвалося у чоловіка. Він відразу після цього припнув язика.

— Тобто, також? – підняла брови Арі та поглянула на Снейпа.

Той поглянув на неї у відповідь та зупинився.

— Приблизно тиждень тому, точно не пам'ятаю, мою комірчину з інгредієнтами обікрали, – оголосив він.

Арі охнула та нахмурилась.

— Мене також обікрали десь тиждень тому... приблизно.

— У ночі, так?

— Мг, – Арі енергійно закивала головою. Вона знову охнула і так театрально, що Снейп ледве стримався, аби не здригнутися. – А якщо, мене пограбувала та сама людина, що й вас?

— Треба буде з цим розібратися детальніше, – замислився він. – Міс – раптом сказав, – ви віддаєте мені сік-лави, навіть гроші не берете. Що я можу дати вам навзаєм?

— Нічого не потрібно, дякую.

— Так не піде, професорко Стрейдж. Кажіть, чого хочете навзаєм.

Арі видихнула та почала роздумувати.

Що їй взагалі потрібно? Та ніби у неї все є, а у зіллях дівчина не розбирається.

— Для вдалого святкового балу, – раптом сказала вона, – мені не вистачає однієї дрібнички.

— І якої ж?

Вона трохи почервоніла.

— Танцю. Подаруйте мені танець, професор Снейп.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.