Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / #осінь (155)

Ти маг

Ніхто не знає, що ти маг.

Але я бачила пульсар

(В саду уже опало листя),

Він в тебе сяяв, мов ліхтар,

Коли мій котик загубився.

І замість ста гучних розваг

Один лиш таємничий ти

Незмінно  вибираєш тишу,

Щоб знову в інший світ втекти,

Мене із котиком лишивши:

Ти просто іншосвітній маг.

У свій смарагдовий портал

Ступаєш і — летиш над містом!

(Я бачу це через кристал),

Там зорі дивні, як намисто,

І не такий чумацький шлях.

А ти, не боячись дощу,

Летиш, радіючи відверто...

За радість цю тебе прощу —

Ти принесеш мені цукерки!

Таких смачних у нас нема;

Ми сядемо на сходах в сад

Із ними, котиком і чаєм 

Дивитися на зорепад.

І я те ж саме запитаю...

Ти, звісно, скажеш «Я не маг».

Сховаєш іскорки в очах,

І похитаєш головою.

Який ти впертий — просто жах.

Тоді і я не скажу, хто я!

...

Магда Май

Гарбузова рапсодія

Годинник наручний показує осінь,

Вітер-пустун копоши́ться у косах,

Літо спливає останніми краплями,

Перемішавшись з гарячою кавою.

У теплих панчохах і шарфі строкатім,

Смакує в Старбаксі улюбленим лате,

Вбране у бежевий тренч, як годиться,

Гарбузоголове дівча-молодиця.

До Гелловіну декілька тижнів,

Сонце ще гріє променем ніжним,

Та скоро поступиться місцем негоді,

Проте це сьогодні її не обходить.

Містом крокує дівчи́на повільно,

Цмулить вдоволено лате ванільний,

І розглядає себе у вітринах...

Вона не живе Гелловіном єдиним!

...

Катерина Скрипка

Гелловін

Осінь малює на шибках чортів,

Хтось вирізає ліхтар з гарбузів.

Листя кружляє у сірому танці,

Кров застига на сплямованих штанцях.

Відьми снують на палаючих мітлах,

Вітер висить на обвуглених вітах.

Щось меланхолія трафила душу —

Вовк зголоднів, тож піде когось вкусить.

Десь під землею конають скелети,

Хочеться їм влаштувати бенкети.

Тіні-примари шугають над ними —

Всі заклопотані справами нині.

Досі на вікнах малюнок чортів,

Очі палають у тих гарбузів.

(жовтень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Трибарв'я

Тебе листя осіннє накрило,

заплітаючись в твоє волосся.

Прилетіла ти хутко, стокрила,

а з тобою трибарв'я знялося.

Помаранчевим вкрились стежини,

а між нього червоним вплелися

шелестливі пучечки, мов жили,

що загорнуті в золото листя.

Ти приходиш заквітчана шумом

і вітрами, й дощами сповита.

Розмовляєш із кленом і дубом,

розфарбовуєш чаром їх стиха.

Твої руки сплітаються з гіллям,

малахіти висушуєш пальцями.

Увібравши у себе все зілля,

навесні закружляєш в них танцями.

(Вересень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Останні дні літа

Сонце смагляве не дума зникати,

хмари фарбує в тони пурпурові.

Жовтими барвами встелені грати,

листям сухим заплелися узори.

Ляже у темінь, щоб знов на світанні

промені-леза на світ напустити.

Смажить ліниво природу в мовчанні,

в літі блаженнім купається тихо.

Дума, що час не для нього розписаний,

троє басейнів на рік йому мало.

Стулки воріт золотавих розхристані,

купіль осіння його зачекалась.

Впаде в обійми зоря промениста,

осінь захопить, ув'язнить до літа.

Лапи кігтисті крізь грати імлисті

тягне воно до розм'яклого листя.

Потім засне, затулившись дощами,

подих із вітром полине над світом.

Мрії гарячі разом з журавлями

зникнуть на сході до нового літа.

(Серпень 2023 р.)

...

Роман Фещак

FLAVUM (ЖОВТИЙ)

Краплями вологими по вікні стікає

Літечко грайливе, що втікає вдаль.

Знову холоднішає, осінь наступає

І зове сховатись в золотаву шаль. 🍁

Й ніжні павутинки понесе за вітром,

Листя шарудінням ніжно заспіва.

Сонечко останнім обдарує світлом

Й натякне, що згодом жде всіх нас зима. ❄️

...

Amara

За зів'ялим осіннім дощем

За зів'ялим осіннім дощем, що сховався у листі

заховаю і я свою скруту одвічну.

