Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / #сучасність (78)

Вогнем і мечем

Гартовані вогнем,

охрещені водою.

Умитий дух дощем

і братською любов'ю.

Запалена вогнем,

в серцях палає воля.

Ми кованим мечем

проженем орків з поля.

Орда прийшла у дім,

у наше жовте поле,

щоб знищити у нім

козацький дух і волю.

Підняли вверх списи,

забрати хочуть землю,

та на порозі ми,

захистимось за неньку.

Орда прийшла в село,

під наше чисте небо,

загарбати його

для мордору їм треба.

Та козаки вже тут,

взяли у руки зброю.

Бажає чорний крук

труп орка з поля бою.

Обпечені вогнем,

очищені водою.

У грудях ніжний щем,

здобудем славу й волю.

Освячені мечі

піднімем за Вкраїну.

Козацький дух в мені

співає солов'їно.

(вересень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Пробач, Тарасе...

Пробач, Тарасе, вибач, що не чули

як крізь століття ти казав до нас,

що відкидали, нищили й забули

усе, що заповів своїм синам.

І донькам говорив. Просив же, батьку:

Вкраїну-неньку бережіть, як скарб.

Ми не зуміли зберегти в серденьку,

тепер прийшов до нас московський кат.

За те, що мову рідну плюндрували

і язиками ми верзли "язик".

Самі себе поволі убивали,

але не вбили. Ось наш гнівний крик!

За Вкраїну славну, любу неньку

нове козацтво стало в лютий бій.

Нащадки ще живі твої, Шевченку,

бо ми не вмерли і не вмрем повік.

Пробач, Тарасе, вибач, що не гідні,

повернем честь, умиємо в крові.

Були завжди, і є, і будем вільні,

і вистоїм незламно в цій війні.

"Борітеся - поборете" - ми вірим

і боремось, і помагає Бог.

І злою кров'ю ворогів скропили

до волі тисячі земних стежок.

Ми зневажали, але й будували

своє майбутнє, що горить вогнем.

Минуле не забули: передали,

а разом з ним - свободу із мечем.

Послання твоє пам'ятаєм, батьку:

"І мертвим, і живим, і ненародженим"

синам і донькам України-неньки

і збережем нащадкам не підкорених.

(березень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Українські супергерої

Всі ми знаєм Супермена

і прекрасну Суперґьорл,

що літають вище неба

і торкаються зірок.

Знаємо ми Спайдермена,

повзає, немов павук,

для суперників проблема

павутиння з його рук.

Бетмен, Сокіл, жінка кішка,

вся команда x-людей,

фантастична є четвірка,

все це радість для дітей.

Аквамена знають люди,

халка й месників усіх,

імена лунають всюди,

вся планета знає їх.

А чи знають наші діти

про героїв на землі,

завдяки яким радіти

можуть зранку й до зорі.

Про Бандеру і Шевченка,

гетьманів і козаків,

Довбуша і Дорошенка,

про незрячих кобзарів.

Про Хмельницького Богдана

і засновників Русі,

Ольгу, Анну, Роксолану,

Українських діячів.

Про Шухевича, Довженка,

нашу Лесю і Франка,

Квітку Цісик і Костенко,

про всіх воєнів УПА.

Про Грушевського Михайла,

дисидентів-земляків,

про Кузьму і Чорновола,

наших прадідів й дідів.

Всіх героїв не згадати,

бо багато їх у нас.

Хочу я лише сказати,

що вони є і в наш час.

Ось новий герой з'явився -

Привид Києва з-під хмар,

дух козацький воплотився

й ворогам завдав удар!

Супермени Українські

нищать танки й кораблі,

щоб загарбники кремлівські

зникли з нашої землі.

Українці, мій народе,

ми герої повсякчас,

як ідеться про свободу -

не спинить нікому нас.

Пам'ятаймо все минуле,

щоб тепер творить життя.

Україно, в нас все буде,

разом йдемо до кінця.

(лютий 2022 р.)

...

Роман Фещак

Не відмазка

«Мнє так панятнєй» - не відмазка,

Бо кожен з нас свідомий споживач.

Чи, може, ти, раз така ласка,

Звичайний антиукраїнський діяч?

«Какая разніца» - це не відмазка,

Адже різниця є, була і буде.

Бо ми живемо, і це не та казка,

Де добро про все зло забуде.

«Он паддєржал. Он нє малчал»,

Та чи у цьому зараз справа?

І чи подумав би він, як вставав,

Що паде його «вєлікая дєржава»?

«Тєбя валнуєт?» - так, хвилює.

Бо кожен зараз робить вибір тут.

І я не хочу, щоб той, хто руйнує

Українську культуру, ділив зі мною МІЙ маршрут.

«У нас ета нєразвіта»,

А ти щось робив?

Писав пісні, знімав відео

Чи просто на дивані сидів?

Тож викоріни з голови малоросійство,

Доки воно не викорінило тебе.

Зроби ж ти вибір, припини це дійство.

Зрозумій, що так просто усе це, на жаль, не мине.

...

Katarina Lynx

Маріупольська відьма

— Слухай-но, відьмо, навіщо тобі все це?

... в відьми розбиті губи, розпухле старе лице,

Але з вуст її зривається сміх, моторошний та злий:

Відьма знає — завтра оці, що перед нею, ляжуть у перегній.

— Ми ж тобі, відьмо, зовсім не вороги!

... очі її холодніші за всі сибірські сніги,

Від голосу відьми в повітря здіймається сарана

Та летить в країну, з якої прийшла війна.

Маріупольська відьма, що зробила багато зла,

Збирає сили востаннє: шкіра її — зола,

Сила її — чорна, але не чорніша, ніж ті

Душі, які вона заприсяглась проклясти.

— Просто скажи, що тебе змусили нацики з Києва, ну?!

... відьма дивиться на окупантів, що граються у війну.

Відьма сміється: сміх її — болиголов,

Й демони та демонятка йдуть на останній призов.

Завтра знов зійде сонце, і так буде день у день,

Завтрашні діти співатимуть українських пісень,

Ворог лежить: крізь тіло до сонця росте трава,

Десь гуркотять машини, на фермі ідуть жнива,

Зорі у небі сяятимуть уночі...

А поки сміється відьма, сміється, наче кричить.

... Вони не врятуються, відьмо. Я знаю, ти бачиш це,

Й розпечений Маріуполь з тобою горить живцем,

Палає і рушить стіни на своїх катів,

І в землю тіла вбиває під сміх чортів.

Відьмо, ти бачиш? Чуєш? Так, відьмо, так!

Цвіте у степу червоний, як серце, мак,

Він сяє, немовби зорі, він наших мертвих втіша...

І маком повернеться в наше місто твоя душа.

...

Валерія Малахова

Кімната в Нью-Йорку

Читай газету в кімнаті де світло

Приховує гучність фортепіанних

Клавіш, які натискає самотність

Жінки в червоному платті. Двері

Між ними — це вихід, якого насправді

Немає.

Це погляд художника досить спокійний,

Крізь вікна розчинені з літнього мороку.

Звук лиш підкреслює їхнє мовчання.

Кімната в Нью-Йорку — нічого нового,

Насправді давно, як нічого нового:

Нудьгою освітлені стіни, позбавлені

Тіней фігури, картини, загострені

Речі і гранями штучно оголені

Зовсім утратили власну привабливість,

Наче втомилися від співучасника

І від співучасті бути в підрамнику,

І говорити, освітлені втомленим

Голосом побуту та відчуження.

Втомлені навіть від кави ранкової,

Від світла та музики, один від одного,

Нудьги, і картини самої ж Хоппера.

Нічого нового! Нічого нового!

Тяглість з епохи твого Вавилону,

Персів, шумерів, та Македонії

І до династії Селевкідів, згодом

Віддавшись у руки Риму

Ти розбрелася по Новому світу

І стала кімнатою у Нью-Йорку,

Абсолютно холодною, абсолютно освітленою

Задивившись у давнє придумане дзеркало

До біса надовго, — так довго, так довго,

Що звикла не бачити власне безтіння,

Свою бездушну геометричність

Штучну подобу і холод предметів

Одітих в охру, що тягне в опівніч

Наче метеликів до аргону

Твого двоєдушника, — знову і знову.

Як тягне вітер по вулицях стоси

Газет і звуки фортепіанних

Пє’сок, симфоній, кінематографу

Фар, що вихоплює з цільного мороку

Кімнатно-культурну декоративність

Нашого світу і нашу безмовність.

29.07.2022

...

Володимир Каразуб

Чому?

Чому?

Чому я такий? Який? А такий! Понівечіний, зневажлий, безтурботний, сумний, агресивний, бісючий, емоційно безбарвний та угроблений? Але одночасно з цим, чому? Чому я такий веселий, життєрадісний, кайфуючий, вайбовий, турботливий, чутливий, емоційний? Чому?

Чому зі мною розмовляєш ти? Чому терпиш мене і заспокоюєш? Чому ти досі зі мною? Чому ти такий?

Чому завжди хочу зробити добре? Але при цьому чому мені так пофіг? Чому я ношу маски на лиці, але чому я признаю це і одночасно ні? Чому?

Чому я невдаха? І при цьому чому я вмію щось творити? Чому коли я щось роблю я самокретикую себе? Чому коли я щось зробив я перебільшую це? Чому я смішний? Чому я не смішний? Чому я не можу обрати щось одне? Чому я такий? Чому мені так везе і ні? Чому я пишу це? Навіщо я намагаюсь творити, писати й вірші читати, якщо постійно мені це подобається, але й одночасно ні. Чому критика крута штука? Але й болісна одночасно? Самокритика чому? Чому? Навіщо це чому? Навіщо я- це я?

Тут мала би бути якась суть? Ха-ха. По типу: “Не дармуйте життя„ або “Не зважайте на перешкиди„, але ні. Сенсу немає. Це просто чому.

Невизначиність- ось що це.

...

ŴēßšTęr

Село і місто

Я вже не витримую, чесно.

Чому настільки все важко?

Скільки тих проблем вже назбиралось...

Та головне, що я жива, і мама з татом, бабка теж тримається нівроку.

Навколо жахіть вистачає, це точно,

Навіщо про них говорить?

Я краще розкажу про літо,

Хоч його й давно не було...

Спробую нагадати про сонце,

Адже важко не тільки мені.

Пам'ятаєш оті колоски?

А волошки, річку, вербу?

Стареньку бабусину хату, котика в ганку, танок босоніж...?

Це все про дитинство в селі...

Я дуже рада, що не зразу побачила місто,

Тепер я шукаю там волю, а не "крутість" поміж задир.

Тому, поки люди втрачають можливості кожного дня,

Я стараюсь дивитись в майбутнє і шукати правду в очах.

...

Ангеліна Паламар

Неможливість і мить

Бачу, постать твоя, Істочена гордістю

Закарбована печаттю жалю,

І обличчя твоє, спотворене вірністю

Не промовить крихкого "люблю.."

Я гублюся і вічно шукаю тебе

Я в істериці й в паніці б'юсь

лише подивишся ти, то мине воно...

якщо чесно, я дуже боюсь.

Я зі згорбленим, втомленим поглядом

лише на тебе, на тебе дивлюсь!

Сахаюсь: мене ж відштовхуєш

Заглядом: колючим і злим.

Та я не плачу; ти мене з моїми страхами зіштовхуєш

і ставиш іти проти зим.

Зими холодні; жорсткі і гострії!

Як твоє серце, як очі твої!..

Я посміхаюсь: любити зиму так непросто мені...

Любити тебе:

Неможливість і мить.

...

Віадала Роса

Думками

Я живу із думками в своїй голові,

В небі хмарному, сталлю покритому,

В вулицях білих завдяки снігові,

В відчаю тихім, зручнім, неправдою оповитому.

Мене роз'їдає з середини,

ріже великим зеленим ножем,

В моїй голові руїни майбутнього давно уже зведені,

Проносяться в спогади пустим міражем.

В моїх руках пісок і каміння,

З психоделічної річечки, прямо із берега,

В моїх руках моє ж і коріння,

За що ламає ребра і сипить морозністю березня,

Димом плюється в мене від цигарок куріння

Кидає квартирами і будинками, мов сонного в'язня ?... Безодня і злидня, виколює очі алкоголем дешевим і в'Язким(...).

...

Віадала Роса
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
💚 З Днем Києва! 💚Аркуш
26.05.2024

Де колишуться віти
Закоханих мрій...
Як тебе не любити,
Києве мій!

... Детальніше
Як вища історична освіта допомагає творчостіМавка (Ганна Заворотна)
26.05.2024
Як магістр історії й археолог в анамнезі я чітко уявляю світ своїх фентезі в історично-культурному к ... Детальніше
I на мудрім дідько на Лису гору їздитьЛана Філлі
26.05.2024
Або чому так важливо невпинно перевіряти інформацію. Блог-каяття. Пам'ятаєте мій блог про подарунок? ... Детальніше
ПАРТНЕРИ ПРОЄКТУБосорка
26.05.2024
Дорогі автори грандіозного роману «Босорка»! Від імені керівництва Міжрегіональної Академії управлін ... Детальніше
Поділіться вашим досвідом — збагатіть сучасну історіюProza.ik
25.05.2024
Доброго часу доби, аркушівці! Привіт вам від прозаїків 🌚✨ Маємо для вас ініціативу: розповісти про ... Детальніше
Марафончик взаємного читання.Крапка
07.05.2024
Бачу на Аркуші різні конкурси та цікавинки. От і собі вирішила спробувати. Хочу перенести досвід з ... Детальніше
На Аркуші вже:
11065читачів
127187коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: