Електронні книги / #герої (51)

Вони не герої із книг чи у фільмах,

Вони йдуть вперед, щоб ми всі були вільні.

По пояс в багнюці, їх зідрані руки,

Кружляють над ними ворожії круки.

Тут справжню братерства ціну усі знають.

І навіть полеглі своїх прикривають,

Вода — цінний скарб,

а у тиші — тривога,

І самі собі серед пекла підмога

Долоня стискається міцно в кулак.

Тут рації звук, наче світла маяк.

На мапі не все так покаже як є,

Та знову піхота у ніч темну йде.

Нема для піхоти легкої дороги,

Вони — там де біль, де втрати й тривоги.

Про те бійця кожного тихі молитви.

Щоб як всі зайшли — отак би всім й вийти.

Проходим квест на виживання –

То тяжке життя.

Хай краще нам не знати, що не буде

У щастя вороття.

Плекайте, люди, віру, що закінчиться

Ця проклята війна.

Нам суджено розвісить синьо-жовтий прапор

І написати кров’ю: «ПЕРЕМОГА!»

На жаль, не всі побачать, як роквітне веселково

Мальва-Україна,

Але я певна, душі це відчують скрізь,

Бо в серці пророста навічно Батьківщина,

Раніше думала, патетика, слова,

Переконалася: кров – загадкова рідина.

Вона червона, бо важлива, бо значна.

Червона кров, а чорная – земля.

Пройдуть роки, історики напишуть книги,

Чи правда буде там? Не знаю…

На трупах наживуться злодії-бариги,

Без цього якось не буває.

Але ми свідки, зможем дітям розказати,

Як насправді все було…

Ракети щедро нищило і відбивало ПВО,

Як місто вуликом великим генераторів гуло,

Як кожен знав, що їхній путін –

То великий злодій і ху***.

Світ дивувався, як титани ЗСУ

Стояли крицею,

Я кіборгами досі їх зову.

А волонтери – додаткова армія в тилу,

Їх значення неоціненне,

Місія – звернути шию ворогу.

Ми все спроможні будем розказати,

Як плакала над тілом доньки

Вбита горем мати,

Як мерзли сім’ї на руїнах спалених,

Розбомблених домів,

Земля на гній переробила

Тіла залишених катів.

На попелищі-згарищі

Нові міста збудують,

Любов і спротив в генах

Дітям-внукам закарбують,

Герої-люди славитимуть Україну

На весь світ,

НЕЗЛАМНІСТЬ буде кодом сотень тисяч літ!

Людям героїв не треба,

Лиш як настане потреба.

Людям не треба робота,

Швидше б настала субота.

Людство не хоче турботи,

Хоч би поменше нудоти.

Людство не хоче страждати,

Дайте нам часу пограти!

Та коли час той настане,

Героїв ніхто не застане,

Немає страждань і роботи,

Та легші не стали суботи.

Не хочеться знову йти грати,

Немає кого турбувати..

Цінуйте тих, хто старанно,

Пітьму перетворює в сяйво.

Всі кажуть, що герої не вмирають,

Що дивляться на нас вони з небес,

Та сиротами діти підростають,

Немає на війні на жаль чудес.

Все більше на могилах України,

Рясніє синьо-жовтих прапорів,

Вони озвуться криком журавлиним,

Полеглих у боях її синів.

Синів які героями ставали,

Але ніхто померти не хотів,

Бо дома їх живими всі чекали,

Всі ті, хто вже на жаль осамотів.

Я мрію щоб герої не вмирали,

Щоб серед нас як і колись живі були,

Біля людей, яких вони кохали,

З дітьми за для яких вони жили...

Колись мене забудуть — та не страшно.

Не сумно, що я зникну у віках.

Важливіше тепер відважно

вперед нести жовто-блакитний стяг.

Не лячно, що вже завтра нас настане,

що мить наступна буде не моя.

Важливіше тепер серед туману

всім серцем пам'ятати, звідки я.

І днів народжень більше не зустріну,

не обійму кохану з-за спини,

не колисатиму свою дитину

і вже не матиму спокійні сни.