Розчинюся сльозами в туманах - волозі імлистій,

заспіваю у тиші про доленьку грізну.

Зорепадним спущусь листопадом, торкнуся вустами

зачерствілих, холодних від спогадів пальців.

За останні роки спорожнілими, сірими стали

зафарбовані мрії у райдужній казці.

За журбою не схована радість чи інші принади,

відродитись не вдасться, як фенікс багряний.

Моя мила, дозволь на прощання цілунок віддати -

доторкнутись востаннє пелюсток вітрами.

Утікаєш від мене, ховаєшся в мороку білім,

заціловуєш іншого в сніжну хурделицю.

Зігріваєш його, пестиш вміло, так ніжно... Повільно...

Споришами дорога між нами вже стелиться.

Затягнуло імлою ту стежку в осінньому лісі...

Ти пірнаєш в обійми весняних смарагдів.

Заклопотана зрадою в парку на нашому місці,

залишаючи слід на губах від помади.

Не зумів дочекатись тебе в золотім листопаді,

закипання у грудях із часом зникає.

Потонули стосунки в обмані, байдужості й зраді...

У моєму житті тебе більше немає.

(травень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Осіння краса

Весна пройшла і літо вже на схилі.

На горизонт являється вона:

несе нам яблука та груші спілі,

дарує келих виноградного вина.

В руках тримає барви кольорові,

довкола водить пензлями чудними.

Картини ті настільки загадкові,

що неможливо не замилуватись ними.

Одягне ліс у золоту одежу

і помаранчевим сповна оздобить край.

Хоч цю красу я оком не відстежу,

зате душа моя сприйме осінній рай.

Дарує золота красуня спокій

і впевненість, що дочекаємо весни.

Її дари воістину високі,

лиш це збагни душею, друже, ти.

(Серпень 2021 р.)

...

Роман Фещак

в кав"ярні...

в кав'ярні

загублені містом

в самотності я та осінь...

спливає захмарена днина

у сутінках мжею у млості.

і пісня бурхливого вітру

у кроні старого клена

як сповідь безмежна в зажурі

відлуннями в сьогоденні,

в якому мелодія тиха

вплелася у віти крони

задумливим сумом

наче

хтось грає на саксофоні.

і зустрічі тут як прощання,

і могоголосий гомін,

і за філіжанкою кави

раптовий

та щемний спомин.

авта у дощу віддзеркальні

в калюжах,

вітринах мокрих.

на хідниках малолюдних

обпалого листя охра.

в асфальті

неначе у часі

минулого дивні миті

веселого теплого літа,

у квітах ніжного вітру.

виходжу з кав'ярні у вечір,

в холодне забуте місто,

в обійми похмурих вулиць

під дощ цей,

що шепіт пісні.

ховаюся під парасолю...

цілує обличчя осінь

байдужа

немов самотність,

у волі що змерзла зовсім.........

...

Ем Скитаній

Жовтень

Меланхолійно капають сльози

з її обтяжених мокрих очей.

Підкрадаються тихо морози,

торкнувшись ніжних осінніх плечей.

Вітер заграв на скрипочці гучно

і розпочав свій веселий танок.

в танці осіннім так милозвучно

з ним закружляв жовтенький листок.

Музика плавно, із переливом

уповільнилась, змінила свій темп.

В ніжному вальсі все розчинилось,

довкіль не стало ні часу, ні меж.

Жовтий листок кружляв у повітрі,

обтяжені очі лили дощі.

Хмари осінні промені світлі

закутали щільно в своїм плащі.

Меланхолійно падають сльози,

та смутку годі шукати в очах.

Поки далеко грізні морози

листок осінній кружляє у снах.

(жовтень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Я до тебе кричала у грози

Я до тебе кричала у грози -

Крик мій вітер сточив, наче камінь.

Я розтала в погодних прогнозах,

Захлинулась в слизькому тумані.

По стежках я блукала сліпая,

Ніби очі віддала у плату

За красу, що в степу, як німая,

Вже стоїть і чекає на страту.

То не осінь, то фарба погана,

Позолотою тане під ноги.

Я до тебе кричала, мов п'яна,

Але чули мене лише боги.

Доки зелень не зникла до літа,

Вітер крик мій хай сточить до граней.

Навесні я з тобою розквітла,

А тепер захлинаюсь в коханні.

...

Ївга Лютневська

МЕЛАНХОЛІЯ

Лавка дерев’яна під парканом

В барвах золотистих утопає…

Це її священна пектораль,

Та на жаль вона цього не знає.

