Несправжня

Ти розмальована, як лялька із вітрини,

Рябиш собою, де би не пройшла.

А де ж невинний сміх дитини,

Що суть жіноча вглибині хова?

Ти йдеш, неначе заробляєш на медалі,

Виблискуєш холодним глянцем кришталю.

А чи спроможна ти, не одягаючи вуалі,

Відверто викрити жіночу суть свою?

Багато гри, багато драми тягнеш за собою.

Хвали, фанфар, під скромністю удаваною, ждеш.

Ти не знайдеш свого сміливого героя,

Бо вдаваним життям чомусь живеш.