Сон

Я в сні страшному чула крики болю

І бачила жахаючу картину:

Там наш солдат, що прагнув миру й волі

Від москалячих рук трагічно гинув.

А я кричала: "не вбивай, тварюко!

Та зупинись! Він також жити хоче!

За що ж йому ці всі нестерпні муки?

За нього ж мати молиться щоночі".

Москаль не чув. Продовжував вбивати,

Лилася кров рікою безупину.

Лежав солдат, та вже без автомата...

Загинув він за рідну батьківщину...

Я кинулась, допомогти хотіла,

Бо думала, є шанс ще врятувати,

Та пізно вже - лежить холодне тіло

Й москаль сміється: "нєт уже салдата".

Я скрикнула й прокинулася. Тихо,

Лиш соловейко за вікном співає.

Спокійно так, немов немає лиха,

Та щось не те, я серцем відчуваю.

Вмикаю телефон, дивлюсь новини:

Світлина, ніби з того сну страшного -

Загинув воїн наш за Україну...

Я сіла й помолилася до Бога.

І сльози навернулися на очі...

Ну скільки ж можна нищити й вбивати?

Одне лише дізнатись дуже хочу,

Як довго буде ще цей жах тривати?

Коли ж збагнуть нарешті наші люди,

Що є різниця все таки між нами?

Я ж добре знаю, що оці приблуди

Ніколи вже не будуть нам братами.

Квітень 2023 р.