Моя буденність врита у багнюку,

немає світлого, лише пітьма,

але в думках я ще тримаю руку

твою гарячу, хоч навкруг зима.

Я народилась у часи героїв.

Героїв справжніх з плоті і кісток.

Не тих із коміксів веселих кольорових,

А тих чий подвиг лине до зірок.

Від катастроф до воєн і повстань,

Від невідомого до люті і надії.

Їх героїзм вражає без вагань,

Самопожертва їхня змінює події.

Пройдуть роки, зотліють покоління

Та пам'ять все ж залишиться в віках,

Про тих, хто віддавав життя і мрії.

Без сумнівів вони ступали до звитяг.

Герою вкраїнський! Ти янголом линув у небо

До вічного раю, бо пекло пройшов на землі.

Летиш, залишаючи спогади світлі про себе,

І душу твою забирають у вись журавлі.

Летиш спочивати… Позбавилось тіло від болю,

Спинилося серце, сказавши останні слова:

— «Моя Україно! Я згинув за тебе, за волю,

А ти — не загинеш! Навіки ти будеш жива»!

Лети, наш Герою, на крилах надії й свободи,

У царстві небесному душу свою заспокой…

Ти — син України, козацького славного роду,

Нескорений ворогом, мужній, незламний Герой!

І в памʼять про тебе поети писатимуть ві́рші,

На землях спустошених пташка гніздечко зівʼє,

І сурем відлуння, в безодню небесну злетівши,

Уславлять у вічність імʼя і безсмертя твоє!

Автор Лія Острова (Юлія Кострова)

29.08.2024

Минуть роки й мене забудуть,

як інших тисячі імен.

Кому ж потрібні чужі люди,

для своїх зводять постамент.

І заросте травою поле,

колись де велися бої,

де розливалось крові море,

де ми вмирали, ще живі...

Нас так багато, безіменних,

у тих поховано полях,

при світлі дня і в ночах темних -

завжди приймала нас земля.

Ми не вернулися додому,

до матерів, дружин, дітей.

І не поскаржитись нікому,

і не змінити хід речей.

Ми, наче привиди, фантоми

і болю крик в страшному сні,

тепер, не відаючи втоми,

ростемо маками з землі.

Минуть роки і нас забудуть,

забудуть наші імена,

тут будуть жити інші люди,

коли закінчиться війна.

Зведуть будинки, школи, парки,

музей, крамниці, дитсадки

і надрукують нові марки,

на них герої, лиш не ми.

Бо нам судилось просто вмерти,

тілами всіяти поля,

себе віддати геть, до решти,

щоб не згадали й імена...

22.01.2025 р.

Чи контрнаступ вже чи ні, як вже роки,

Так само йдуть зникати в сході сонця

Дівчата й хлопці, й їх серця палкі

Не старяться, гартовані дорослістю.

Скільки б не було — дзвінко молоді,

З сумною мудрістю років своїх

Їх душі завмирають в янтарі

Повітря грузлого важких боїв.

Вознесені, спочинуть. Струсять жах

З чола краплинами живі герої.

У тих посадках, на «нулі», у бліндажах,

В полях далеких завжди серця зором

Вас бачимо, вас молимо триматись,

Вам зичимо вдихнути ще хоч раз!

То наші хлопці і дівчата степом пада.

Надія буде! Мрія буде! Воля буде!

Шкода — як, Господи, шкода! — що вже без вас!

2023

В очах її ночі, в руках її спиці,

що в’яжуть тумани забутих старин.

Герої приходять, героям не спиться,

герої зникають усі, як один

в її темних косах, і в чорних зіницях,

ідуть чередою та просять вони:

— Поглянь же, кохана, на змучені лиця,

і щастя, забутим, назад поверни.

І чується голос, і бачиш, що злиться:

— Забула героїв, про лицарів я.

Забудьте про мене, хай інша насниться,

хай інша дарує вам ваше життя.

В очах її ночі, в руках її спиці,

що в’яжуть тумани забутих старин.

Герої приходять, героям не спиться,

герої зникають усі, як один.