Їй байдуже до життя людей,

І погодних примх вона не відчуває,

Все одно їй чи йде дощ,

Чи садками літо бабине гуляє…

Я присів на лавку, зажурився,

Дивлячись на горобину зграю.

Пригадалося розхристане життя…

Раптом, чую, голос з саду долинає:

«Нічого журитись, чоловіче,

Коли сонце над тобою в небі сяє

І життя вирує навкруги,

Але ти його чомусь не помічаєш…»

Я здригнувся. Озирнувся. Тиша.

Запитав я в тиші:

Що таке ти знаєш про життя,

Чого я ще по цей час не знаю?..

Тиша з саду враз відповіла:

«Нам, як звісно, не прожити без гріха,

Але ж дане нам життя – то є любов свята,

І вічне, перед Богом, каяття…»

Прошепотіла тиша з небуття.

...

Анатолій

елегія

я звик записувати власні думки,

особливо якщо вони

щойно відкриті.

в цьому процесі є

щось від інформаційної війни,

наче невидимий захист

від всесвітніх ексцесів.

або атака – загалом

бути самим собою

чомусь для більшості виклик.

ти мусиш стримуватись –

аби невагомі речі

обирали твої долоні,

а не саморуйнівні

за суттю відгуки.

отож, мовчи.

нехай відкриття

надходять п'янкими відчуттями

звідусіль.

мовчанка, коли

вона дзвінка, надолужує

втрачені сили.

кому сказати

завжди знайдеться.

бути почутим – то

такий привілей.

сьогодні надворі

напрочуд тепла погода,

отже, осінь золота –

то думок філософських елегія!

21.10.2023

...

мелхіседек

Осіннє царство

Осіннє царство позіхає тихо -

сонливий подих втомлених ґрунтів.

І на прощання з вітром пісню щиро

співає знов засмучено мені.

Опале листя в'ється в вільнім танці,

встеляє землю, зрошену дощем.

Воно лежить, шепоче, мов коханці,

для інших це лиш шелестливий щем.

Дерева, наче статуї застигли -

могутні велетні давно вже сплять.

Їм не страшні цілунки снігу й криги,

вже до весни вони не зашумлять.

Прощальні сльози в золотавім диві

востаннє змочать втомлені ґрунти.

І осінь щезне в попелястім димі,

щоб уступити місце для зими.

(листопад 2022 р.)

...

Роман Фещак

Я чекала

Я чекала тебе на світанку,

огорнута пледом з чаєм увечір.

Я не спала вночі аж до ранку,

хотіла твоїх обіймів за плечі.

Я чекала і влітку, і взимку,

як сонце пекло й пронизував холод.

Восени, навесні, аж до крику,

що вітер поніс із листям у морок.

Я чекала тебе, розцвітала...

Кохання тримала в ніжній долоні.

Вірила, мріяла, добре знала -

юнацтво мине - сивітимуть скроні.

Я чекала і досі чекаю,

весна моя пісню вже проспівала.

Серцем своїм так само кохаю,

хоч осінь імлу в волосся сховала.

Ти не чекав, так як я чекала,

коли вмивалась гіркою сльозою.

Ти покинув, хоч я так благала,

бо дуже хотіла бути з тобою.

Ти не кохав, так як я кохала,

хоч вогник горів десь глибоко в серці.

Всі твої зради я пробачала,

ховала весь біль в замочок за дверці.

Ти не бажав, так як я бажала,

лише розпалював нове кохання.

Ти, лиш один, я більш не шукала,

тобою марила у сподіваннях.

Я зосталась одна, тільки осінь.

Чекала тебе і втратила крила.

Чом тоді не сказала я: досить!

Можливо би зараз вільно летіла.

Надто довго тебе я чекала,

красу розгубила, зранила серце.

Скажу: бувай - тебе відпустила...

І стало весняним спогадом все це.

(вересень 2022 р.)

...

Роман Фещак

на перший сніг

вибиті вікна та двері -

крізь них залітає обпалене листя у залу.

де меблі розтрощені вщент.

розламаний білий рояль

обплутаний рваними струнами,

клавіші биті

розкидані навколо нього.

де наче б то стеля повинна бути

і дах -

зяє отвір,

діра,

в котру небом ввійшла

змарнілою,

хворою осінь

сховатися в цій руїні -

нестерпним холодом перших морозів

зима наближається,

поруч вона вже.

і перший сніг її переможно

спадає на землі війни.

чистим,

білим,

мокрим,

важким

лягає на грунт він.

