Во ім'ялюбові

Народе мій,

ти плачеш лиш над тими,

хто помер.

А над живими

лиш збиткуєшся, смієшся.

Грабуєш брата свого,

що й тебе обдер,

як липку.

Ти в екстазі б’єшся,

як брата душить прикрая нужда,

радіючи,

що осторонь від болю.

Ти втіху з того матимеш…

Біда

тебе лише опам’ятає, відчай…

Долю

свою клястимеш,

Бога приплетеш

туди,

де Він не сміє вже ступати, -

бо там пануєш ти...

А ти вклякнеш,

руками будеш гнівно потрясати,

грозити Небу –

ти «невинна» кров,

«душа ягняти»…