06.07.2020

*Герої*

—-поверненню героїв Азову з полону присвячується—-

Герої ті, що живляться від сонця,

Від духу, що живе у їх піснях,

В молитвах їх дружин, сестер і доньок

В обрядах, у батьках і матерях.

Герої ті, що з пекла вийшли цілі,

Були вони міцнішими за сталь.

«Пташина» пісня, сильний дух і тіло

Ми не забудемо Ваш подвиг, Азовсталь!

Сьогодні, в день пречистої Марії

Ці сльози градом котяться з очей

Це щастя, ні це справді ейфорія!

По-більше б нам, Азов, таких ночей!

Ваш подвиг став безспірно історичним!

Любов, що відчуваєм - Еліксир!!

На фото Ви всміхаєтесь не звично!

Вже скоро перемога, скоро мир!

Kateryna Pylypchuk ©️ 21/09/2022

#війнаякоютибуладлянас

Де Ти, Боже, заблукав?

Чому мовчиш, ніби німий?

Сповідують навколо всі:

любиш Ти понад усе – дітей.

Та гинуть діти матерів –

і дорослі, і малі:

хтось на полі бою,

хтось у звичайнім полі.

Твої діти в окопі складають руки в молитві:

слово і постріл...

На обличчі – кров, а в очах – смерть.

Постріл і слово...

Надіються на Твою допомогу.

Слово і постріл...

Але у відповідь мовчить тиша.

Постріл. Смерть.

Молитви лунають з кожного будинку.

Ти їх чуєш?

Чи дійшла до Тебе хоча б одна?

Мільйони стражденних сердець...

Чи висять усі ті душі каменем

на Твоєму сумлінні?

Невже все, про що мене вчили, – брехня?

Бо дії говорять красномовніше за слова.

Зброя – примус долі, щоб захищати

свій рідний край,

свою сім’ю.

Не лише герої – вони наші святі.

Ти – бездіяльність.

Ти – мовчання.

Вони наші святі, а не Ти.

Часіки тікають-розмову ведуть,

Солдати з війни додому ідуть,

Героїв родина радісно зустрічає,

Країна медалями почестями нагороджає.

Справедливість торжествує-негідникам кінець,

По ділам їх воздав Господь вінець,

Надія є навіть в пекельні віка,

коли душа не цурається добра,

коли ми боремося і терпимо біду,

здолаєм зло пробираючись крізь пітьму.

Хоч зло не впізнаєм,

Але з розуму не зійдем,

Ми остаємося такими як завжди

І ведемо бій з висоти,

Ми відкриваєм істину нову,

Ламаєм стереотипи й табу.

***

Не краса врятує цей

Світ,

А неголені хлопці

Із втомленими обличчами

Та зброєю,

Як найкращі,

Що цвіт --

Тримають то,

Що називають

Запорукою миру,

Бо..,

Якщо би не їх

Патріотизм

Та самовідданість

І самопожертва,

Як святе Бойове Братство --

У силу,

То...

Ворог тьми,

Що є кремль та його

Мафія --

Знищив і спаплюжив би

Святе нашої Душі,

Як націю України

Та все наше життя --

У цьому Світі,

А тому --

Низький уклін наш,

Як святому ГЕРОЮ --

Кожному...

------------------------

31.01.2023; Paris (A-a)

=======================

Autor ::: Katynskyy Orest (Катинський Орест)

==================================

ID: 979188

ТИП: Поезія

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979188

Автор: MAX-SABAREN (Katynskyy Orest (Катинський Орест)

=============================================

Всі кажуть, що герої не вмирають,

Що дивляться на нас вони з небес,

Та сиротами діти підростають,

Немає на війні на жаль чудес.

Все більше на могилах України,

Рясніє синьо-жовтих прапорів,

Вони озвуться криком журавлиним,

Полеглих у боях її синів.

Синів які героями ставали,

Але ніхто померти не хотів,

Бо дома їх живими всі чекали,

Всі ті, хто вже на жаль осамотів.

Я мрію щоб герої не вмирали,

Щоб серед нас як і колись живі були,

Біля людей, яких вони кохали,

З дітьми за для яких вони жили...