але

від бруду та крові

стає рудішим за сонце,

що зависло на мить

яскраво край неба -

в червоно-рожевих хмаринах

тане воно

і тоне...

вітер вертить сміття по підлозі у залі,

листям обпалим, палим шумить.

між дерев прострілених - мертвих! -

жалобну мелодію зводить

та лине неспинно в далекі світи,

що за межами меж неосяжних.

і наче не вітер то все,

а прокляття,

прокльони!...

і дзвін поминальний

чується крізь канонаду війни,

яка кров'ю рясно полита,

закидана густо тілами поранених, вбитих

в розритій

вибухами

землі...

...в кутку,

між розбитих напів

стін з обгорілих цеглин

у залі розтрощених меблів

в обпалому листі,

в руїні

сховалася осінь від першого снігу зими,

занурилася у сон

під звуки

жалобного

вітру....

...

Ем Скитаній

при падінні...

при падінні у спогляданні

геніальної німоти,

що в байдужості до злодіяння,

до безглуздості та глупоти... -

придбай вітрило собі...з парашутиком.

не втопитись аби у лайні

обшушуканим та ошуканим

в цій суспільній драговині.

то як поміч тобі безкрилому

на сповільнення часу падінь.

і - з подяки вітрам! -

під вітрилом ти

не шелепнеся в сморідну тінь.

лиш сковзнеся,

торкнеся п'ятами

до гнилизни огидно лихій.

відштовхнеся від тої лятви

в непроглядний захмарний сувій.

і в тумані кружлятимеш листям

в ясноокій зорі крізь пітьму.

над дахами осіннього міста

привітаєш у злеті зиму...

і в падінні у спогляданні

ледь зажевріє мить надій -

таки зійде в пітьму світанок!

в цю гнилизну...у цей застій.

*****лятва - погань, скверна, паскудство

...

Ем Скитаній

Оксамитова осінь Карпат

Осінь в цей край заходить дуже тихо-красиво.

Зігріває душу кольоровим листям в перехрестях дощу,

Шипінням річок, шепотом трав наповнює крила,

Та повітрям свободи віддає всю себе досхочу.

Гори вражають своєю міццю й оксамитом.

Засинають у хмарах... Полонинами душу рвуть.

Десь там бродять вітри... Тягне у незвичайний простір магнітом.

Величезні смереки линуть до неба... І розумієш: "ти зараз ТУТ!"

Природа ніби говорить цьому світу: "люби й згадуй!"

Цей дивовижний край поринає у серце осіннім теплом.

Водограй водоспадів диво казкове нагадує

В сонячних променях ніби створених чаклуном.

І закохуєшся в ці зірки й бездоганні гори,

Мальовничу красу блакитного неба, його глибину,

У тумани молочні, у воду живу й в осінні ліси неозорі.

...Та здається ніби потрапив у нескінченний сон наяву...

~14•09•2017~

...

Lexa T. Kuro

за чаєм

чаює з осінню серпень.

вербовою мовою мовить.

і з нею веде розмови

в гаю біля ставу неспішні.

де вітер віє у спокій,

неспокоєм трави колише

і хвилями синього ставу

плеще об берег в тишу.

в якій лише роздуми серпня

і осені подих легкий,

і оклик оманно далекий

закликанням та прикликанням.

птахи до тепла потяглися

в політ у зорю на ранні -

їм темні на обрію хмари

відлунням прощань у мовчанні...

їх осінь зманила у мандри,

в країну безмежного літа.

всміхається в тінях, у вітах,

серпневим вгощається чаєм.

і перше багряне листя

та жовте листя відчаю -

зненацька спадуть у трави...

і серпень всміхнеться навзаєм.

...

Ем Скитаній

Gold of Autumn

Все навколо – золото багряне,

Сяє всюди, як не подивись,

В саме серце нитки свої тягне,

Диким вихрем збурюється ввись.

Я дивлюсь за цим шаленим танцем,

І стукоче серце божевільно,

Щоки заливаються рум’янцем,

Що стікає до грудей повільно.

Все горить багряно-золотим,

Це востаннє сяйво зайнялося,

Через день пожухне поряд з ним

Лист останній кольору колосся.

...

Yana

Небо впаде

Осінь несе жовтолист, холод і теплий чай...

Трішечки хочеться вмерти, та, зрештою, то пусте.

Сонце летить на південь в ар'єргарді пташиних зграй.

Небо летить на землю, і розіб'ється, як впаде.

Небо — воно як я, завжди різне і все одне,

В дранті плаксивих хмар, дише вічністю та вогнем.

Пара зірветься з губ і повітря таке крихке:

Слово скажи — розтане рваним змістом чужих морфем.

Слово скажи і все — а тому ти краще мовчи,

Пий світанкову тишу, морозяну і пусту.

Сизі долоні ранку розвіють серпневі сни.

Сині пелюстки обрію сірим дощем опадуть.

Сонце летить на південь, залишає холодну тінь.

Хмари спливають кров'ю — в ранах плещеться голубе.

Сколеться горизонт блискавками чужих світів.

Небо впаде сьогодні. Знаєш, воно впаде.

05..11.2018

...

Маріка

Я люблю

Я навчилася жити, смакуючи посмішку,

Як солодкий і стиглий рубін-нектарин.

І коли ніжні рими на світ Божий просяться —

Ти для мене безгрішний, немов херувим.

Я не просто пишу, я творю тебе вміло.

Всі метафори в мене, як гострий стилет.

Я люблю твою душу, люблю твоє тіло,

Я люблю помічати десь твій силует.

Я люблю твої очі — з насмішкою ніжною.

Я люблю, як спідлоба на мене глядиш.

Я люблю, як холодною осінню пізньою

Шелестить твоє слово, як мрійний комиш.

Діамантами небо закохано світиться...

Шепотіли нам айстри печальні в саду,

Що колись наші долі блукали під місяцем,

Милувалися зорями нам на біду...

...

Юліана Нестерович

Львівська осінь

Львівська осінь

вхопила за горло

горілим листям.

Я спробував

наздогнати вітер,

а він на Високому Замку

ділиться враженнями,

обпікаючи вуста закоханим

холодними поцілунками.

Так тихо стало у місті,

наче голуби відлетіли.

І заплакав дощ,

послизнувшись на лезі

бруківки.

...

Назар Скалюк (Марко Войт)

в осінній дощ

...але коли почуєш раптом дзвони

у листі, що спадає від гілля

і дощ сльотою ронить краплі сонно

на весь окіл, на степ і на поля...

на всі оселі - сум осінній, пісня

в притишеному шелесті гілок.

і ти ідеш по хіднику крізь місто,

під парасолею карбуєш тихий крок.

в задумі йдеш...і в дощовій завісі

побачиш ти... - по юлиці пустій

як колісниця лине двоколісна

і характерник войовничий в ній.

в руці здійняв він шаблю, гостру крицю!

що відблиском сталевим від небес -

на ворога! що лютий та безлиций

летить навстріч немов скажений пес...

зійшлися враз. і скра блищить! і громи

тривогою, розкотом канонад.

у хмарах - біль, розриви та розломи,

з туману - попіл в безлад та розлад

осунувся з небес сльотою сонно

на весь окіл, на степ та на поля

...в той час, коли ти чуєш дзвони

у листі,

що спадає

від гілля.

...

Ем Скитаній

Про котів та старість

Застуджене літо кульгає до вересня,

Руки впускає в пухке павутиння,

І знає, що серпень ще скоро не вернеться,

Та осінь тут зовсім ні в чому не винна.

Котики лапками гріють веранду,

Розмоклу від сліз та самотню від старості,

Де бабине літо блукає безладно,

Де ґанки скрегочуть тихо та жалісно.

Із плеса заносить осінньою вогкістю,

Вітер стиха торкається спинок,

Своїми руками до котиків горнеться,

Озера туманні холодить невпинно.

Коти сторожують вижовкле листя,

Посивіла шерсть витає над вікнами,

Запахи яблук та мряки сплелися-

Передвісники осені, не завжди привітної.

...

Наталія Храпчинська
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
А у нас перший учасникКнигоманія
19.05.2024
У конкурсі "Любов, смерть і некроманти" з'явився перший затверджений учасник. Чому тільки один? Спра ... Детальніше
Ілюстрації до прологуЄва Лук'янова
15.05.2024
Привіт усім! В минулому блозі обіцяла зробити візуалізацію до прологу моєї нової книги "Коли сонце н ... Детальніше
Чорничні ночі Leila Holden
21.05.2024
Хочу запросити вас до чату «Чорничні ночі». Даний чат присвячений авторам, які пишуть на тему ЛГБТ Ц ... Детальніше
Про романтику 😉Аркуш
20.05.2024

А як у вас з романтикою в непрофільних творах? 😉

... Детальніше
Привіт, Аркуш і талановита спільното!Аліса Корж
20.05.2024
Всім привіт! Раз вже вирішила вести тут блог, то треба, мабуть, представитись) Мене звуть Аліса і я ... Детальніше
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
На Аркуші вже:
10962читачів
125331коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: