За зів'ялим осіннім дощем

За зів'ялим осіннім дощем, що сховався у листі

заховаю і я свою скруту одвічну.

Розчинюся сльозами в туманах - волозі імлистій,

заспіваю у тиші про доленьку грізну.

Зорепадним спущусь листопадом, торкнуся вустами

зачерствілих, холодних від спогадів пальців.

За останні роки спорожнілими, сірими стали

зафарбовані мрії у райдужній казці.

За журбою не схована радість чи інші принади,

відродитись не вдасться, як фенікс багряний.

Моя мила, дозволь на прощання цілунок віддати -

доторкнутись востаннє пелюсток вітрами.

Утікаєш від мене, ховаєшся в мороку білім,

заціловуєш іншого в сніжну хурделицю.

Зігріваєш його, пестиш вміло, так ніжно... Повільно...

Споришами дорога між нами вже стелиться.

Затягнуло імлою ту стежку в осінньому лісі...

Ти пірнаєш в обійми весняних смарагдів.

Заклопотана зрадою в парку на нашому місці,

залишаючи слід на губах від помади.

Не зумів дочекатись тебе в золотім листопаді,

закипання у грудях із часом зникає.

Потонули стосунки в обмані, байдужості й зраді...

У моєму житті тебе більше немає.

(травень 2023 р.)